Не так часто сьогодні можна побачити (зустріти) добротну віршовану казку на просторах Інтернету чи на книжкових полицях українських книгарень. Саме – віршовану. І коронавірус тут ні до чого. Жанр віршованої казки – особливий. Він потребує особливої духовної снаги, світобачення, зрештою, поетичної вправності. Але не тієї де «рима до рими», а де – від серця й до серця. Наразі знаю небагатьох письменників з нашого краю, які творять у цій жанровій царині: серед них Тамара Гнатович, Володимир Кравчук. Нещодавно до них приєдналась Марія Гуменюк. Мова про її книжку «Зустріч у лузі», текст якої був відзначений дипломами на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова». (Зустріч у лузі : віршована казка для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку / М. Гуменюк ; худож. К. Шмигановська. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2018. – 16 с.).

 Відразу хочу зауважити: шкода, що коронований рукопис книжкою став не відразу, а лише у 2018 році. Це говорить про зубожіле сьогодні меценатство у нашій країні, бо про державну підтримку вже давно не йдеться. Тому прикро, що важливу інформацію, яку авторка вписала у згадану казку, не зуміло прочитати багато дітей якраз тоді, коли формувався їхній світогляд і закладалися перші «цеглинки» у формуванні великої внутрішньої «будівлі», назва якій – загальнолюдські моральні цінності.

У назві твору «Зустріч у лузі» криється важливий інформаційний посил, адже семантика слова «зустріч»  – особлива і втаємничена, а той, хто читає, інтуїтивно налаштовується на очікування дива, бо ж йдеться про казкову подію. У протилежному випадку авторка не виносила б поєднання згаданих слів у заголовок. Хіба не так? Про особливість книжки нагадує у правому кутику обкладинки цікава рубрика, про яку вчасно й доречно потурбувалось видавництво «Підручники і посібники», де вона й була надрукована: «Читаємо з дитиною». Рятівна соломинка для батьків – прилучитись до дивовижного процесу: зануритися у священнодійство спілкування (бо ж коли іще?!) із сином чи донькою. Заодно пробудити в собі (мабуть таки…) замулені джерела батьківської духовної «абетки». Головний персонаж казки Павлик, який приїхав на канікули до бабусі і допомагає їй пасти овець, несподівано зустрічає таємничого сивого мудреця, який виявиться Учителем добрих справ. Від нього хлопчик дізнається про те, що «Добрі справи унікальні:/ Сяють радістю й теплом,/ Їх зробив ти і, звичайно,/ Серце обігрів добром».

 А ще мудрець посвячує Павлика в особливі знання, розповідає якими бувають думки, як багато залежить від того світлі вони (думки) чи прикрі… Адже мовленому слову передує думка. «Думка світла сонцем сяє», а прикра або сердита «Злість посіє, губить сміх,/ Швидкісна несамовито:/ Лихо спонукає й гріх». Описуючи руйнівну силу мстивої й агресивної думки,   письменниця не шкодує відповідних епітетів: «Барва в неї мутно-дивна:/ Жди стихію вогняну./ Хмари думка ця збирає,/ Креше блискавки із них, /Враз тривогу викликає/ У дорослих і малих». До слова, не можу не згадати тут про свою зустріч (реальну) на півдні Індії із мудрецем під час пізнавальної мандрівки цією країною. Те, що почула, назавжди відклалося у пам’яті: «Коли ви у гніві, згоряє сила, накопичена вживанням їжі впродовж трьох місяців. Коли людина сердиться, перша реакція проявляється у підвищенні температури тіла і кров’яного тиску, у результаті чого виникає нервова слабість. Для  компенсації втраченої енергії людина повинна три місяці дотримуватися спеціальної дієти, що вплине на її духовну практику і доброчинну діяльність. Тому, найперший обов’язок шукача істини – не давати гніву ані найменшого шансу». Спробуйте донести цю інформацію дитині, звісно, вам це не вдасться, бо на все свій час. Тому «Зустріч у лузі» – не просто віршована казка, це взірець мудрої і доступно написаної підказки найменшим – дітям, які щойно пізнають світ з усіма його добрими і прикрими несподіванками та відкриттями. Адже замало сказати дитині: роби добрі справи, бо так треба. Важливо розтлумачити їй оте, «так треба». Ніде правди діти, дуже часто діти (перепрошую за повтор) відправляються у мандрівку дорослим життям без найменшої ментальної (інтелектуальної, духовної і просто – підтримки) з боку батьків. З думкою – якось воно буде. Ні, на жаль, «якось» не буде. Обов’язково згодом дасться взнаки.

Відтак, які помисли, такі думки, які думки, такі дії і вчинки. Як важливо, щоб вони були добрими! Тож не дивно, що у допитливого Павлика з’являються запитання до Вчителя добрих справ: чому зникає вода (зникають джерела і висихають ріки): «Чув сьогодні від бабусі/ Дуже дивні я слова:/ «Ми гріхами землю сушим – /Вглиб іде вода жива». Письменниця Марія Гуменюк вустами мудреця доступно розтлумачує слово «гріх»: це погані вчинки людей. Саме тому «Люди знищують джерела, / Ріки звужують й ставки/ І природи силу древню/ Тим знекровлюють таки./Плачуть зрубані дерева:/ Пнями став вчорашній ліс./ Завтра ґрунт розмиє злива,/ Потяг піде під укіс…». Павлик отримує надважливе завдання-настанову: не прагнути в думках зла, аби захистити планету. А ще отримує відповідь на запитання, що таке правда (істина) і як відрізнити її від кривди. Адже від того, яку обираємо життєву стежину (доброчесну чи гріховну), виявляється, залежить стан довкілля. Іншими словами – яке сучасне людство, таким буде інформаційне поле Землі.

Звідси всі планетарні наслідки-біди: катаклізми, катастрофи (повені, буревії, цунамі, землетруси, а віднедавна й… коронавірус). Тому світлом і надією променіють завершальні поетичні рядки: «В наших силах мудрим бути:/ Світ наповнити добром, / Наміри лихі забути,/ Не бруднити землю злом./ В кожній думці уявляймо/ Вчинки світлі повсякчас,/ І будуть дороговказом/ Ці думки щодня для нас».

Зізнаюсь, у мене таке відчуття, що «Зустріч у лузі» завершилась на якійсь недомовленій нотці, про яку відає тільки Марія Гуменюк. Відтак – хочеться продовження. Тим більше, що тема, яку зачепила тернопільська письменниця, надзвичайно актуальна і, головне, на часі: екологія думки, екологія душі, екологія поведінки. Те, що потребують  сьогодні, до слова, не лише дітлахи, а й  батьки. Бо діти – їхнє пряме віддзеркалення. А батьки для своїх дітей – розкрита книга, яка щодня в них перед очима і яку вони щодня «читають», а отже, мимоволі стають схожими на них. І як добре, коли це світла і незаплямована «книга». Невимовно пощастить тим із них, хто вже сьогодні або завтра візьме до рук віршовану казку Марії Гуменюк «Зустріч у лузі» і «скупає» очі у благодатному читанні, знайомлячи дитину (сина чи доньку) із дивовижним і водночас повчальним казковим світом, який створила для них талановита тернопільська письменниця.