«Театр починається з вішалки» – знаменитий вислів не менш знаменитого театрального режисера і діяча Станіславського. Проте не варто ці слова розуміти буквально, бо насправді вони означають, що там, де панує Мельпомена, важливо абсолютно все, будь-яка дрібниця. Помиляються лиш ті, у кого театри асоціюються з великими містами. Знаєте, велика театральна споруда ще ні про що не говорить. Набагато важливіший внутрішній аспект, аніж зовнішній.

Маленькі сільські клуби, зазвичай, не показні, або взагалі – не працюють. А коли двері там відчинені для всіх і панує дух творчості – життя вирує, і це свято для всіх: для жителів села, для громади, зрештою, для самих аматорів. У селі Великі Гаї Великогаївської ОТГ, у приміщенні Народного Дому приймали незвичних гостей – акторів-аматорів села Застінки, які завітали із виставою «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. З цією виставою колектив побував уже в Товстолузі та Застав’є. Прем’єра відбулася вдома – у рідному селі.

Режисерка вистави, випускниця Острозької Академії, талановита і креативна – Оксана Римар. «Сватання  на Гончарівці» – це перша творча робота пані Оксани. Здавалося б, ну, що нового можна віднайти і показати у згаданій п’єсі, якщо написана вона вже майже 200 років тому? Відповідно, упродовж цього часу зіграна численними театрами та творчими колективами в Україні. Але то тільки на перший погляд… Дуже багато залежить від світогляду того, хто перечитує текст, якими очима і яким серцем сприймає його. Сюжет вистави класичний і доволі реалістичний: соціальна нерівність змушує сім’ю переступити через загальнолюдські моральні цінності і сприяти одруженню власної доньки за сина-дурника місцевого багатія – Стецька. «Хіба ж рівня кріпак вільній селянці?» – каже мати Уляни. Втім, зробити так, як хотіла Одарка (Наталя Лящинська-Труш), не вийшло. Взагалі, Одарка і її чоловік Прокіп (Ігор Франюк) – батьки Уляни, неймовірно харизматичне подружжя, гра якого викликала у всіх справжнє захоплення! Події розгортаються так, що несподівано на допомогу приходить дядько коханого Уляни  Олексія – військовий і сват водночас – Йосип Скорик (Олександр Кравчинюк). Він переконує всіх, що встиг побувати «і в Франції, і в Туреції, і в Німеції».  Фінальна сцена – як в індійському кіно: перемагає світле і високе почуття  любові. Це яскравий приклад того, як любов за будь-яких обставин долає будь-які перешкоди.

Практично всі актори, які зайняті у виставі, майстерно передавали щирі почуття та емоції. Звісно, найбільше оплесків зривав Стецько (Андрій Кравчинюк). Кожна його репліка викликала у залі сміх: «Це тільки вдень у нього не всі вдома, а до вечора посходяться», «Ну то й що, що Стецько дурний, зате женитися ж хочеться», «Така мода пішла, що тепер тільки за розумних ідуть. Так у нас і люди переведуться: за дурних не йдуть, а мудрих ніде взяти…» тощо. Стецько робить все тільки так, як йому звелів батько. Він не вміє рахувати, зате вміє… скласти дулю одним пальцем».

Кілька слів про закохану пару, яку грали Оксана Римар та Андрій Дідик: на сцені все виглядало реалістично, як в житті. Вони сперечалися, проявляли одне до одного щирі почуття – глядачі співпереживали їм і їхньому щастю.

Окремо хочу сказати за музичний супровід. Він вдало доповнював гру акторів. Кожна мізансцена завершувалася піснеспівами у виконанні жіночого ансамблю «Любисток». Також допомагали їм «сценічні» дівчата – приятельки Уляни. На відміну від професійних сцен, де, зазвичай, пісні у виставах виконують «під фанеру», тут звучали чудові живі голоси: «Виший, мамо, мені сорочку», «Пісня про скрипаля», «Вже вечір близенько», «Цвіте терен». А українська народна пісня (романс) у супроводі гітари (Павло Лящинський) «Карі очі, чорні брови», викликала у присутніх особливі щемні відчуття та бурхливі оплески. У виконанні Ірини Прорацької прозвучала пісня «Вигравай же, сопілкарю». Завершилася вистава відомою піснею на слова І. Котляревського (музика М. Лисенка) з опери «Наталка-Полтавка» "Де згода в сімействі". А ще – веселими танцями: несподівано зникла межа між сценою і глядацьким залом. Глядачі перевтілилися в… акторів.

До слова. У виставі зіграли актори-аматори, які у звичайному житті беруть активну участь у діяльності Великогаївської ОТГ. Серед них староста Застінок і Товстолуга Юрій Присяжний – роль Кандзюби, дяк Андрій Дідик (Олексій), художній керівник клубу Великих Гаїв Оксана Римар. А ще сім’ї - поетеса Наталя Лящинська-Труш (Одарка) і її сини – вже згаданий Павло та звукорежисер Петро, завідувачка клубом Застінок – Марія Музичко (ансамбль «Любисток») та її діти Арсен (староста під час сватання) і донька Софія (подруга Уляни). Приємно здивувала сім’я Кравчинюків: заступник голови ОТГ Галина Кравчинюк (ансамбль «Любисток»), її чоловік Андрій, фахівець будівничої справи (Стецько), син Олександр, студент (Йосип Скорик). А ще Вікторія Галечик – бібліотекарка і художній керівник Застінок разом із донькою Діаною та рідним братом Ігорем Франюком.

Зі словом подяки до акторів звернувся голова Великогаївської ОТГ Олег Кохман.

Фото: Валентина Семеняк