Вікторія Дайвер

Вікторія Дайвер

дописувачка, блогерка

Сьогодні виповнюється 86 років з Дня народження поета Степана Будного

«Ми віршів Твоїх не забули»

23.08.2019 15:13   Автор : Вікторія Дайвер
Джерело: TeNews

Цвітуть в Тернополі сади,

Запахло серце цвітом.

І у дівчат – куди піти –

Блакиттю очі світять.

Блукає пісня в тихий час

Над озером спокійним,

І ходить пісня поміж нас –

Коханням ясномрійним.

Любима дівчина в саду

Обняла вишню білу,

А я все жду,

А я все жду

Весняний і несмілий.

Віддам їй серце назавжди,

Прийду з ясним привітом.

Цвітуть в Тернополі сади,

І пахне серце цвітом.

Сади вже відцвіли і щедро плодоносять ціле літо,  але тернополянам варто згадати ці ніжні ліричні рядки  сьогодні - це вияв вдячності та шани їх автору Степану Франковичу Будному, який, якби на те була воля Всевишнього, святкував би 23 серпня  86-річчя. Та, на жаль, молоде життя талановитого поета обірвалось в далекому 58 році, в неповних 25 років. Невиліковна хвороба (онкозахворювання)  стала трагічним та останнім розділом його книги життя. Надто мало відміряно  часу для життя,  радості й творчості, тому поетичний спадок не такий уже й великий, але його сила в любові до рідного краю, дусі гуманізму, свободи, волі до життя. Він володів особливим тонким даром відчувати красу, диво довкола і з особливими почуттями оспівував місця, де народився та жив.

- Йду рідною землею. Відчуваю її тепло і материнську ласку. Яка вона широка, яка вона щедра! Голублю своїм поглядом її хліба, її трави і квіти. А в серці народжуються слова, як зерна. Виплекаю їх, відберу щонайкращі та й кину в людські душі. Хай проростають, хай колосяться. Йду рідною землею, йду і милуюсь, як в дитинстві. На обрії займається ранок. Над далеким гаєм розцвітає квітка сонця. Хочу зірвати її і понести в світ, людям. Ось вам мій дарунок! - його слова.

Шанувальники та дослідники творчості справедливо називають його творчість  поетичним букетом,  навічно подарованим своїй землі, своєму народові. І вірш про Тернопіль – одна з красивих квіток у цьому букеті. До речі, український бандурист Богдан Кравчук разом з братом Іваном створили мелодію до цих слів.

В останні місяці життя рядки Степана Франковича – це згустки болю, духовна боротьба з хворобою, а сам він – символ мужності, приклад, як духом не здаватися в полон в складних ситуаціях (за два дні до смерті він ще особисто читав свого вірша на обласному радіо).

Твори поета видано посмертно в книгах «Людина до сонця йде» (1961), «Поезії» (1972), «Син землі» (1997). Посмертно, у 1991 році поет  був прийнятий у члени Спілки письменників України. У Тернополі його іменем названа обласна літературно-мистецька премія та вулиця. У Струсові Теребовлянського району, де він народився, жив та похований, в загальноосвітній  школі І-ІІІ ступенів, яка носить його ім'я,  діє музей, де можна ознайомитися з його життєвим та творчим шляхом . Тут дбайливо зберігаються світлини, книги, особисті речі, одяг поета, збірки поезій, спогади друзів.

Чимало віршованих рядків присвячено і Степану Будному. Ось вірш-присвята тернополянина Василя Дерія:

 «Степане! — шепочуть жита. —        
Ми віршів твоїх не забули.
Несем їх в прийдешні літа,
Щоб наші нащадки відчули
Натхнення у ритмі струмка,
Душевність подільської ночі,
Що десь вдалині замовка,
Як дивишся милій ув очі».
... А ранок народжує квіти,
У росах купаючи трави.
Із нами ідеш ти творити
Майбутнє Вкраїни-держави.

 Вікторія Дайвер


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews  

Загрузка...