На початку трошки теорії. Назва «помідор» походить від італійського «pomo d`oro» – «золоте яблуко». На батьківщині, в Південній Америці, ще й досі зустрічаються їх дикі форми. Стародавні ацтеки називали овоч «матль» – «велика ягода», і саме це слово трансформувалося в Європі в «томат». Так і живе ця культура під двома назвами: томат і помідор. Романтичні французи назвали помідор «яблуком кохання», німці – «райським яблуком», на півдні Росії їх вирощували з кінця XVIII століття, іменуючи «любовними яблуками».

Тож читачам, напевно, буде цікаво знати, які у мене сорти цих «золотих яблук»? Це Де-Барао, Бордо, Чері, Ребристі, Матрьошка, Чорний Барон, Анжела, Примадонна. Окрасою грядок стали томати з більш великими плодами – Каліфорнія Червона, Каліфорнія Жовта, Чорний Принц. Насіння, тим більше розсаду, на ринку не купую ніколи. Маю все своє. Оскільки городня ділянка не дуже велика (а ще ж бо треба висадити інші культури), то висаджую на грядці по 15–20 кущів кожного сорту. Розсаду, яка залишилася (а її залишається часом багатенько), роздаю родичам, сусідам, знайомим.

Матиме добрий урожай помідорів тільки той, хто докладе максимум зусиль до їх вирощування. І ще треба любити цю справу, хотіти. Адже від висівання насіння у ящики і до збору врожаю та зачищення ділянки восени проходить досить тривалий період (дев’ять місяців). Бо наприкінці лютого ми висіваємо насіння на розсаду, потім іде розсаджування, пікіровка. Тоді догляд – вирощування власне розсади десь так до 10 травня. Після цього помідори треба висадити у ґрунт. Згодом пасинкування, підживлення, підв’язування до кілків, боротьба із шкідниками, хворобами та бур’янами. Помідори в мене починають достигати  десь після 20 липня. Як який сорт. Ранні – скоріше. І так ділянка червоніє у мене аж до половини жовтня.

Отож, висадка розсади в ґрунт. Через 45–60 днів після сходів сіянців рослини готові до пересадки на город чи в теплицю. Ділянку для посадки томатів раджу обирати сонячну, щоб вона добре продувалася вітром. Низькорослі сорти висаджую у шаховому порядку або рядками. Лунки копаю глибиною 30 см, залишаючи відстань між кущами 40–50 см. Високорослі сорти саджу здебільшого у шаховому порядку, щоб забезпечити рівномірне освітлення. Відстань між кущами збільшую до 60–70 см. В ямки під корінь можна додавати по столовій ложці попелу, аміачної селітри чи перегною, ретельно змішуючи їх із ґрунтом. Одразу після садіння поливаю водою по 1–2 літри під кожен кущ. Наступного дня ґрунт у лунках просапую, щоб не утворювалась кірка.

Догляд: полив, просапування, мульчування. Помідори люблять вологу, але водночас вразливі до хвороб, які розвиваються у вологому середовищі. Поливаю молоді рослини раз на тиждень по літру води під кущ аж до цвітіння. Основне правило зволоження – уникати потрапляння води на стебло та листя. Тож найкраще поливати в канавки навколо куща. Після кожного поливу та дощу необхідно обов’язково просапати ґрунт. Один-два рази за сезон, а саме перед та під час цвітіння, кущі томатів слід підгорнути. Для цього навколо стебла просапую ґрунт й нагортаю його біля кореня на 10–20 см. Це сприяє відростанню нових корінців, і рослина має змогу споживати більше поживних речовин із ґрунту. Не підгорнуті кущі дадуть гірший врожай.

Чим обприскую помідори, як захищаю від шкідників та хвороб? Від найпоширеніших хвороб томатів городники використовують спеціально розроблені комплексні препарати або вдаються ледь не до щоденних обробок настоями та розчинами органічних речовин. Так, від фітофтори захищають препарати Римідол Ґолд, Помідорчик. Я обприскую помідори обов’язково два, а то й три рази (не більше!). Коли уже зав’язуються плоди,– сироваткою, молоком з йодом. Оди із варіантів такого розчину: на 4 л чистої води треба взяти 1 л молока та 15 крапель аптечного йоду.

Треба також мати на увазі, що якщо з року в рік помідори висаджувати на тому самому місці, то хвороби більше будуть уражувати рослини і плоди, адже спори грибків зберігають живучість у ґрунті кілька років. Тому я раджу оздоровлювати ґрунт сівозміною і не висаджувати їх щороку на тому самому місці.

Щодо підживлення. Від часу, коли висадив помідори у відкритий ґрунт (кінець першої декади травня), протягом усього сезону підживлюю 3–5 раз гноївкою з курячого посліду, розведеною водою (1:10) або зеленим добривом. Для цього скошену траву треба залити у ємності водою, дати настоятися, щоб забродило, а тоді 1 л рідини також розвести у 10 л води і цим поливати.

Підв’язування та пасинкування. Сорти у мене високорослі – кущі по півтора, а то й два метри. Плодів дуже багато. Не люблю помідорів низеньких, в коліно. Вони займають на городі тільки місце, а врожай мізерний – по 5– 7 штук. Отож, для того, щоб стебла томатів не лягали під власною вагою, їх підв’язують до кілків, які вбивають із північного боку за 10–15 см від рослини. Висота опори має бути щонайменше 1 м, а для високорослих сортів – 2 м. Спочатку у мене була проблема – чим підв’язувати. Добре, коли є старі простирадла або якийсь подібний матеріал. А якщо немає? Свої помідори я підв’язую до кілків у трьох–п’яти місцях. Тож матеріалу треба багато. Вирішується ця проблема дуже просто: треба взяти не порваний білий мішок з цукру і спороти його аж до кінця. Вертикальні нитки (основу) слід час від часу обріза́ти ножицями, щоб легше було розшивати мішок. Нитки, а їх буде в пасмі по шість штук, змотую на своєрідне мотовильце (звичайна паркетна чи якась інша дощина із врізаними зубцями з обох боків.

Із кілками справа вирішується також дуже просто. Для цього беремо дошки різної довжини, звичайно, некондиційні, але не трухляві. Сокирою їх потрібно поколоти по горизонталі за волокном. Вийдуть тверді палиці, що не згинаються і витримують вагу куща. Кінець кожного такого кілка треба загострити. Така підпора послужать не один рік.

Пасинкують томати для того, щоб видалити другорядні пагони із цвітом – пасинки. Вони утворюються майже відразу після формування основної зав’язі в основі великих листків. Якщо залишити пасинки на стеблі, помідори не наберуть масу ні на основних суцвіттях, ні на другорядних. Тож щойно зайві пагони виростуть до 3–5 см, їх треба відщипнути або зрізати ножицями.

Час збирання плодів залежить від того, для чого вам потрібні помідори. Наприклад, для перевезення підходять помідори, які зібрані бурими. Такий збір урожаю виправданий і за умови затяжних дощів та холодів. Напівстиглі плоди розкладають у теплому приміщенні в один шар для дозрівання. Для пришвидшення дозрівання плодів навіть є спеціальні препарати. Якщо ваша мета – переробити помідори на сік, то тут найкраще підійдуть перестиглі плоди. Їх найкраще тримати на стеблах до останнього, якщо немає загрози фітофторозу. Проте нічні похолодання та дощі часто вносять корективи у плани городника, й урожай іноді доводиться збирати достроково. В цьому випадку раджу не зривати плоди поодинці, а зрізати китицями чи зберігати на зрізаних стеблах. Так помідори максимально довго не в’янутимуть і в них пройде процес дозрівання. Зберігати їх можна підвішеними на мотузці або розкладеними в один шар у добре провітрюваному приміщенні.

Мене часто запитують, куди я реалізую свою продукцію, чи виходжу нею на ринок? – В жодному разі! Ніколи! По-перше, я не люблю займатися торгівлею – це не для мене. По друге, дев’ять місяців плекати урожай, щоб його чи навіть частину продати за якусь там мізерну ціну, – це все одно що викинути продукт у болото і нічого з того не мати. Тож помідори ми переробляємо для домашніх потреб: консервуємо, заквашуємо, робимо салати. І, звичайно, виготовляємо багато томатного соку. А також роздаємо сусідам, знайомим, родичам. Різнобарвне асорті виглядає красиво як на грядці, так і в банці. Використовуючи палітру різних фарб томатів, можна здивувати своїх гостей різнокольоровими салатами, соліннями. Для консервування і засолювання вирощуємо сорти томатів зі щільними плодами у формі сливок, бурульок, грушок, перцеподібні.

Ось тільки один рецепт:

Консервовані помідори «Пальчики оближеш»:

Спочатку готуємо маринад з розрахунку: вода – 1 л; сіль – 1 ст. ложка; цукор – 3-4 ст. ложки; – оцет – 1-2 ст. ложки. Все кип’ятимо.

У бутель впереміш із помідорами викладаємо спеції: перець чорний горошком, лавровий листок, перець пахучий. Додаємо городню зелень: кріп, петрушку селеру, базилік, а також часник і різану цибулину. Зверху у бутель вливаємо 1 столову ложку олії.

Все заливаємо гарячим маринадом. Стерилізуємо у воді 10 хв. з моменту закипання у каструлі води. Тоді закатуємо кришками, перевертаємо на підлозі на бік, накриваємо ковдрою і витримуємо так до повного остигання консервації.

Якщо дозволите, то декілька слів про інші городні справи. Кажуть, земля після збору врожаю повинна відпочивати аж до наступної весни. Звичайно. Але у нас відпочиває вона тільки у зимовий період. А серед літа, після збору, наприклад, часнику, спаржевої квасолі тощо вона віддячується ще раз. Вільні ділянки, як і весною, готуються знову до повторного посіву петрушки, кропу, чорної редиски, дайкону. До речі, кріп потрібно висівати за сезон 3–5 раз. Щоб завжди була свіжа зелень. Із ягідників вирощую порічки, чорну смородину, малину, йошту. Як бачите, он біля воріт уже починає паленіти своїми гронами калина.

Щоб садиба мала більш-менш гарний привабливий вигляд, не шкодуємо місця для квітів. Весною у нас ростуть і квітнуть тюльпани, нарциси, фіалки, півонія, лілія. Літом та осінню – сальвія, настурція, айстри. Горджуся жоржинами і особливо королевою квітів – трояндами, яких у мене декілька сортів та видів і які я, здебільшого, сам живцював. За будинком, у затінку, росте татарник (лепеха). Так що на Зелені свята нам не потрібно бігти на ринок за оберемком цього зілля – маємо своє. А ще люблю, коли на подвір’ї цвітуть соняшники – вони, якщо ти живеш у місті, створюють неповторний сільський колорит. Нагадують батьківську хату, далеке безтурботне дитинство.

Є у мене на садибі декілька кущів винограду сортів Лідія, Ізабелла, Кардинал. Щороку під осінь виготовляю вина по 20–25 літрів. Під час виготовлення в жодному разі не додаю горілки – тільки цукор. Коли перебродить, міцність такого домашнього напою становить 10–13 градусів. Ще люблю яблучне вино–кальвадос. Процес його виготовлення більш трудомісткий, але кінцевий продукт того вартий.

Земля була, є і буде нашою годувальницею. Добрий господар шанує і відчуває її як живу істоту, що вміє радіти та сердитися. І хоча вона вимагає рук, розуму, дбайливості, проте віддячить кожному за це сторицею. Тож якщо не лінуватися і з любов’ю піклуватися про свої грядки, тоді ані хвороби, ані кліматичні несподіванки не стануть перешкодою до рекордного врожаю.

Григорій ЖУК