Від редактора: В редакції Рівненської районної газети «Слово і час» живе цілий виводок кошенят. Знайшла їх, щойно народжених, у паперовому ящику на смітнику Анна Лимич. Почувши жалібний писк, не могла пройти байдуже. Взяла і принесла в редакцію. Тепер журналісти шукають кошенятам господарів. Докладніше про цю історію  написала наша дописувачка, письменниця Віра Мельникова, яка завітала в цю редакцію… 

Днями  завітала я до офісу редакції газети «Слово і час» за своїми особистими справами. Мою увагу привернула картонна коробка у куточку на підлозі, на дні якої відбувалася якась безпорадна метушня: там повільно, але невтомно  рухалися і видавали пискляві призивні звуки маленькі кошенята, а імпровізований  котячий прихисток освітлювала лампа з інфрачервоним випромінюванням, дбайливо принесена кимось з дому, аби бодай трохи тепла отримала котяча малеча.

На мій подив і моє запитання: «Господи! А що це ще за такі дитячі ясла?» –  працівники редакції розповіли дивовижну, але не зовсім веселу історію.

Під інфрачервоним промінням. Фото Віри Мельникової

6-го червня (якраз у День журналіста) одна з працівниць редакції побачила на вулиці, на смітнику, просто неба коробку з щойно народженими безпомічними кошенятами: деякі ще не обсохли і з пуповинами.  Господарі викинули їх як непотріб. На вірну загибель. Або ж, може думаючи, що хтось забере? Кішки поряд не було. Що з нею сталося і чому не спрацював материнський інстинкт, як кажуть, це залишається за кадром. Скоріше всього люди, переслідуючи чисто практичні господарські цілі, залишили кицьку ловити мишастих, вирішивши у такий спосіб звільнити її і себе від зайвих турбот з приплодом.

Тож кішка-мати в житті новонароджених відсутня. А годують крихіток з першого дня щиросердні люди-журналісти. Колеги розповідають, що в цій специфічній ситуації спочатку й самі розгубилися. І  припустилися помилок, розпочавши годувати таке бентежне, невгамовне й геть безпорадне котяче «сімейство»  молочною сумішшю для звичайного дитячого харчування. Суміш таким малим кошенятам не пішла, вони вищали, вочевидь їм боліли животики. Проконсультувавшись з ветеринарним лікарем, скоро журналісти помилку виправили, замовивши аж у Києві спеціальне  харчування для штучного вигодовування кошенят.

Фото Віри Мельникової

Відтак ситуація змінилася: малюки перестали вищати, пожвавішали, стали набирати вагу. По черзі працівники редакції годували малюків через кожні дві години. На вихідні довелося організувати чергування в редакції. Уявіть собі!

Всім побаченим і почутим я була неймовірно вражена. Це ж наскільки треба бути людяними й милосердними, щоб попри журналістську зайнятість, усе ж взятися доглядати за маленькими знайдами, свідомо виконуючи ще й таке нетривіальне служіння живій природі! Ніхто в редакції не протестував проти такого рішення й скоро всі прикипіли душею до крихітних клубочків, які так потребували людського тепла.

Для мене було справжнім відкриттям дізнатися, як штучно годують ось таких крихіток за допомогою спеціальних малесеньких пляшечок і сосок. І, виявляється, терпіння й часу, щоб нагодувати чотирьох «братиків», таки треба трохи мати.

Ось так годують. Фото Віри Мельникової

Ось таким кормом. Фото Віри Мельникової

Мій прихід до редакції випадково збігся з моментом годування котенят. Анна Лимич звичними вправними рухами демонструє методику годування малюків. А я зауважила, що крім чисто життєво необхідного поглинання їжі кошенята ще й отримують у людських рухах необхідну «порцію» добра і ніжності. 

Дивлячись на незвичність ситуації описаної вище, я подумала: «А що ж буде далі з цими маленькими пухнастиками? Як далі складеться їх котяча доля? Адже, всупереч суворим обставинам, на життя їм було дано, як кажуть у народі. Чи часто в нашому житті ми зустрічаємось з таким проявом доброчинності, яку я побачила і відчула в цьому гарному колективі одностайних колег і друзів?

– Тепер доля наших вихованців напряму залежить від нас, від людей, –  впевнено резюмує пані Анна. - За тиждень уже можна віддавати їх у надійні, добрі руки. Але лише в надійні і лише в добрі!

Ну, а ви, наші шановні читачі, прониклися цією зворушливою історією? Чи готові ви придбати собі кошеня, або ж включитися у пошук господаря для нього?

Фото Віри Мельникової

 Адреса редакції газети «Слово і час»: м. Рівне, вул. Петра Могили, 22-Б  (другий поверх) (район пивзаводу, колишня вул. 1 Травня).

Контакт за редакційними номерами:  0362-68-34-68; 0362-26-47-02; 0362-26-65-63.