Розповідає Ярослав Григорович про свій хутір живописно. «По той бік – гора, -каже, - а по той друга. А наших десять хат, наче в колисці. Там не тягне мобільний зв’язок: щоб подзвонити, треба особливе місце в хаті знайти чи на подвір’ї. Але для бджіл виявилось чудовою місциною».

Вийде вдосвіта, гляне, як  ці божі комахи починають облітуватися – і жити легше.

Коло села Сільце, Підгаєцького району, стоять майже 60 вуликів, про які дбає Я.Г.Шпурко разом зі своєю родиною. Чимало людей мають такі пасіки – скажете ви. Але Ярослав Григорович обходить увесь той  бджолиний край однією рукою. Іншу втратив 36 років тому, в перший день роботи у колгоспі «Шлях до комунізму».

Двадцятилітнім хлопчиною, ще не розібравшись до ладу, як вимикати агрегат, який меле зерно, запхав руку, куди не слід. А витягнув пустий рукав…

Шок був такий, що навіть не відчув болю. Лікарня. Зізнається, що тоді були думки усякі, навіть про найгірше. Бо зустрічався з дівчиною, любив її, а тут в один момент став калікою. Тоді ще не казали в селі – людина з особливими потребами, а радили Іванні забути за нього, мовляв, хлопців в ближніх селах вистачає. Але його Іванна відказала: «Якщо я полюбила його з рукою – буду любити і без». Коли чоловік про це розповідав – сльози навернулися на очі. Без неї, каже, було б його життя геть іншим. Бо така підтримка, віра в нього тримає і його, і їх шлюб вже 35 років…

Мають четверо дітей і стільки ж  внуків. Зараз в селі з роботою тяжко, то сини зароблять  то в Польщі, то в Чехії на сезонних роботах. Але квапляться додому. До хати поміж гороньками, до садку.

- Як почалося захоплення бджолами? - перепитує Ярослав Григорович. – з одного роя, який зловили зі старшим сином, коли косили в садку траву. Так помаленьку надбав, розмножив бджолині сім’ї. А за десять років вже почав з того мати заробіток.

Тяжка то праця, але для нього – в радість. Взагалі, навчився усій сільській роботі лад давати. І косить однією рукою, і город обробляє, і господарку обходить. Бо як інакше? Навіть сусіди кличуть крани ремонтувати чи болгаркою працювати. 

А дружина їздить заробляти в Буковель: добре готує, тому на курорті припали до душі її борщі та вареники. Ярослав Григорович не може нахвалитися дружиною. Каже, все любить, що вона готує. Люди намагаються відшукати одне в одному живе зерно, основу. І те здорове зерно попри усякі  життєві лихоліття завжди проростає...

Чимало добрих слів висловив Ярослав Григорович на адресу працівників управління та Бережанського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області. Пригадували разом із заступником начальника управління ВД ФССУ в Тернопільській області Г.Радзіхом та страховим експертом з охорони праці Бережанського відділення Ю.Мандрицьким, як ще тільки утворилася структура, допомагали зібрати і правильно оформити всі документи, адже нещасний випадок стався, ще коли Фонду не існувало і всі потерпілі були полишені самі на себе. Як люди почали отримувати страхові виплати, допомоги, медико-соціальну реабілітацію. Як пізніше чудовий соціальний проект – спартакіада для потерпілих на виробництві «Сила духу» допоміг сотням людей з обмеженими можливостями повірити у власні сили.

«Маємо спільно з такими міцними духом людьми, як Ви,  - підкреслив при зустрічі зі Я.Г.Шпурком в.о. начальника управління ВД ФССУ в Тернопільській області Ф.В. Бортняк, - відкрити для тих, хто втратив віру в себе, нові можливості. Спартакіада – це вже проект навіть не стільки для тих людей, хто щороку збирається на це спортивне свято зі всіх куточків області для спілкування  і змагань, як для тих, з ким нещасний випадок трапився не так давно. Хто ще самостійно не переборов усіх тих страхів, переживань та зневіри у житті, які випали на долю. Добре, що в Ярослава Григоровича від початку була така опора і надія, як Іванна. Наш Фонд теж має бути такою ж опорою для потерпілих на виробництві. Надійною.  Щоб кожен, хто має інвалідність, не залишався безпомічним в чотирьох стінах, осторонь суспільного життя.  Вони мають знати, що Фонд соціального страхування усім потерпілим на виробництві, застрахованим особам завжди посприяє з оздоровленням, реабілітацією, фінансово.

Співпереживання, милосердя, живий інтерес до долі людей з особливими потребами, які втратили працездатність, - саме такі людські якості виявляють працівники Фонду в області. Бо інакше – просто не можливо. Адже за кожною справою потерпілого на виробництві – чиясь складна доля. І буває, що працівники Фонду – одні з небагатьох, хто цікавиться і допомагає цим людям».

Ярослав Григорович також двічі брав участь в обласних відбіркових змаганнях спартакіади «Сила духу» серед потерпілих на виробництві. І попри не зовсім атлетичну зовнішність, виборов у гирьовому спорті срібло. Бо постійно працює, займається господаркою і сила в руці назбирується. А крім того, веде здоровий спосіб життя, дихає на своєму хуторі чистим повітрям, пильнує бджіл – от і має запас енергії. Каже, що робота лікує людину від непотрібних думок. А ще має для кого працювати. Бо дорожить своєю сім’єю. Обіцяв працівникам Фонду, що знайде час поїхати в санаторій, бо розуміє, що має бути здоровим найперше для своїх рідних.

Справді, чоловік, на якого спрямована сила любові жінки, стає невразливим ні для кого і ні для чого, навіть для власної долі.