В літературі є епізод, де пан обурюється з приводу хвороби свого кріпака, в якого виявилася подагра. «Дивись, який нахаба, – каже пан. – Аби мати таку хворобу, треба тридцять років пити бургундське, а ти її маєш на дурняка». Отак «на дурняка» в нас можна мати чимало болячок.  І найприкріше, що відома своєю підступністю коронавірусна інфекція Covid-19 теж не питає ні статків, ні посад, а розноситься світом і нашими теренами надто легко. Вже майже 10% населення світу дізналося, що таке коронавірус особисто.

На початках, коли всі були нажахані інформацією з Китаю, Європи та США, люди свідомо дотримувались дистанції, ізоляції, користувались повсюдно засобами індивідуального захисту та дезинфікуючими засобами. З часом маски «сповзли» людям на бороди, почали носити свій захист задля годиться,  аби у випадку  перевірки сказати: вона ж є у мене, просто літом дихати важко. Чи для того, аби пропустили в крамницю або у громадський транспорт. Адже і продавці, і водії переживають, аби їх не оштрафували і дотримуються інструкцій. Чомусь  лише штрафи заставляють громадян дбати про власну безпеку…

Зрозуміло, у березні бракувало масок, рукавичок, з ажіотажем розкуповувались навіть ті, які не особливо захищали. Найбільшою проблемою для українських медиків, які були на передовій з невідомою хворобою, став якраз брак вчасного забезпечення ЗІЗ.

Карантин розмежував суспільство у різних рівнях відповідальності та безпеки, як завжди буває у  важкі часи воєн та епідемій. Якщо для однієї частини, як то кажуть, в тилу, важливо було перебувати вдома, аби не заразитись вірусом, то інша частина  згідно своїх обов’язків – на передових позиціях.  В перші місяці, коли від Covid-19 штормило лікарняні заклади, інфікованих медичних працівників фіксувалось менше, аніж тепер, коли у розпал літа хвиля заражень дещо спала.

Буває, самі лікарі та медсестри часто нехтують власною безпекою, забуваючи, що у них значно більше "вірусне навантаження" і хвороба проходить важче. Експерти вважають, що основна причина полягає у кількості вірусу, з яким медики мають справу щодня.

Чим вище "вірусне навантаження" - так називають концентрацію вірусу - тим вища ймовірність тяжчого перебігу хвороби, і пацієнт має більше шансів заразити інших. "Чим більше вірусу всередині мене, тим більша ймовірність, що я можу заразити вас", - заявляла професорка Венді Барклай з кафедри інфекційних хвороб Імперського коледжу Лондона в ефірі програми BBC Newsnight.

Лікарі та медсестри часто перебувають у дуже тісному контакті з людьми, які заражені та мають багато вірусу в організмі, тобто вони зазнають впливу дуже високих доз вірусу. Саме тому від їх свідомого і відповідального ставлення до власної безпеки та безпеки пацієнтів залежить, чи продовжиться ланцюжок заражень на COVID-19.

За інформацією МОЗ в Україні станом на 11 серпня коронавірус діагностували у 9 335 медичних працівників, дві третіх з яких вже одужали. Це 11,2 відсотка від загальної кількості інфікованих. Часто зараження відбувалося саме в побуті, а не при виконанні професійних обов’язків.

Станом на 12 серпня 2020 року в нашій області комісіями проводиться розслідування 418 випадків зараження медичних працівників вірусом SARS-CoV-2 з подальшим розвитком та клінічними проявами COVID-19 . І щодня додаються нові і нові випадки.

Велика частина зараженого медперсоналу – це ланцюжок контактних похідних, до яких призводить нечітка організація роботи в медичних закладах, можливо, індиферентність їх керівників. Бо функціонування  всієї медичної установи напряму залежить від першої особи, від керівника, його вчасних вказівок, приписів та розподілення обов’язків і засобів.

Керівник не просто має дбати про життєдіяльність організації, він безпосередньо несе відповідальність за своїх підлеглих. І якщо в лікувальному закладі надто багато працівників отримали гостре  професійне захворювання на COVID-19 – це говорить про незадовільну організацію системи охороною праці медичних закладів. Бо лікарі і медсестри найперше мають бути захищені індивідуальними засобами захисту, рятуючи населення від важких недуг та епідемій.

Кажуть: у нас, дякувати Богу, далеко не ті масштаби захворювання на коронавірусну інфекцію, як у багатьох країнах. Все виходить, як то кажуть, доки грім не вдарить… Ми звикли на крайній випадок  робити великі очі й казати, що «так сі стало». І чому б зараз так само ретельно, як заходимо до маршруток і крамниць у масках, не забувати про них і в лікувальних закладах, де можуть собі дозволити ходити без засобів індивідуального захисту, всюди дотримуватись визначених вимог при епідемії. Щоб не ризикувати медичними працівниками. Щоб область насправді не перейшла межу червоної зони.

Григорій Радзіх,
заступник начальника управління-начальник відділу профілактики страхових випадків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області