Незважаючи на близькість місцевих виборів, українські парламентарі вирішили змінювати їхні правила кардинально. Цього тижня у парламенті вирішуватиметься доля змін до Виборчого кодексу. Серед правок до документа, що повинен «покращити» проведення виборів, котрі, як відомо, відбудуться 25 жовтня 2020 року, є одна ну вкрай радикальна. 2 липня 2020 року профільний комітет Верховної Ради вирішив, що усі депутати до рад громад чисельністю понад 10 тис виборців, обиратимуться у спосіб висунення партіями своїх виборчих списків. Іншого способу висування до місцевих рад, а відтак і стати депутатом - не буде. Пам’ятаєте про «керівну і спрямовуючу силу радянського суспільства в цілому…»? Саме повернення до неї сьогодні відчайдушно просувають наші законотворці.

Що ж змінилося, чому партизуємо країну?

Згідно з планами, затвердженими Кабінетом Міністрів України, в Україні мають відбутися вибори до нових 1470 громад. Якість майбутнього депутатського корпусу буде чи не найважливішим питанням подальшого функціонування місцевого самоврядування. Виборчий кодекс України, ухвалений у січні, передбачав, що у всі місцеві ради депутати обиратимуться за системою простої мажоритарної більшості, окрім рад міст чисельністю у 90 тис виборців і більше. Цю межу провели, взявши за основу кількість виборців міста Ужгорода, найменшого обласного центру. Був консенсус, що нижче цієї межі недоцільно партизувати місцеве самоврядування, відтак на вулиці невеликого міста чи в малому населеному пункті громадяни і без обов’язкового партійного посередництва можуть розібратися: хто буде для них кращим депутатом. Відтак у громадах понад 90 тис виборців було заплановано депутатів обирати шляхом голосування за списки, висунуті партіями.

То ж що змінилося для законодавця? Чому раптом було прийнято рішення опустити бар’єр «партизації»?

Це питання слід адресувати, в першу чергу, партії «Слуга народу», котра має більшість у Верховній Раді України.

Однак дозволю собі відповісти дуже коротко – у їх головах інерція і не відають, що творять. Детальніше - тут. Бо гіршої послуги власним рейтингам і головне - іміджу чинного Президента Володимира Зеленського, аніж відповідати за тисячі депутатів, висунутих «Слугою народу» похапцем, без перевірених партосередків на місцях годі й придумати. Проте, для того, щоб упевнитися у розмірах завданої шкоди доведеться прочитати цифри нижче.

Скільки там тих громад, де будуть партійні вибори?

Багато, пані й панове. З 1470 громад (24 регіони плюс одна громада – Київська міська) у 684 будуть проведені власне суто партійні вибори.

Громади, як відомо, складаються з сіл, селищ та міст, а відповідно до центру громади кличуться сільською, міською та селищною. Нагадаю, на останніх місцевих виборах у 2015 році сільські та селищні громади обирали депутатів на мажоритарці. Що ж на виході, коли законодавець запроваджує межу в 10 тис виборців = «партійні списки»?

А все просто. Мешканці 71 сільської та 225 селищних громад вперше обиратимуть саме партійних депутатів. 4 млн 367 тис виборців або 13% від усіх виборців раптом дізнаються, що вони обиратимуть депутата не від населеного пункту, мікрорайону чи вулиці, а отримають малозрозумілий бюлетень з назвами політичних партій.

Ще раз, тепер для політиків-парламентарів. Правила гри змінюються саме для обрання депутатів у 296 громадах з 1470. Бо вирішено (ким, а головне навіщо?), що у цих сільських, селищних громадах партії краще знатимуть, як обрати 8616 депутатів місцевої ради.

Нема на низовому рівні осередків? Не проблема, висунете обласними, так надійніше.

Ще раз для місцевого самоврядування. У партійний спосіб обиратимуть не 1970 депутатів у 40 міських громадах чисельністю понад 90 тис виборців, а 22262 депутатів у 684 громадах. Тобто, ті, хто реалізують такі зміни, хочуть усіх Вас/нас зробити.

Ну хіба ж не позитивні це зміни, хіба це не покращення виборчого процесу за кілька тижнів до його старту? Не дякуйте.

У розрізі Львівщини ситуація виглядає так:

А що децентралізація?

А нічого доброго. Місцеві ради, з одного боку, отримають майже тотальний партійний контроль і доволі низьку якість носіїв місцевого самоврядування. Бо кандидатом може стати не той, хто користується популярністю в селі чи містечку, а той, хто має авторитет у вузьких лавах партійної організації. І, звісно, це буде головним болем для майбутніх міських голів, на них самовисування дозволено (поки що), але це вже зовсім інша історія.

Якщо серйозно – маємо правову невизначеність напередодні виборів щодо виборчої системи та територіальної організації виборчого процесу. Зрозуміло, що ані виборці, ані потенційні майбутні суб`єкти виборчого процесу наразі НЕ готові до виборів.

Про всяк випадок нагадую, що внесення суттєвих змін до виборчого законодавства у рік виборів суперечить загальновизнаним європейським принципам.

Чи є шанс це зупинити?

Розрахунку на те, що парламентарі самі залишать у силі поріг партизації у 90 тис чи бодай 50 тис виборців, відверто - не маю. Бо надто солодкою є спокуса через партосередки контрольнути заходження депутатів навіть у малі ради громад.

Але пам’ятаємо, як в історії з ініціативами з національним бар’єром та суто партійними мерами, коли, здавалося б, усе було вирішено, ситуацію таки розвернули на 180 градусів. Тому побільше таких ініціатив об’єднання зусиль, то, можливо, і вийде #ВрятуватиДецентралізацію.