Міська рада Тернополя перейменувала стадіон 5 березня – у день смерті Романа Шухевича. Рішення тернопільських  депутатів викликало неоднозначну реакцію з боку представників одразу кількох країн. На жаль, українські дипломати не спрацювали, як би це мало бути, і на цій темі почали спекулювати чимало міжнародних інституцій.

– Головнокомандувач УПА був не лише зразковим командиром, а й добрим спортсменом та лідером у багатьох видах спорту, – наголосив міський голова Тернополя Сергій Надал, мотивуючи перейменування спортарени.

Першим відреагував на присвоєння стадіону в Тернополі імені Романа Шухевича посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон, який заявив, що Ізраїль «рішуче засуджує» рішення Тернопільської міської ради присвоїти міському стадіону ім’я Романа Шухевича – головнокомандувача Української повстанської армії в 1943-1950 роках. Посол Ізраїлю в Україні назвав Шухевича «сумнозвісним гауптманом СС», зажадавши «негайного скасування» рішення щодо назви стадіону.

На заяву ізраїльського дипломата відповіли в українському МЗС. Зокрема, речник міністерства Олег Ніколенко заявив, що збереження національної пам’яті українського народу залишається одним з пріоритетів державної політики України, і дискусії у цій сфері мають проходити на рівні істориків. У відомстві порадили іноземним дипломатам «працювати над зміцненням відносин дружби і взаємної поваги між народами, а не навпаки».

Міський голова Тернополя Сергій Надал вважає, що посол Ізраїлю в Україні, який обурився присвоєнням імені Романа Шухевича тернопільському стадіону, став заручником “радянської історіографії”. І скасовувати своє рішення місцева влада не буде. Мер наголосив, що Українська повстанська армія та її головнокомандувач Роман Шухевич воювали не лише за свободу українського народу, а й інших поневолених та пригноблених народів нацистським та комуністичним режимами. І євреї тих часів це добре розуміли. Надал нагадує, що з вересня 1942-го по лютий 1943-го родина Романа Шухевича переховувала в своєму будинку від переслідування нацистами сусідську єврейську дівчинку Ірину Райхенберг.

Шухевич, використовуючи свої можливості, допоміг з виготовленням для дівчинки нових документів на ім’я українки Ірини Василівни Рижко. Після арешту Гестапо в 1943 році дружини Шухевича, Наталії, Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі Василіанок.

– Радянську пропаганду взяла на озброєння сучасна Росія. Відкриті архіви КДБ УРСР переконають пана посла у моїй правоті. Він, як і багато інших, відкриє для себе чимало нового про діяльність Романа Шухевича та Української повстанської армії – армії воюючої України. Ми можемо дискутувати, але рішення міської ради Тернополя про присвоєння міському стадіону імені Романа Шухевича не буде скасовано. Кожна країна шанує своїх героїв. Без цього нація не має майбутнього! – підсумував мер.

Від представників Ізраїлю ініціативу перехопили поляки. 8 березня депутат польського парламенту Крістіан Камінський звернувся до мерів п’яти польських міст-побратимів щодо ініціювання розірвання співробітництва з Тернополем, а вже за два дні тріумфувало після рішення Замостя. Мер цього польського міста Анджей Внук заявив про розірвання угоди щодо здійснення спільного з Тернополем проєкту на майже 70 тисяч євро через рішення тамтешньої міської ради присвоїти міському стадіону ім’я Романа Шухевича. Він сказав, що хоч і поважає «право кожного народу на власне розуміння історії», але доповнив, що не може «переоцінити жорстокість війни і неповагу до жертв польської національності».

Також у знак протесту відмовився від запланованого раніше візиту в Тернопіль посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький. Але і на цьому поляки не зупинилися.

– Інститут національної пам’яті Польщі протестує проти назви стадіону в Тернополі на честь Романа Шухевича, який під час Другої світової війни був офіцером німецьких поліцейських батальйонів, таких як «Нахтігаль», а потім командиром УПА, відповідальним за геноцид польського цивільного населення на Волині і Східній Малопольщі, – йдеться у повідомленні інституту. Інститут національної пам’яті Польщі також вказує, що «прославляння Україною Шухевича ображає пам’ять польських, єврейських і українських жертв УПА».

Згодом у мережі з’явилася інформація щодо можливого внесення стадіону Тернополя до «чорного» списку УЄФА, що унеможливить проведення будь-яких суттєвих турнірів або чемпіонатів на ньому, а також тривожні новини щодо можливості позбавлення України безвізового статусу.

Наші журналісти звернулися до ексзаступника міського голови Тернополя Леоніда Бицюри, котрий донедавна у мерії відповідав за міжнародний напрямок і був ініціатором спільного українсько-польського проєкту, який згортають у Польщі. Леоніда Олексійовича ми попросили поділитися своїм баченням непростої ситуації, в якій опинилося Файне місто, та зробити прогноз, як би вона мала розвиватися.

– Питання про перейменування тернопільського стадіону на честь Головного командира УПА Романа Шухевича обговорювалось останніх два роки, однак не було цілісної позиції. Зокрема, були пропозиції назвати спортарену іменем Степана Бандери. Однак Шухевич, на відміну від Бандери, був у Тернополі, він оголошував у нашому місті акт відновлення української держави. Його причетність до Тернополя більша, саме тому й було вирішено назвати стадіон іменем Шухевича, – розповів Леонід Бицюра.

Леонід Олексійович відзначив, що міська рада не могла спрогнозувати таких наслідків, але їй зараз потрібно максимально включатися, бо не можна втрачати стратегічних партнерів, якими є польські міста.

– Мені як управлінцю, котрий упродовж 15 років розвивав міжнародну співпрацю Тернополя, а певний час і Тернопільської області, довелося розбудовувати мережу партнерства та взаємодії нашого регіону з десятками міст різних країн. Зрозуміло, що найбільший діалог був із сусідніми країнами. А Польща за кількістю міст-побратимів і міст-партерів була безумовним лідером. Чимало проєктів, реалізованих в області, впроваджено саме за досвідом польських міст: Варшави, Ельблонга, Хожува, Любліна, Ниси, Тарнува. Взаємодія міст, за моїм переконанням, – це не просто обмін інформацією, а й значна економія часу для впровадження перевірених на практиці ідей та проєктів. Разом з польськими партнерами ми переживали різні події, відчували підтримку в період революції Гідності та початку військових дій на сході нашої держави, партнерські міста Європи приймали сім’ї наших військових для реабілітації. Започатковано чимало спільних проєктів, у планах було посилення взаємодії у рамках оновленої Програми транскордонної співпраці ЄС, – каже Леонід Бицюра.

Леонід Бицюра був ініціатором спільного українсько-польського проєкту з Замостем, який нині згортає мер польського міста Анджей Внук

Щодо Тернополя і Замостя, то діалог між містами був лише на початковій фазі, вони не були ні побратимами, ні партнерами, мали тільки угоду про співпрацю, разом з тим зв’язки з цим польським містом для нашого були важливими.

– З великою повагою ставлюся до міського голови Замостя Андрія Внука. Його команда досягла яскравих успіхів у місті, створила справжню перлину Східної Європи. Мені як ініціатору співпраці Тернополя та Замостя було важливо застосувати досвід польських колег із модернізації міського простору, відновлення об’єктів історичної спадщини, насамперед Тернопільського замку. Вже було зроблено ряд важливих кроків: узгоджено стартове фінансування з державного бюджету будівництва сучасного спорткомплексу, де мала би розміститися славетна спортивна школа греко-римської боротьби з 50-річною історією, яка перебуває у стінах замку. Проведено безпрецедентні археологічні дослідження, розкопки, розроблено проєкт реконструкції призамкової площі тощо. Загальна мета доволі амбітна – відновлення замку як унікальної родзинки Тернополя з виставковим залом, художньою колекцією та сучасним інтерактивним музеєм. Саме тому мене зацікавив досвід Замостя. Особисто відвідав реконструйовані й відбудовані будівлі та замок у Замості, разом з колегами підготували перший спільний проєкт у рамках Програми транскордонної співпраці. І зрештою, виграли у нелегкій конкурентній боротьбі з сотнями інших. Проєкт полягав у спільних дослідженнях історії наших міст, яка має багато об’єднуючого. Зокрема, у частині власників міст із роду Томаша Замойського. Загальна сума фінансування на два міста – 68 тисяч євро. Це мав бути перший крок до творення музею Тернополя. А загалом співпраця із містом Замостя – це була невелика частина у великому проєкті з повернення Тернопільського замку, його колишньої ваги для Тернополя, – каже Леонід Олексійович.

Леонід Бицюра відзначив, що співпраця з містами сусідніх країн була напрацюванням виключно завдяки муніципальним ініціативам та особистим контактам, без жодного втручання відповідних органів, які традиційно відмежовувались від таких подій. Теперішня вичікувальна позиція, стверджує пан Бицюра, – це слабкість української дипломатії.

– Епізод з Тернополем – це продовження довготривалої кампанії з дискредитації України, що є абсолютно неприпустимо на фоні ускладнення внутрішньої політичної ситуації в країні та наближення періоду традиційного загострення військових дій на сході. Мета ворожої кампанії – повернення до дії кліше російської пропаганди про «нацистську природу» Української держави задля послаблення іміджу нашої країни в світі, деморалізації наших партнерів, зокрема ЄС, Великобританії, США, вразливих до питань нацистської колаборації. Жорсткий формат гібридної війни, – каже співрозмовник.  

Підігрування польської колони небезпечне для вибудуваної упродовж десятиліть виключно завдяки «народній дипломатії» взаємодії українських та польських спільнот.

– Провокування керівництва польських міст-партнерів Тернополя політиками сусідньої країни ставить їх у доволі складну ситуацію, ускладнює суспільно-політичну обстановку на їхній території, робить їх заручниками політичних ігрищ. Їм потрібно пояснювати, чому вони співпрацюють із Бандерівським Тернополем. Дуже сподіваюся, що, по-перше, польська сторона звернеться до Тернополя за поясненням, по-друге, Тернопільська міська рада почує польських колег, терміново підготує позицію міста з цього питання і негайно розпочне перемовини зі своїми партнерами з Польщі. Тобто я не говорю, що це має бути пояснення, в першу чергу це має бути позиція Тернополя. Необхідно узгодити спільні публічні позиції з питань взаємодії, відмежуватися від деструктивної складової. Історичні інтерпретації – виключно справа істориків міждержавної українсько-польської двосторонньої робочої групи з вирішення історичних питань. Звичайно, хотілось би бачити більш активну міжнародну позицію. Перечекати не вдасться. Абсолютно очевидно, що дана ситуація ретельно спланована та реалізовується з далекоглядними цілями. Сподіваюся, що ми це випробування подолаємо і воно стане не просто перевіркою боєздатності системи національної безпеки України, а й активізує міжнародну діяльність нашої держави у майбутньому, – підсумував Леонід Бицюра.