Гуморист Гриць Драпак: «У нас не було грошей, але була романтика»

07.03.2018 13:25 Опубліковано : Новини Станіславівщини
Джерело: IfNews

Пакунок малюка: скільки сімей на Рівненщині цьогоріч його отримали

Не так важливо наскільки велика мрія, як те, як сильно людина до неї прагне. Історія парубка із невеличкого села з поетичною назвою Констанція це доводить. В гостях у журналу City Life народний артист України Григорій Миронович Драпак (сценічне ім’я Гриць Драпак).

- Григорію Мироновичу, пам’ятаєте себе – починаючого актора? Які амбіції були тоді і які – зараз?

- Артисти – це такі люди, які дуже люблять працювати. Це єдина каста, яка рветься безбожно до роботи. Хочуть сцени, популярності… Звичайно, і я тим в юності грішив. В молодості я був низьким на зріст. Дівчата мною гордували і я казав, що коли виросту і стану артистом, то їм автографа не дам. І так сталося. Після виступу у Львові підходить до мене дівчинка, дарує квіти і передає вітання від мами. Виявляється, це дочка жінки, якій я колись симпатизував, а вона мене відкинула. Я кажу: «А мама де?» «Мама в залі, але вона боїться до вас підійти, бо ви сказали, що їй автограф не дасте». От такі були амбіції: робота, робота, працювати, вчитися…

Читайте також

Співак і композитор Роман Скорпіон: «Змалку брав макогін на свята, ставав на стілець і співав пісень»

- Скажіть, дружина молодого успішного артиста не ревнувала?..

- Звичайно, так! Вона й досі ревнує. Тим більше, театр тоді – це гастролі по всьому союзу. Мобільного не було. Ми тоді листи писали, на переговорні пункти ходили. Була велика романтика! Грошей не було, а романтика – була. Ми ще тоді женилися по коханню, не було ніяких розрахунків.

- Хтось із вашої сім’ї мав дар до художньої творчості?

- Ні, в мене нормальна сім’я. Батько, мати мали трудові професії.

- Ви народилися в простій селянській родині, але захотіли бути артистом. Амбіційно.

- В моєму селі Констанції була лише початкова школа – це три класи. Сім років я ходив до школи в сусіднє село. Я курив газету, а все те відкладалося в голову, тому я такий мудрий. Я закінчив режисуру в Теребовлі і коли поступав до Києва на акторський – це було із зони недосяжності. Я – в Київ… З села… Без плечей… І я знав, що не поступлю, тому йшов розкований, а їм якраз це і потрібно було. Мене запитали: «А ви вмієте танцювати?» Я відповів: «А в нас в селі всі танцюють». Вони почали сміятися. Так у відпустці з армії я поступив.

- Скажіть, український гумор сьогодні – який він?

- Справжнього українського традиційного гумору, як правило, дуже мало. Зараз пішов шоу-бізнес – гумор ні про що, хохма ради хохми. Просто поржати, а над чим ми сміємося?.. Мало хто задумується, чи є в тому якась мораль? Дуже багато вульгарщини. Я дуже не люблю жовчного гумору. Гумор повинен бути добрим. Навіть якщо людина себе впізнала, їй має бути з цього смішно, а не злісно.

- Сюжети ваших гуморесок, звідки вони?

- Все з життя. Це є опрацьовані, прикрашені, обмальовані історії.

- Чи завжди творчий процес проходив гладко?

- Він легко ніколи не проходив. Він вимагає постійного навчання. Все життя, поки працюєш, набиваєш гулі, просто зараз вже є певний досвід, практика, напрацювання, тому легше.

- Коли вам пишеться найкраще?

- Я працюю вночі. Для мене 10-11 година вечора – це глибокий досвіток. А буває в 4 – бах! Проснувся і давай писати.

- Які цілі ставите перед собою сьогодні?

- Ще трохи попрацювати. В мене в селі є фазенда (я так це називаю). Доробити її. В мене там сад, виноград, кавуни ростуть. Хочу облаштувати такий-собі райський куточок. Поставив апаратуру. Будемо з друзями давати сусідам концерти і відпочивати.

Спілкувалася Юлія Хім’як

Читайте більше на IfNews.