«…Тут зберігають давні традиції…», «… завжди особлива атмосфера святкування певних подій, свят, проведення різних форумів…» – приблизно так відгукуються гості про наше місто. Нерідко так говорять і самі львів’яни.

І справді, в силу різних об’єктивних та суб’єктивних обставин столітні народні традиції у Львові продовжують зберігатись та розвиватись. Однак, на превеликий жаль, протягом останніх двох десятиліть керування містом свитою Садового до віковічних історичних традицій додані нові «традиції», які можна було б назвати загальною та достатньо умовною назвою – «традиції аварійності». Хоча, якщо проаналізувати закупівлі районних адміністрацій міської ради, комунальних підприємств та установ останніх років то складеться недвозначний висновок, що згадані «традиції» насправді стали буденністю з якою львів’яни та гості міста стикаються чи не щодня. Адже, як виявляється, такі «аварійності», які потрібно «усувати» за бюджетні кошти, мають місце та стосуються: доріг, тротуарів, каналізаційних випусків, ліфтів, дахів будинків, мереж тепло-, водозабезпечення, тощо. А що ж «найпрофесійніший» мер робив протягом останніх двох десятиліть щоб таких аварій не було або було значно менше? Запитання достатньо риторичне…

Насправді «аварійності» давно стали зручним механізмом заробляння коштів, оскільки таким поняттям можна обґрунтувати будь-яке витрачання коштів міської казни, що надзвичайно «актуально» та потрібно, зокрема, під час війни. Бо ж тоді ніхто задаватиме тих незручних питань на кшталт: «А навіщо були куплені в час війни послуги з обрізки дерев, покрівельні роботи, ремонти каналізаційних випусків та балконів, «закатані» сотні мільйонів в асфальт і бруківку? А якщо й за дадуть то завжди є приготована «залізна відмазка» – «аварійність», що поробиш.

Ми, звичайно, свідомі того, що аварії можуть траплятись, що «аварійність» дійсно може бути зумовлена, зокрема, й ракетними обстрілами, і що в цих випадках має бути надана допомога постраждалим людям. Однак, ми категорично проти, щоб чиясь біда була запорукою «успішного» бізнесу окремих людей, щоб на ринку робіт з ремонту дахів чи то каналізаційних випусків був справді конкурентний ринок, а не лише ілюзія конкуренції, щоб «заактовані» роботи були виконані в повній мірі в заявлених обсягах.

Однак, проаналізувавши дані відкритих реєстрів, змушені констатувати, протилежне. Ринок вище названих ремонтних робіт є монополізованим та непрозорим. Міські чиновники в багатьох випадках, користуючись в тому числі воєнним станом, віддають тендери перевіреним людям. В результаті у Львові сформувались «клани» незамінних, як і львівський мер, підрядників-ремонтників, які роками «освоюють» бюджетні кошти львівської громади, виконуючи дуже часто «аварійні» ті чи інші роботи.

Прикладом одним з таких «правильних ремонтників» є, наприклад, сім’я Новосад, а саме: Новосад Олександр Васильович та, ймовірно, його син Новосад Василь Олександрович, які безпосередньо як ФОП або через юридичну особу – ПП «Новосад-буд» (33964106) як мінімум останні 8 років в більшості випадків напряму, без проведення будь-яких торгів, отримують підряди від «структурок» Львівської міської ради.
Результат такої «співпраці» вражає, в тому сенсі, що не багато ремонтно-будівельних компаній можуть за вісім років виграти, як мінімум 137 !!! тендерів, і це лише у Львові. Саме такого результату починаючи з 2016 року і до сьогоднішнього дня досягли у двох ФОП Новосад Василь Олександрович та ПП «Новосад-буд», яке належить Новосад Олександру Васильовичу. За цей час згадані суб’єкти господарювання уклали із замовниками, підконтрольними львівській міській раді, договорів на понад 26 мільйонів гривень.

Ще декілька «невеличких» тендерів (як мінімум 5-ть) «структурки» Львівської міської ради в далекому 2019 та 2016 роках віддали такому собі ФОП Фітьо Олегу Романовичу, а насправді тим же представникам сім’ї Новосад. Оскільки, Фітьо О.Р. напряму пов’язаний із ФОП Новосад В.О., який в одному із тендерів назвав Фітьо О.Р. своїм виконробом.

І взагалі варто сказати, що ФОП Фітьо О.Р. є «доброю людиною», оскільки неодноразово в минулому підставляв своє плече ФОП Новосад В.О. та ПП «Новосад-буд» беручи формальну участь у торгах та забезпечуючи цим самим мінімально необхідну кількість учасників в торгах, щоб такі могли вважались такими, що відбулись. По факту такі дії згаданих дійових осіб були лише окозамилюванням, ілюзією конкуренції.

За що, згідно рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/57-р/к від 18.06.2020.

ФОП Новосад В.О та ФОП Фітьо О.Р. були визнані такими, що вчиняли узгоджені антиконкурентні дії, які стосувались спотворення результатів окремих торгів, що проводились Личаківською районною адміністрацією ЛМР та які являються «…порушенням законодавства про захист економічної конкуренції…».

Для об’єктивності зазначимо, що нам невідомо чи оскаржувалось Фітьо О.Р чи Новосад В.О вищезазначене рішення суду чи ні.

Однак, вказані факти, які в 2020 році були встановленні Західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, взагалі нікого і ніяк не зачепили, не збентежили та не викликали жодних запитань. Чиновники міста не зважаючи на такі факти продовжили й продовжують по сьогоднішній день щедро роздавати підряди на «аварійні» ремонти за бюджетні кошти представникам сім’ї Новосад.

Підсумовуючи вище вказане, можна констатувати, що поки у місті збережеться система влади і управління, сформована Андрієм Івановичем протягом останніх двох десятиліть, породжені нею традиції «аварійних» ремонтів у всіх сферах нашого буденного життя не лише збережуться, але й примножаться, щоразу «проїдаючи» все більше і більше бюджетних коштів. В цей час паразитуючі на тілі міського бюджету «ремонтники» змінюватимуть лише свою назву, а також черговість здобуття «перемог» на тендерах, не змінюючи при цьому своїх «ідейників». Такі явища як «балконопад», діряві дахи, провалля посеред проїжджої частини чи тротуару, прориви комунальних мереж, тощо й надалі залишатимуться частиною нашого буденного життя та, одночасно, умовою і запорукою успішного «бізнесу» окремих сімей та/або їх «покровителів-натхненників» у міських владних кабінетах.

Ірина Мадрик