Я вчилася в часи останніх акордів радянської дійсності, коли діти ще могли осилити завдання шкільної програми самостійно. І домашнє завдання було завданням учня, а не усієї родини. Різні системи, різні підходи, різні наслідки. І тоді були діти, які хотіли вчитися, їх багато що цікавило, і тепер чимало таких.  З домашнього виховання і шкільної парти виходить нове покоління,  яке творить країну. Рівень освіти і освіченості населення – той лакмусовий папірець, який перевіряє на спроможність суспільство, його поступ та розвиток.

Нещодавно зустрілася з вчителькою, яка, чесно зізнаюся, була одна з моїх улюблених. Не тільки тому, що вчила географію – предмет, який мені подобався. Вона вміла зацікавити, захопити дитину. Напевно, тому, що сама була захоплена своєю працею, любила дітей і це було взаємно. Мирослава Степанівна Ващишин вже на заслуженому відпочинку, але часто подорожує, цікавиться різним, живе активно. Недавно дивилися разом з нею балет «Лебедине озеро» у Львівській опері. А пізніше багато розмовляли. В тому числі і про дітей, методи виховання, особистісний ріст та саморозвиток.

Кожен з нас може порівняти своє навчання з навчанням дітей і внуків. А Мирослава Степанівна – може не просто поверхово порівняти, а як кажуть, із середини роздивитися. Можливість співставити учнів - тих, минулих і нинішніх, сучасних – це не данина моді, бо тільки лінивий не критикував сучасні підходи до виховних та навчальних процесів у країні.

У фейсбуці жартували: «Даю майстер-класи членам Кабінету Міністрів України, як утримувати дитину на 36 тисяч гривень. Дорого» після феєричного зауваження міністерки  освіти Г.Новосад: «…Також у мене зараз немає сім'ї. В якийсь момент я захочу мати дитину, а на таку зарплату я її не зможу утримувати». Цікаво, якби вона хоч місяць пожила на зарплату середньостатистичного педагога чи поштаря…

- Як в теперішніх умовах безгрошів‘я більшості українців дати добру освіту , - запитую у Мирослави Степанівни, - і виховати свідомих та правильних людей з прагненням до духовних цінностей? Адже теперішні діти – це майбутнє країни…

- Патріотичне навчання не ведеться потужно. Тепер часто чую зневіру: у нас ніколи не буде порядку, у нас все найгірше… Меншовартість вкоренилася. Чому поляк гордиться своєю приналежністю до держави, чи італієць? І в нас є багато свідомих людей, та з часом вони вирішують реалізовувати свої таланти і здібності в інших країнах. Де можна за знання і професійність отримати гідну зарплату. Але надію не можна втрачати…

Завжди усвідомлювала, що любов до батьків, до країни починається з любові до свого села, міста, двору, вулиці. Сама з дитинства вивчала найменші деталі історичних моментів, географії, флори тієї місцевості, де жила. Пізніше учням доносила усе, що знала. В школі для старших класів вела гурток юних екскурсоводів. Діти не лише вивчали усе про рідне місто, а й вчилися висловлюватися, ділитися знаннями, бо вели екскурсії для середньої школи. Опісля і сама підробляла екскурсоводом, адже так трапилося в житті, що виховувала сина одна, треба було виживати. І зовсім не на зарплату в 36 тисяч…

- На часі - потреба в креативних спеціалістах, які зможуть приймати нестандартні рішення. Їх маємо виховувати і в родині, і в школі. Сьогодні в найкращих школах Великої Британії вчать учнів робити… помилки. І вміти знаходити вихід із ситуації…

- Мені здається, що креативністю українці можуть хвалитися. Адже де ще при пенсії у дві тисячі, заплативши стільки ж кварплати, люди умудряються виживати? Українці знайдуть вихід із будь-якої ситуації. Але нестандартні рішення краще застосовувати в економіці, інших галузях, аби розвивати свою країну.

- Пам’ятаю, як Ви проводили показові уроки на рівні міста, області, адже талановито і нетривіально підходили до методів викладання географії. Навіть мінялися місцями з учнями, довіряли їм…

- Нетрадиційні методи навчання як шлях підвищення інтересу до знань – від цього завжди відштовхувалась у процесі викладання. Часто використовувала музику, поезію, ігрові командні змагання дітей для ілюстрації країни, яку вивчали. Деколи грала на акордеоні. Мій батько був професійним музикантом, тож навчив мене. Запрошувала відомих людей краю, проводила КВК. А поїздок з класами – і не перелічити. Навіть зіграли сценку, як відписували козаки листа турецькому султану. Емоцій було!

Колись перемогла на конкурсі «Вчитель року» в Тернополі та області. Запропонували мені знайти вихід з  нестандартної ситуації:  вчитель заходить в клас – безлад повний. Як будете діяти? Відповіла зі свого досвіду, що трішки зачекаю. Пізніше: «А пам’ятаєте, ви мене просили помінятися ролями, хотіли побути вчителем.  От сьогодні здійсниться ваша мрія, хто бажає?- сідаю за парту.- Підносьте руки сміливіше. Спробуйте пояснити матеріал…»

- Колись діти на перервах гралися в школу. Професія педагога була особливо шанована. А тепер – більше граються в суперменів. Складається враження, що у багатьох дітей міцно вкоренився стереотип, що все в житті до них якось прийде і складеться само собою…

- Пригадую, як в Чортківському педучилищі, яке закінчила з відзнакою, доносили нам важливість професії вчителя: якщо лікар помилиться – він скалічить лише одну людину, а якщо помилиться педагог – скалічити можна ціле покоління. Тому завжди дуже відповідально ставилася до кожного свого уроку, виховувала, передусім, людину і особистість..

Знаєте, вже більше десяти років не викладаю в школі – а тягне. До дітей, до спілкування. Недавно у нашому селі (прим. - Івачів Долішній під Тернополем) отець Орест Глубіш організував для діток «Канікули з Богом». Допомогла провести з ними в ігровій формі КВК.  Мої внуки теж ходили із задоволенням, забувши за гаджети. Тобто сучасних дітей можна зацікавити, аби було бажання. До того ж, живе слово, спілкування не замінить ніяка інформація з комп’ютера. “Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики”, небезпідставно вважав Отто фон Бісмарк.

- Східна мудрість виховання трактує ще глибше: “Хочеш перемогти ворога – виховай його дітей”. Щоб наших дітей виховували ми самі, маємо перейматися питанням освіти. На різних рівнях.

- Програми мають складати люди, які працюють безпосередньо в школі, з дітьми, мають практичний досвід, методи, форми. Бо часто складається враження, що ні за часом, ні за віковими темами багато шкільних завдань не співвідносяться. До речі, в Італії, до якої не так давно на заробітки закинула доля, теж цікавилася освітніми методами. Там до 14 років заборонено у школах користуватися мобільними телефонами. Вважають, що безконтрольне використання гаджетів погано впливає на здоров’я учнів, їх спосіб життя, концентрацію. Сучасні діти дуже швидко втомлюються, втрачають увагу, малорухливі. Учні вже через 20 хвилин практично непрацездатні, вже не в змозі стежити за думкою педагога. Сидять в телефонах, недбало харчуються, часто піддаються стресам. А все це в сукупності  працює не на здоров’я майбутього покоління. Гляньте, скільки  у школі повних, хворих дітей.

- Кажуть, сьогодні вже неможливо бути вчителем у тому розумінні, у якому це слово вживали 20 років тому. Учитель – вже не основне джерело  інформації. Швидше, менеджер для сучасних дітей, завданням якого є не надання інформації, а налагодження процесу навчання кожного учня…

- Звичайно, усе змінне. Такі менеджери повинні вміти вірно оцінити можливості дітей, аби добирати методи навчання, підходи для примінення вивченого, розвивати критичне мислення. Хоча, як і колись, від вчителя залежить чимало — і атмосфера в класі, і вміння знайти підхід до кожного учня, і талант зацікавити та донести інформацію. Вважається, що у хорошого педагога улюбленців не буває. Улюбленці є, але глибоко в серці. А для дітей уроків неправди не проводила. Навіть своєму сину двійку поставила, коли не вивчив… Недавно невістка мене перепитувала, чи це правда…

- У кожному класі завжди були діти-особистості, особливі, неординарні. Вони могли псувати нерви учителю, могли сперечатися і не погоджуватися, відстоюючи свою думку. Тепер часто є лідери, які сперечаються «по приколу», через амбіції і батьківські гроші…

- Неординарних дітей не бракувало.  Спілкуємося з багатьма досі, переписуємося, телефонують мені з різних куточків, навіть з-за кордону. Знаєте таке прізвище – Борис Гора? Був один із найцікавіших, фанатично закоханий у мандри. Світ подорожей замінив йому навіть атестат. Пропускав уроки, але мій предмет йому був до душі. Тому, коли поставила Борису четвірку – мене колеги запитували: як ти могла його оцінити, адже він не отримав атестат. Я чесно відповіла, що за інерцією оцінки не ставлю, лише за знання. Це був надзвичайний випадок. Адже колись після 8 класу кожен класний керівник звітував: чи учні поступили в училище, чи на вечірнє навчання, чи у 9 клас. Ні одна дитина не була поза увагою.

- Багато дітей прагматичні, у них з дорослішанням майже повністю відсутні романтичні пориви. Вони мало чим цікавляться, крім того, що належить до їх «особистого споживання». Хоча, як завжди, є приємні вийнятки.

Коли у вихованні не надавати значення романтичним поривам дітей, пізніше в дорослому житті від цього можуть виникати непорозуміння в сім’ях, не зміцнюється ниточка, яка тримає серця двох. А ще мені здається, що у сучасних дітей - низька мотивація до успішного навчання. Є, звісно, відсоток, які вчаться для себе. Для того, аби будувати своє життя самостійно. Але для більшості - батьки поїдуть на заробітки, заплатять, наймуть репетиторів. Що легко приходить – дорогим не стане. Діти заробітчан часто не цінують усіх старань та жертв батьків. Бачать в батьках банкомат.

Так, діти люблять «качати права», адже їх з першого класу старанно знайомлять з «правами дитини». Якби вони також добре пам'ятали про свої обов'язки. Вони з народження засвоюють масу інформації, але вся ця інформація, як правило, мало пов'язана з повсякденним життям.

До слова, у своєму звіті фахівці PISA роблять своєрідне порівняння: які системи освіти подібні за  типом та результативністю. Фінни займають високі позиції за рахунок того, що дбають не про формування поодиноких "вожаків", а про підняття до високої планки якомога більшої кількості учнів. Вони формують “середній клас” в освіті. Колись у нас теж так намагалися. Пам’ятаю, у класі завжди було кілька відмінників, кілька дітей, які не старалися, а решта – ті, хто вчився добре. І вони самостійно поступали у вузи за знання, здобували спеціальність і згодом до них не боялися, скажімо,  в лікарні, попасти на прийом.

- Якість життя громадян не може не залежати від якості освіти, що формується пересічною школою. Сім‘я та школа – це ті ланки, з яких починається усі зміни в державі.

- Так, школа дає учневі не лише знання. Це розвиток особистості і разом з тим, уміння працювати колективно, навики толеранції. Інтелектуально рости завжди важко. Важко, боляче і зовсім не приносить задоволення. Задоволення приносить результат: відчуття й усвідомлення того факту, що зростання трапилося. Але ось сам процес…

- Але нам подобається вирости. В сучасному світі дається унікальна можливість подивитися на дітей не зверхньо, а нарівні, поділитися з ними усім тим, що надбали і осягнули. І навчити цим користуватися. Це головне завдання батьків і педагогів. Як казав Черчіль, «владі шкільних вчителів заздрять навіть прем’єр-міністри»…

- Ніколи не намагалася критикувати наших дітей. Чула думки моїх знайомих з Італії, що з розвитком матеріального добробуту число дітей, які наповнені вірою, буде зменшуватись, як і їх толеранція. Не їхня провина, але їхня біда, що змушені вони вступати в життя в цей непростий час. І найважливіше завдання батьків -  всіма силами скеровувати їх, але не робити за них. Важливо, аби й батьки це усвідомлювали, не душачи дітей сліпою любов’ю. Сучасні педагоги переконані: дайте мені нормальний підручник, нормальну продуману навчальну програму і не заважайте працювати, бо з цими дітьми можна творити державу.

- Дякую за розмову.

Зоряна Замкова

16 січня Верховна Рада України ухвалила новий закон “Про повну загальну середню освіту”. Зарахування дітей до школи без жодних конкурсів, контракти для директорів та вчителів на пенсії, а на зміну 10-12 класам — професійні ліцеї. Це лише кілька нововведень, які вступлять у дію у 2020 році. Хотілося б запросити до розмови фахівців, батьків, аби разом, у вільній бесіді знаходити доріжки до дитячих сердець та шляхи справжніх змін освітньої сфери.