«Дермань! Знаєте Ви, що таке Дермань?... Ні, Ви не знаєте, що таке Дермань. Це дуже простора і дуже барвиста казка. Вже здалека розгортається вона цілими милями вправо і вліво. Вже здалеку цілими натовпами пруться зо всіх сторін краєвиди, і горе Вам, чоловіче, коли Ви не митець, не поет або, принаймні, звичайний фотоаматор. Зупиніться, знімайте капелюх і старанно вітайте цю царицю волинських сіл», – так писав про своє рідне село письменник Улас Самчук.

Свою безмежну любов до малої батьківщини він проніс через усе життя, адже, куди б не закидала його доля - в Прагу, Мюнхен чи Торонто,  завжди з ним була рідна Волинь, задля якої він жив і творив і яку, зрештою, прославив на весь світ в однойменному романі.

А той, хто вперше потрапляє до Дерманя, дійсно замиловується його незвичайною красою й назавжди залишає тут частинку свого серця. 

Дерманські пагорби. Фото авторки

Село - як писанка

 Село Дермань Здолбунівського району лежить вдалині від центральних шляхів, а дорога від Рівного до цього населеного пункту займає годину їзди на авто. Уперше мені випало побувати тут кілька років тому. Тоді вдалося довгенько поблукати мальовничими пагорбами та крутосхилами – справжніми «дерманськими горами», адже лише прямою дорогою село простяглося на сім кілометрів, а ще скільки хуторів, кутків, рукавців розтяглися у боки – не злічити.

Тут усе дихає історією

 Перша письмова згадка про Дермань датована 1497 роком, хоча археологічні розкопки свідчать, що місцевість ця була густозаселена ще в епоху кам'яної доби, про що свідчать знайдені тут знаряддя праці. Пережило поселення і навалу татаро-монгольського війська. Про це оповідає легенда про джерело Батиївка, з якого пив воду хан Батий. Народні повір’я пов’язують із тими подіями й утворення великого кургану біля одного із витоків річки Усті (Дерманки).

Дермань: Свято-Троїцький монастир. Фото з мережі Інтернет

Дермань: Свято-Троїцький монастир. Фото з мережі Інтернет

Дермань: Свято-Троїцький жіночий монастир. Вид на фасад. Фото з мережі Інтернет

 «Володько любить саму вечірню відправу і взагалі монастир. Стара будова, старезні, погризені часом мури, висока дзвіниця з широкою залізною брамою, широчезні смереки, якими бозна відколи висаджені монастирські алеї - все це наводить на Володька особливий якийсь, відмінний від щоденного настрій. Він любить, коли вже западе сонце, бути на монастирському подвір'ї і слухати, як шумлять над головою смереки, обвішані довгими шишками. Ш-ш-ш-ш!.. Ш-ш-ш-ш!...Шумлять вони безконечно і завше, навіть при цілковитій тиші безвітря». 

Троїцька церква в Дермані. Фото з мережі Інтернет

Ось саме тут був створений один із культурно-освітніх осередків України: діяли духовна школа, друкарня, була зібрана велика бібліотека, прикро, що нині вона втрачена. Відомо, що у друкарні при монастирі були надруковані «Охтаик, сиріч Осьмогласник...» (1603) та «Лист Мелетія, святійшаго патріарха Александрийскаго» (1605). Довгий час тут жив і працював Мелетій Смотрицький - автор «Треносу» та «Грамматики словенскія». Навіть у Московії «Граматика» перевидавалася двічі, правда без зазначення імені автора. Тривалий час Мелетій Смотрицький був архімандритом дерманського Свято-Троїцького монастиря. Тут він і похований. Правда, де його могила, вказати ніхто не може. Керував дерманською друкарнею письменник, перекладач і культурний діяч Даміан Наливайко, брат керівника селянсько-козацького повстання 1594-1596 років Северина Наливайка. Він не лише готував твори до друку, а й писав передмови та післямови до них, часто віршовані. Працював тут й Іван Федоров. Очевидно, у Дермані він готував до видання Острозьку Біблію. Але з 1605 року діяльність культурно-просвітницького осередку починає занепадати, а друкарню перевели до Острога.

Улас Самчук. Фото 1940-х рр. Фото з мережі Інтернет

Пройшов час і вже у XX столітті на цій благодатній землі  народилися, щоб продовжити справу попередників, відомі на весь світ особистості – письменник, журналіст і публіцист, редактор газети «Волинь», член уряду УНР у вигнанні Улас Самчук, доля якого – це напружена літературна праця в еміграції і довгий час невідомість в Україні та Борис Тен (Микола Хомичевський), – перекладач творів Гомера, Арістотеля, Арістофана, Есхіла, Шіллера, Міцкевича та багатьох інших класиків світової літератури. На будинку, де народився Борис Тен, встановлено меморіальну дошку. А от хата, де побачив світ Улас Самчук, не збереглася.

Центр центрів на планеті

 Здолавши добрий шмат дороги ямами та яругами і добравшись до хутора Запорожжя, родинного гнізда Самчуків, переконалася: на місці хати лежить тільки здоровенний камінь із табличкою, що, мовляв, саме тут народився відомий письменник.

Пагорбами та яругами. Фото авторки

А от меморіальна дошка на честь Уласа Самчука встановлена на стіні Дерманської гімназії, що розміщена у двоповерховому будиночку колишньої вчительської семінарії. У одному з крил гімназії силами ентузіастів створено музей письменника.

Дерманська гімназія, де розташований музей письменника. Фото авторки

Пам'ятник перед фасадом гімназії. Фото авторки

Тут зібрані особисті речі Уласа Самчука, частина яких передана з Канади, де він провів останні роки, книги різних видань, фотографії, картини. Хоча після передачі речей письменника з канадського Торонто до Києва, частина їх осіла в Тилявці на Тернопільщині, де після переїзду з Дерманя проживали батьки Уласа. Нині музей відвідують чимало екскурсантів. Створений навіть окремий екскурсійний маршрут «Подорож на батьківщину Уласа Самчука і Бориса Тена», що користується популярністю у школярів та дорослих.

Меморіальна дошка Уласові Самчуку. Фото авторки

До слова, вже понад десять років діє літературний музей його імені й у Рівному. А ще в обласному центрі на Театральній площі встановили пам'ятник славетному землякові. Довгий час заборонений і викреслений із пам'яті нащадків, він повернувся на рідну землю у бронзі.

Пам'ятник Уласу Самчуку в Рівному. Фото автора

Багато води витекло від того часу, коли Улас Самчук бігав по дерманських травах босими ногами. За цей час в історії Дерманя були періоди, від яких село так і не змогло оговтатися. У роки Другої світової війни він став справжньою «повстанською столицею». Тут ішов вишкіл молодших командирів, працювали майстерні з ремонту зброї, випуску мін, виготовлення одягу, картографічне бюро. Активним у політичному житті дерманцям радянський режим «віддячив» сотнями висланих, убитих та закатованих у тюрмах. Лише в Дермані Першому жертвами комуністичного терору стало понад двісті чоловік. Щоб очорнити діяльність повстанців, витравити національну пам'ять, у 1946 році древній Дермань перейменували на Устенське. Понад 40 років селу не повертали старої назви. І лише зусиллями рівненських письменників у 1988 році селу повернули віковічну назву.

Дерманці пам’ятають і шанують своїх Героїв, своїх Світочів. Літературно-мистецьке свято «Дерманський світильник», яке тут  проходить упродовж багатьох років, теж не дає про них забувати.

Звичайно, не кожне століття народжує геніїв. Ну що ж, почекаєм, коли місце народження для когось стане тим, що і для Уласа Самчука: «Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами».