Про дану подію розповіла з сумом та напругою жителька Теребовлі пані Аделя Легенька, яка мешкає на початку вул. Бічна (збоку вул. Грушевського).

До речі, під час розповіді пані Аделя ні разу словом чи ще якось не обмовила, не образила свою сусідку, більше того – попрохала не згадувати її прізвище. Проте те прізвище є у всіх документах, правда, в більшості минулих на її нині покійного батька, адже він був власником обійстя. Старша жінка каже, що їй вже дуже надокучило те протистояння з сусідкою і хочеться нарешті спокою і ось саме тому вона вирішили дану історію оприлюднити для широкого загалу та винести на людський розсуд.

« Наше приватне обійстя, де нині мешкаю я та мій син зі своєю родиною, - веде пані Аделя, - мій тато придбав ще в 1954 році та оформив законно й офіційно всі відповідні документи. В 1962 року вище нас, під горбом, інше помешкання придбала одна родина, яка користувалася 30 років заїздом до себе з іншого боку вулиці, зверху. Та в 1992 році вони звернулися з проханням до мого покійного нині чоловіка та ще до одного сусіда, щоб ми надали їй заїзд через свої подвір’я для вивезення пасіки на один сезон. Але користувалися роки, а не один сезон, доти, доки ми не приватизували своє обійстя та землю в 2010 році. Ось з того часу сусідка й зачала звертатися в суди, тому, що ми поставили паркани навколо своєї ділянки. А вона заїзд до свого подвір’я ліквідувала, переоравши землю та огородивши його і стало так, ніби там нічого й не було. Але якби опитати всіх навколишніх сусідів, то вони б достеменно підтвердили ці мої слова. Потім сусідка трактувала вже, що наш заїзд - то її заїзд і ми поступили неправомірно, а саме: що наші технічна документація, державні акти неправильні, що ми захопили чужу землю і т.п. В 2011 році була проведена експертиза, вимірювалась наша ділянка і висновок гласив, що вся територія власність моєї родини,  а не сусідки. Проте вона не зупинилася на цьому і далі регулярно подає на нас в суд. До речі, Теребовлянський суд вже припинив від сусідки приймати позови, то вона подавала далі в Тернопільський міськрайоний суд. Мене цікавить чи ще так довго буде? Як можуть знову і знову суди приймати однотипні позови, коли є ухвали апеляційного суду Тернопільської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, того самого Тернопільського міськрайонного суду? І ось кожного разу сусідка намагається довести, що то її земля, навіть якось їй зробили щось утопічне по плану землі, яка здавна є в нашому користуванні. Всі до одного суди вона програла, але як видно, не бажає зупинятись. Остання експертиза нашої ділянки була в 2019 році, а тепер знову хочуть роби те ж. 10 лютого 2021 році знову завітав експерт міряти нам землю, але ми відмовили вже. Бо навіщо стільки разів робити те ж саме? Хіба від нових вимірів земля прибавиться чи зникне раптом? Все доказано в судовому порядку на багатьох судах(10!), які всі винесли ухвали на нашу користь. А ще мене дивує таке: сусідка з 1962 року по 1992 рік користувалася своїм власним заїздом до свого обійстя, а потім чомусь їй спало на голову користуватися нашим, що є нашою приватною власністю, підтвердженою генеральним планом здавна. Є ще одна невідповідність чи можливо й фальсифікація по плані земельної ділянки сусідки: обійстя її придбано в 1962 році, як я вже говорила, а план зроблений в 1964 і на ньому звідкись взявся заїзд через наше подвір’я, хоч на нашому плані такого ніколи не було від часу приватизації. Чому суди не враховують даного факту? А якщо все таки б вони розібрались та виявили, що то фальсифікація? Що б тоді було? Також мене цікавить чому розслідування велося однобоко якось, без опиту інших сусідів. Та я особисто і моя родини не хочемо більше конфронтації й бажаємо жити мирно зі всіма сусідами».

Як видно з наданих пані Аделею Легенькою документів, яких до речі, вже у неї назбиралась чимала пака, різні суди розглядають з року в рік одне те й саме, виносять відповідні тотожні ухвали, але знову і знов родину турбує сусідська «активність». Виникає питання: невже сучасне судочинство немає бажання вияснити все один раз та винести один правомірний вердикт, щоб надалі людей не турбували та не псували їм нервову систему? І ще одне запитання до пані Аделі: чому ви не подасте зустрічний позив щодо морального ущербу? Можливо після цього все стане на свої місця та буде спокій?

Віктор Аверкієв, фото автора