Днями в столиці пройшла урочиста церемонія нагородження премією «Жінка України 2020 року». Окрім класичних для подібних заходів номінацій «шоу-бізнесу» та «мистецтва», глядачам можна було проголосувати за жінку року серед працівників освіти, науки та медицини. Відтак, першу премію  у  новій  категорії «медицина і здоров’я», її отримала  уродженка  Тернопільщини Ольга БАРНА, кардіологіня, завідувачка кафедри загальної практики (сімейної медицини), професорка, докторка медичних наук Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Про це пише газета «День».

- Ольго Миколаївно, ви переможниця премії «Жінка України 2020 року» у номінації здоров’я та медицина. Як дізналися про свою номінацію та які емоції були у вас під час нагородження?

- Про те, що мене номінували на цю премію я дізналася від своєї колежанки, професорки-ревматолога, яка кілька місяців тому зателефонувала, і каже: «Олю, я за тебе проголосувала, чого ти нікому про це не розповідаєш?». Згодом вона надіслала мені посилання з сайту «Жінка України 2020», де я пройшла перший етап відбору експертами, про що навіть не здогадувалася. Виявилося, що мене номінувала експертна рада цієї премії, до якої входять відомі лікарі, науковці, представники громадськості. Номіновано було близько 50 людей, з яких в первинному відборі обрано 5. Саме тоді, на етапі відкритого голосування громадськості за номінантів на сайті, я і дізналася, що беру участь. Серед номінантів були шановні колеги (декого знала особисто), дуже заслужені, мають великий внесок у науку і медицину, тож мені було приємно, в першу чергу, що я опинилася серед них.  До кінця мені абсолютно не було зрозуміло, які результати цього голосування, хто ж переможе? Не можна було подивитися, за кого скільки людей проголосувало...

Нещодавно мені надійшло СМС-повідомлення, що я стала номінанткою і мене запрошують на урочисту церемонію нагородження номінантів і переможців. Прочитавши смс, вирішила, що, мабуть, я лише номінантка. І це, в будь-якому випадку, дуже добре і приємно. Тому, коли йшла на церемонію, не знала, що на мене чекає саме ця нагорода. Церемонія була дуже гарною, хоча  через карантин вона відбувалася на відкритому повітрі та з невеликою кількістю людей і з дотриманням усіх санітарних правил.

Номінацію «Медицина і здоров‘я» оголошували першою, була ще номінація «Медицина заради життя», куди ввійшли лікарі, що практикують, і їхні пацієнти, бо до медицини наразі велика увага, і мені здається, що починає відновлюватися пошана до лікарів. Коли оголосили 5 номінантів, а Степан Хмара витягнув конверт (все майже як на «Оскарі» – сміється) і я почула своє ім’я – це було дуже зворушливо і дуже приємно. Мені було радісно і відповідально, все було абсолютно чесно, бо я до останньої хвилини нічого не знала, і все відповідало закритому голосуванню.

- У своїй промові під час нагородження ви звернулися до «жіночої медичної збірної». З огляду на ваш значний досвід у медицині, наскільки жінці складно зробити кар’єру у цій галузі, щоб «грати» на рівні з чоловіками? У чому ваш секрет?

- Продовж всього мого життєвого шляху я ніколи не відчувала дискримінації, чи, що можу менше, ніж чоловіки. І я ніколи не зіштовхувалася з тим, щоб чоловікові надавали перевагу переді мною тільки через те, що я жінка. Я також ніколи не ставила за мету кар’єру, а просто робила справу, яка мені дуже подобається.

Мої батьки не лікарі: батько – біолог, професор, викладач, досі працює, мама колишня викладачка математики. Тож я дуже вдячна їм за те, що вони мене не переконували йти іншим шляхом. Спочатку я обрала кардіологію, далі захистила кандидатську дисертацію в Тернополі, де жила та навчалася, потім поїхала у Київ у докторантуру, куди мене запросив професор Василь Захарович Нетяженко, зі словами: «Приїжджай в Київ, ту цікавіше».  І я не пожалкувала про це, хоч і непросто звикала до цього міста, адже думала, що це на три роки, задля наукової роботи. Але в процесі з’явилися нові проєкти, цікаві завдання, нові виклики. І так сталося, що впродовж життя мені траплялися люди, які мені допомагали, особливо, в професійному житті…

Завжди з’являвся хтось, хто підтримував мене і простягав руку допомоги, не роблячи при цьому нічого замість мене. Коли я вже працювала в Києві, відомий в Україні вчений, професор Борис Микитович Маньковський, запросив мене з наукової роботи повернутися на викладацьку, і в нього на кафедрі я стала професоркою. Він показав, як в Україні дійсно можливо займатися і науковою роботою, і робити європейські проєкти, що немає особливого значення, де ти живеш, а важливо – що ти робиш. Нещодавно від когось прозвучала фраза: «Навіть в Україні». Я вважаю, що саме в Україні щось можливо робити, бо якщо в тебе є багато енергії, завзяття, вмінь і професіоналізму, ти можеш себе в цій країні реалізувати найкращим чином. Ми ще дуже багато мусимо зробити.

- «Стати матір’ю – одне з найбільших покликань жінки – «це служіння», сказали  ви в одному зі своїх інтерв’ю. Ви нещодавно стали матір’ю, що б ви могли порадити жінкам, на яких тисне суспільство, аби  вони народжували дітей до 25 років? Як нам позбутися ейджизму щодо віку народження жінок?

- В мене є одна колежанка, я вважаю її своєю наставницею по життю, Ганна Миколаївна Солов’ян, улюблений вислів якої: «Вмій слухати себе». У кожного з нас свій шлях. Я, до речі, еволюціонерка, а не революціонерка, тому я не за те, щоб робити різкі рухи проти суспільства. Той шлях, який є твоїм – завжди неважкий. Те, що дається тобі вищою силою, робити легко, і якщо думка суспільства не збігається з твоєю, це не найгірше. Не дуже легко йти всупереч, і особисто я проти соціуму не йшла ніколи, але коли ти робиш щось добре, тоді немає значення, чи ти робиш так, як всі, чи не так, як всі. Я не говорю, що у мене життя складалося дуже легко, воно було складним, але ніколи не було для мене важким, якщо чесно. Коли ти починаєш вчиняти не так, як вважаєш, а як від тебе вимагає оточення, тоді в якийсь момент може бути дуже важко. Однак коли йдеш за покликом серця, труднощі можна здолати.

- Зараз, як ніколи, ми турбуємося про своє здоров’я та безпеку наших близьких через пандемію коронавірусу. Які ваші особисті поради безпечного перебування на карантині, особливо тепер, коли ряд міст МОЗ перевело до «помаранчевої» та «червоної» зон?

- Я дуже серйозно ставлюся до карантину та рекомендованих обмежень. Моя порада: є сайт Міністерства охорони здоров’я, та їх телеграм-канал, де є повна, правдива, правильна, науково обґрунтована інформація. Тож я не розкажу якого секрету: слухайте експертів, перш за все, ВООЗ та МОЗ. Мені абсолютно не є зрозумілою позиція, що карантин - це дурниця, я з цим не згодна. Ба більше, можливо ця думка не популярна серед широкого загалу, але я вважаю, що всі заходи, які були прийняті – абсолютно правильні. Багато хто закидає, що карантин був занадто жорстким, однак ми бачили, що відбувалося в країнах, яких COVID-19 торкнувся першими. Так, в Італії та Іспанії просто «лежали» системи охорони здоров’я, хоч ці країни і багатші за нашу. Вірус новий, даних мало: ми досі збираємо особливості перебігу, шляхи боротьби, змінюємо протоколи.

Мені дуже сподобався виступ головного санітарного лікаря України Віктора Ляшка, який сказав: «Мені не соромно ні за жоден крок, який був нами рекомендований»! І я вважаю, що це правильно. Ми дали собі час зрозуміти, що це таке, як себе поводити. Насправді сьогоднішня система охорони здоров’я в Україні набагато більше готова до зростання кількості захворювань, ніж це було на початку пандемії. Дуже прикро, що більшість людей не дотримуються загальних рекомендацій: соціальної дистанції, масочного режиму, допускається скупчення людей у транспорті...

- Ви є головою правління «Асоціації превентивної та антиейджингової медицини». Нещодавно провели онлайн-тренінг для великої кількості (понад 3000) лікарів. Наскільки складно проводити онлайн-події у медичній сфері, яка є однією з прикладних. Чи варто нам боятися онлайн-освіти у царині медицини?

- Насправді, післядипломна освіта цілком лягає в онлайн-формат. Це вже досить давно поширено в світі: вебінари, тренінги, конференції. В Україні це менше було поширено до карантину, і наша асоціація стала першою, хто вже 20 березня (на третій день оголошення карантину) провела онлайн-тренінг. Коли ми питали лікарів, то більшість лікарів вибрали би саме онлайн режим, бо він береже багато часу, хоча я згодна: спілкування між колегами дуже важливе, але очевидно, воно ще тривалий час буде обмеженим.

Щодо  освіти студентів, адже я завідую кафедрою загальної практики сімейної медицини, то звичайно, це складніше. Студентам потрібно багато чого навчитися наживо. Тому ми обрали для студентів змішану форму навчання, яка також буде залежати від епідеміологічної ситуації. Бо є не тільки завдання навчити студента, він має бути в безпеці. Звичайно, медичну освіту здобути тільки онлайн неможливо. Недарма серед вищих освіт лише медична не має заочної форми. Однак ми сподіваємося, що нам вдасться вийти з цієї ситуації без прогалин в освіті наших майбутніх лікарів, тому ми намагаємося дати максимальну кількість можливих практичних годин.

- За статистикою саме від серцево-судинних хвороб, навіть у період пандемії, страждає найбільше людей, ніж від COVID-19. Ви як адепт превентивної медицини можете дати кілька порад: як змінити спосіб життя, щоб не наражатися на небезпеку раптової серцево-судинної хвороби?

- Дійсно, ця тема надзвичайно актуальна і профілактичні заходи є простими. Що рекомендує Європейська асоціація кардіологів? Є 7 кроків до здорового серця. Перше: контролюйте свій артеріальний тиск, це - один зі значних факторів інфарктів й інсультів. Підвищеним вважається рівень артеріального тиску більший за 130 на 80, а гіпертонією – більший за 140 на 90. Вимірюйте його регулярно, а якщо у вас є гіпертонія, дотримуйтесь рекомендацій лікаря.

Друга рекомендація: слідкуйте за своїм рівнем холестерину – жінкам після 50 років і чоловікам після 40 років рекомендується хоча б раз на три роки вимірювати рівень холестерину. Він повинен бути не вищим, за 5. Вимріюйте свій рівень глюкози раз на три роки після 45 років. Адже за наявності діабету рівень інсульту й інфаркту зростає дуже сильно. Далі вже простіші рекомендації, які часом важче виконати: слідкуйте за своєю вагою, індекс маси тіла повинен бути не вищий за 25. Цьому сприяє наступна рекомендація: регулярні фізичні навантаження. Якщо ви хочете підтримувати свою вагу – це 150 хвилин помірних фізичних навантажень (швидкої ходьби) на тиждень, або 75 хвилин інтенсивних (бігу). Якщо хочете знизити вагу – цього замало. Потрібно мати 150 хв інтенсивних навантажень на тиждень. Ще є рекомендація з харчування, а саме: надати перевагу овочам та фруктам, до речі, овочам більше, ніж фруктам. Уникати вуглеводів, які легко засвоюються, таких, як цукор, не пересолювати їжу, вживати достатню кількість води.

Під час карантину є додаткові фактори ризику, бо люди ведуть більш сидячий спосіб життя, також вживають більше їжі, і, звісно, до всього додався стрес і соціальна ізоляція, коли люди не мають можливості спілкуватися з іншими. Також пацієнти бояться прийти до лікаря. Однак, якщо дотримуватися карантинних рекомендацій, ризики захворіти менші. Тому не зволікайте, якщо відчуваєте якісь симптоми - перш за все біль у грудях та задишка, запаморочення - потрібно відвідати або зателефонувати сімейному лікарю.

- Що б хотіли побажати своїм колегам, які зараз працюють на передовій з хворими на COVID -19?

- Насправді, це дуже жертовна, важка, відповідальна робота. Є такий термін – «професійне вигорання». Для цих лікарів воно дуже характерне. Бо ті, хто працюють з важкими пацієнтами, бачать страждання, смерть, більше ніж у звичайній практиці, не мають такої ж кількості позитивних емоцій. Тому я, перш за все, хочу від імені всіх українців низько схилити голову перед тими, хто нині на передньому фронті, побажати їм віри, наснаги, сили, берегти себе. Медиків вже традиційно підтримують, є і загальнонаціональний проєкт «Допоможи лікарю». Ми у своїй асоціації також запровадили цікаву ініціативу: до нас під час карантину звернулися відомі митці, і започаткували проєкт «Підтримай медиків». Представники мистецтва звернулися до нас з пропозицією, давати в кінці кожного нашого онлайн-тренінгу концерт для лікарів. У ньому прийняли учать дуже імениті люди, народні і заслужені артисти України та зірки світу.

Як лікарка скажу: ми підтримуємо вас так, як можемо, зрештою, кожен з нас меншою чи більшою мірою стикається з цими пацієнтами і також працює в даному напрямку.