Віталій Тарасюк

Віталій Тарасюк

журналіст, репортер з Млинова

Як я «зістрибнув зі стакана». Сповідь колишнього пияка з Млинівщини

07.06.2018 23:39   Автор : Віталій Тарасюк
Джерело: RvNews

Прочитав публікацію Віталія Тарасюка «Про пияцтво натверезо». Міркування районного нарколога Миколи Чміля сприйняв кожною фіброю свого організму, який 34 роки тому підступно руйнував «веселий убивця» – зловісний алкоголь. Спиртне і соціальні наслідки, пов’язане з ним, настільки підступне, страшне, що врятуватися від згубної звички – велика проблема для душі і тіла, бо рідко піддається лікуванню та соціально-психологічній корекції.

Чи може навіть висококваліфікований і совісний фахівець позбавити пацієнта від руйнівної пристрасті без його згоди і щирих намірів одужати? Ні, не може, бо тут діє давній принцип: спасіння потопельників – справа рук самих потопельників.

Згубної і руйнівної звички я позбувся ще за радянських часів. Після служби в армії спочатку випивав як усі. Згодом – частіше і більше. Усвідомлював, що така хиба заважає в житті, тож вирішив вживати алкоголь лише у великі свята. Спочатку дотримуватися «питного» режиму начебто вдавалося, але згодом така угода з власним сумлінням дала збій і все завершувалося кількаденним запоєм. Інколи нетверезе безпам’ятство затягувалося до кількох тижнів. Тобто випивав раз-два в рік, а термін тверезості між запоями тривав від шести до 16 місяців. Пияцтво була чи не єдина моя вада, яка серйозно впливала на якість життя і заважала реалізовувати чимало задумів. Мене завжди хвалили за роботу і поведінку, одержував премії та інші винагороди, але неодмінно додавали: «От якби ще не пив!»

24 серпня 1984 року, після чергового запою, взяв у лікаря-нарколога Млинівської центральної районної лікарні направлення і поїхав на лікування в Острог. Став пацієнтом п’ятого відділення. Лікарі та санітари зглядалися на мене, як на музейний експонат. Не розумів причини їхньої  дивної до моєї персони уваги, хоча згодом мені розтлумачили: я так здивував їх тим, що прибув на лікування «своїм ходом». Їхніх пацієнтів, як правило, доставляли у кайданках із криками, ревом, матюками та іншими традиційними для нарколого-психіатричного відділення «сюжетними відгалуженнями».

До речі, за радянської доби лікування від алкоголізму вважалося більше каральним процесом, ніж лікувальним. Отож лікар Ольга Соколова мене запитала, чи вважаю себе алкоголіком. Дав ствердну відповідь. Тоді Ольга Євдокимівна сказала, що я на п’ятдесят відсотків уже вилікувався. Згодом ми з нею стали друзями: як і я, вона також захоплювалася літературою, історією. Крім того, мали  ми чимало інших спільних інтересів і тем для обговорення.

Прийняв я п'ять крапельниць для очистки організму від залишків алкоголю, а далі мав приймати еленіум, реланіум, галапіредол, сульфазін та інші  медпрепарати. Однак мені їх не призначили: лікар не хотіла руйнувати мою нервову систему та інші органи.

Власне, разом із лікарем ми подолали недугу. Після очистки організму все залежало від мене. Бо якби ліки давали ефект без доброї волі на це пацієнта, то алкоголізм, як явище, вже давно зник би з переліку хвороб. На жаль, виліковуються від нього лише одиниці: як правило ті, хто щиро прагне здолати хворобливу пристрасть.

Лікар порадила мені витримати без спиртного два роки. На що я відповів: «Бог любить трійцю», – тож дав обіцянку жити без оковитої три роки. Крім того, Ольга Євдокимівна наголосила: якщо зірвуся, то слід взяти на тиждень відпустку і терміново приїжджати: мовляв, прокапаємося і все буде добре.

Зрозуміло, що додало мені впевненості – я витримав три роки без грама оковитої. Буду відвертим: упродовж трьох років п’янка постійно супроводжувала мене у снах і я з оптимізмом чекав того дня, коли минуть три роки і зможу хильнути. Але через три роки, як обухом по голові хтось відважив: пиячити вже не захотілося, нав’язливі сюжети зникли зі снів, я перестав думати за алкоголь. Ого! Я навіть почав захоплюватися собою! Звісно, це не був нарцисизм, а гордість за власний дух і силу волі. На хвилі цього піднесення склав собі обітницю ще шість років прожити без грама спиртного, тобто три рази по три.

Як людина віруюча, після цього терміну взяв орієнтир на сім разів по три роки, тобто разом – 21 рік. Після цього й до пенсії залишалося 5 років. Згодом ще три роки на пенсії  допомагав дружині у стані абсолютної тверезості.

Згодом взяв ще один орієнтир: 70 років! Невдовзі і цей термін спливе. Чи буду пиячити після цього? Судіть самі: сили та життєвої активності в 2-3 рази менше, як у роки хмільної молодості, та й чи потрібен мені такий бонус зі знаком мінус після 34 років абсолютної тверезості?

Для чого я обирав такі орієнтири? Спочатку для себе – так легше переносити нав’язливі думки про те, що більше ніколи не зможу вживати спиртне. Згодом – для людей, щоб не чіплялися з пропозиціями хильнути. За 34 роки свідомої тверезості зі мною не сталося жодного зриву.

Наголошу: слід бути уважним, особливо в хмільних компаніях. Людина, яка тривалий час не вживала алкогольного дурману, може не відчути, що в склянці горілка, пиво чи вино, адже запахи йдуть звідусіль. На такому тлі зі мною трапилися два випадки. Якось у товаристві випив склянку пива – і хоч би що! Іншим разом присів би біля колег і вони пригостили кружкою «квасу», згодом – ще однією. В голові зашуміло. На щастя,  порядна жінка підказала: це не квас, а домашнє вино. Після цього приятелі почали активно і навіть натхненно пропонувати перехилити чарку горілки: їм хотілося «спектаклю»! І тут я впіймав себе на думці: якщо залишуся, то, найімовірніше, вговорять. Тому подякував і «злиняв» додому. Жодних ускладнень не виникло. Тепер будь-який напій сприймаю не тільки на нюх, а й на смак.

Незважаючи на роки, здоров’я біль-менш нормальне і без горілки. Друзів, із якими колись «квасив», уже немає на білому світі. Мій ровесник Толик помер сім років тому. Усіх їх жаль. Особливо сумую за Любомиром: здобув дві вищі освіти, був закоханий у книги, а пішов з життя 15 років тому, хоча на 7 років був молодшим від мене.

Вважаю, що висновки мають зробити ті, хто має проблеми з алкоголем, але скептично сприймає ось такі публікації. А також ті, хто вважає, що завжди зможе зупинитися, або, як кажуть у народі, – «зістрибнути зі стакана». Зробити це непросто, а для багатьох – неможливо. Тому раджу пиякам звертатися до фахівців. Життя ж бо два рази не проживете…

PS. Зі зрозумілих причин прізвище автора не вказуємо.

Розповідь записав Віталій Тарасюк

 

 


Читайте більше на RvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews