«Після того, як довелось залишити службу у війську, я обрав для себе шлях допомоги іншим»

31.12.2023 14:27   Опубліковано : Франківський Новинар
Джерело: firtka

Андрiй Яковина — пiдприємець, СЕО «NG Group Development», волонтер та депутат, який пiсля 24 лютого 2022 року став на захист країни.

У цивiльному життi Андрiй Яковина займається будiвельним бiзнесом. У 1997 роцi заснував групу iнвестицiйно-будiвельних компанiй «ND group», яка спроєктувала, збудувала та ввела в експлуатацiю сотнi тисяч квадратних метрiв у рiзних мiстах України.

У нього четверо дiтей — двоє пiдлiткiв, двоє дорослих. Один з них — син Андрiй — воював в одному взводi iз батьком, якому через стан здоров'я довелось покинути службу у вiйську. Втiм, Андрiй Яковина каже: не може бути осторонь, тому сьогоднi наближає перемогу як волонтер.

Про те, як повномасштабна росiйська агресiя вплинула на будiвельну галузь та його особисте життя читайте в iнтерв’ю Фiртцi.

Ви неодноразово зазначали, що зростали у дусi патрiотизму. Розкажiть про вплив сiм’ї на вашу самоiдентифiкацiю та подiї, якi пiдсилили почуття патрiотизму.

Мiй дiд та бабця були дотичними до поплiчникiв Степана Бандери, вони допомагали українському повстанському руху. Це менi генетично передалось. Мiй дiдо розповiдав менi жахи, якi творили на нашiй землi. Власне, я ще з дитинства знав, хто такий москаль.

Крiм того, моя сiм’я була дуже вiруюча, у нас вся хата була в iконах: бабця годинами молилась на колiнах, а дiдо навiть спiвав у церквi. I це враховуючи, що тодi ще був комунiзм. Але сiм’я була вкрай патрiотична та релiгiйна. Це все передали й нам.

Також, велику роль у тому, який я є зараз, вiдiграв мiй батько. На початку дев’яностих рокiв ми разом iз батьком брали участь у рiзноманiтних проукраїнських зiбраннях.

Завдяки батьку — ще бувши тодi не до кiнця свiдомим через вiк — я вже брав участь у перших маршах за незалежнiсть. Тодi ж познайомився iз найбiльш активними борцями незалежностi — Степаном Хмарою, Богданом Ребриком, Левком Лук'яненком та iншими лiдерами РУХу. З того часу брав участь у значущих для України подiях — Помаранчевiй Революцiї та Революцiї Гiдностi.

На останньому Майданi у нас була своя чоловiча команда — разом iз колегами з Києва та Iвано-Франкiвська. Ми були налаштованi максимально патрiотично, вiрили у позитивнi змiни, йшли вперед за iдею. Пригадую, ми стояли в охоронi бiля стели Незалежностi, саме на тих позицiях, якi насамперед могли б атакувати «беркута». 

Ми були там, де було «найгарячiше». Тодi я розумiв, що ми їх, звiсно, не поб’ємо, адже, як мiнiмум — вони були озброєнi, втiм керувався думкою, що краще, я «отримаю» вiд них, анiж хтось зi старших чи слабших. Адже я тодi був фiзично здоровий та витривалий.

А загалом Україна — це люди, будь-якi позитивнi змiни — це вкрай важливо. Особливо актуально це сьогоднi, в час вiйни.

Найбiльший внесок у боротьбу за перемогу України в цiй вiйнi роблять, звiсно ж, захисники на фронтi. Окрiм того, їх пiдтримує безлiч цивiльних у тилу. Сьогоднi вкрай важливо усiм сконцентруватися на основному — на захистi України.

Ви багато рокiв волонтерите, пiдтримуючи тих, хто потребує. Крiм того, очолюєте благодiйний фонд, який допомагає ЗСУ. Коли саме вирiшили долучитися до волонтерської дiяльностi та що стало мотиватором для вас?

З 2014 року я активно долучився до допомоги Збройним Силам України. Мотиваторами стали рiзнi речi, але насправдi це все вiдбувалось на хвилi Революцiй — для мене то все було одним цiлiсним процесом.

З одного боку, я розумiв, що оскiльки не беру участь в бойових дiях, потрiбно долучатись до допомоги iншим чином.

З iншого боку, враховуючи дух, у якому я зростав, я просто не мiг бути осторонь тих подiй, якi вiдбувались.

Якi проєкти або iнiцiативи ви пiдтримували?

Ми їздили в конкретнi вiйськовi частини. Я комунiкував з людьми, якi безпосередньо були у вирi бойових дiй, зокрема з вiдомою патрiоткою Марусею Звiробiй, й зокрема з її допомогою я їхав у цiльовi пiдроздiли з конкретними запитами.

Ми везли саме те, що було потрiбно бiйцям та бiйчиням. I сьогоднi, побувавши з рiзних бокiв барикад, розумiю, що це правильне рiшення — їхати до конкретного пiдроздiлу, везучи їм конкретну допомогу. 

Повномасштабна вiйна вплинула на життя кожного українця, незалежно вiд того, де вiн перебував та якi посади обiймав.

Як змiнилось ваше життя пiсля 24 лютого 2022 року?

Вiйна розвернула життя на 180 градусiв. Одразу сотнi думок в головi. Але у критичних ситуацiях мозок думає швидше. Ти розумiєш, що нападають буквально на твiй дiм. У тебе є вибiр: ти можеш телефонувати в полiцiю, а можеш взяти автомат та захищати свiй дiм та рiдних.

Я обрав другий варiант та в першi днi повномасштабного росiйського вторгнення захищав Київщину разом з полiцейськими, якi були на мiсцi.

Пригадую, у тi днi ми з побратимами навiть не розумiли до кiнця, що все так затягнеться та буде настiльки складно.

Я в армiї не служив, але мав навички стрiльби, тренувався в тирi. Втiм, навiть серед досвiдчених вiйськовослужбовцiв тодi не було розумiння, як та коли все закiнчиться. Складалось враження, що ось-ось — i нас всiх тут вб’ють. Та завдяки гумору на фронтi вдавалось тримати себе в стабiльному моральному станi, навiть коли було дуже лячно.

Пiд час служби на кожному етапi постiйно треба було робити вибiр. Коли ми офiцiйно стали до лав Сил територiальної оборони ЗСУ, вже пiсля деокупацiї Київщини, нас спитали — хто готовий виконувати завдання на пiвднi? I ми з сином погодились їхати. Бо, коли стали на захист країни, то зрозумiли, що вiйна надовго. Ми з сином свiй вибiр зробили.

А згодом звичайнi солдатськi буднi у селах пiвдня: окопи, лопати, обстрiли тощо. Вiйна вдарила по здоров’ю, спровокувавши онкологiю. Тож, службу у вiйську довелось завершити.

Ви добровiльно приєднались до Сил територiальної оборони ЗСУ. Розкажiть про це детальнiше.

До цього у мене не було нiякого вiйськового досвiду. Втiм, щойно в країнi виникає кризова ситуацiя, як в мене активується якась «опцiя», що змушує ставати в перших рядах.

Тому я зi своїм водiєм Василем поїхали до ТЦК та СП. Враховуючи свiй вiк та стан здоров’я, мене точно не розглядали у перших рядах. Тому я буквально просив, аби мене взяли.

Тим часом мiй водiй Василь — учасник АТО, воював у спецпiдроздiлi. У нього був досвiд, i так сталось, що вiн був моїм командиром у вiйську. Вiдтак, згодом вже я його возив, а не навпаки. I менi було максимально комфортно, я був гордий за це.

Як вiдреагували на рiшення сина доєднатись до вiйська? Чи намагались вiдмовити?

Я дружину з доньками вiдправив до родичiв у бiльш безпечний регiон, а ми разом зi старшим сином стали вiйськовослужбовцями Сил територiальної оборони ЗСУ. Звiсно, дуже боявся за нього та навiть заперечував, але вiн був налаштований рiшуче. Це, мабуть, знову ж таки вiдгомiн тих пращурiв, вiд яких нам передався дух до боротьби.

Вiн менi категорично дав зрозумiти, що стає на захист країни. Я тодi зателефонував ротному, попросив, щоб син потрапив до нашого взводу. Ротний каже, мовляв, спитай у нього: «Чи готовий вiн померти за Україну?». Мене як обухом по головi — вiдчуття клубка у горлi. Я переступив через себе й запитав. На що — отримав ствердну думку. I все, ми його взяли.

Згодом вiн навiть втягнувся до життя у вiйську, пiшов на курси для iнструкторiв, проводив заняття по тактичнiй медицинi та рiзнi фiзичнi активностi для цiлої роти.

Я тодi намагався теж тримати марку, виконувати всi тi фiзичнi вправи, як й всi, аби не казали про «корупцiю» у вiйську (смiється — ред.). Хоча вже й тодi певнi хвороби давались чути, але на адреналiнi продовжував триматись.

Через стан здоров’я вам довелось завершити службу у вiйську. Яким чином ви сьогоднi залученi до наближення перемоги України?

Я обрав для себе шлях допомоги iншим. Продовжую займатись благодiйнiстю, волонтерством для захисникiв та захисниць. Це i допомога пораненим вiйськовослужбовцям, i допомога тим, хто сьогоднi боронить країну на фронтi. Передаємо усе необхiдне. 

Зокрема, закуповуємо в наш колишнiй пiдроздiл автiвки та рiзне вiйськове спорядження.

Багато людей звертаються — стараюсь реагувати на всi запити. Не завжди йдеться про матерiальну допомогу. Чимало поранених та хворих вiйськових потребують лiкування, втiм стикаються з бюрократичними перепонами у лiкарнях та iнших iнстанцiях. Допомагаю хлопцям розв'язувати подiбнi питання.

Впевнений, що сьогоднi я комусь допоможу, а завтра — хтось менi. Аналiзуючи останнiй рiк, я зрозумiв, що все робив правильно. Вiрю, що вдалось побороти онкологiю не останнiм чином завдяки молитвам людей, яким я тим чи iншим способом допомiг.

За 23 роки на ринку девелоперська компанiя «ND Group Development» спроєктувала, збудувала та ввела в експлуатацiю сотнi тисяч квадратних метрiв у рiзних мiстах України.

А з чого почався ваш шлях у будiвельному бiзнесi?

На початку 2 000 рокiв ми з партнером створили будiвельну компанiю — на той час в Українi тiльки почали з’являтись приватнi забудовники, що прийшли на змiну залишкам радянських будкомбiнатiв.

Тодi ми, не маючи практичного досвiду, але маючи велике бажання будувати, отримали вiд Iвано-Франкiвської мiської влади достатньо складний проєкт — звести будинок в iсторичному центрi мiста. На щастя, ми впорались та створили шикарний на той час будинок бiля ратушi. 

Насправдi ми були першими, хто задав тренди будiвництва в Iвано-Франкiвську.

Ви будуєте в Iвано-Франкiвську котеджне мiстечко. Як розв’язуєте питання безпеки, браку робочої сили та продовжуєте будiвництво, попри вiйну?

Так, триває будiвництво сучасного, безпечного комплексу, що розташований в тихому районi, оточеному зеленим масивом, поруч з рiчкою у селi Вовчинець Iвано-Франкiвської громади. 

Клубне мiстечко включатиме 27 котеджiв першої черги з рiзноманiтним плануванням та загалом вмiщатиме 98 рiзнопланових будинкiв з iндивiдуальним подвiр’ям, подекуди з власним гаражем та приватною терасою. Якiсть будiвництва вiдповiдає премiальному сегменту житла.

У радiусi пiшохiдної доступностi знаходяться великi супермаркети. Зручне розташування дозволяє насолоджуватися усiма перевагами сучасного життя. Територiя облаштована дитячим та спортивним майданчиками, паркомiсцями для мешканцiв будинкiв та гостей.

Окрiм комфорту, перевагою комплексу є приватнiсть. Клубне мiстечко знаходиться на закритiй територiї з власною охороною, гарантуючи вам безпеку. 

З якими викликами стикнулись при будiвництвi пiд час вiйни?

По-перше, брак робочої сили. Досить складно знайти робочу бригаду, яка працюватиме стабiльно.

Також сильно вплинули й блекаути. Не заглиблюючись зазначу, що вiдсутнiсть електроенергiї б’є чи не по всьому в будiвельнiй галузi. Це критична точка.

Крiм того, чимало супутнiх до будiвництва пiдприємств припинили роботу. При цьому собiвартiсть, природно, росте, а от купiвельна спроможнiсть зазвичай — нi. Виняток — захiднi областi, де багато українцiв знайшло прихисток пiсля початку повномасштабної вiйни.

Будiвельний ринок пiд час вiйни: яке житло обирають? Чи з’явилися якiсь специфiчнi побажання?

Сьогоднi є попит на котеджi i таунхауси невеликої площi, з комфортним та якiсним плануванням. Головний акцент на готове житло, адже люди зараз не готовi ризикувати.

Вони хочуть, аби квартира, будинок чи площа пiд комерцiю одразу були у готовому станi — з ремонтом, а iнодi й з меблями.

 


Читайте більше на IfNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: firtka