Нещодавно в м. Одеса (з 27 червня по 4 липня) відбувся Другий Міжнародний фестиваль талантів «Арт-Причал». У заході брали участь діти, юнаки і дівчата з України та з-за кордону – Білорусії, Грузії та інших країн. Побували і наші рівненські танцюристи, по приїзді яких облетіла наш рівненський культурний світ гарна вісточка: ансамбль сучасного зразкового танцю «Діалог» ось уже в котрий раз посів перше місце у Міжнародному конкурсі.

Учасники фестивалю змагалися у таких номінаціях: живопис, авторські та народні пісні, класична, фольклорна та естрадна хореографія.

Ансамбль сучасного зразкового танцю «Діалог» протягом багатьох років гідно представляє мистецтво танцю Рівненщини на різних форумах і перше місце у Міжнародному конкурсі посів не вперше.

 Фото Е. Манелюк

В чому ж секрет успіху колективу? Адже тримати багато років «пальму першості» не так просто? Про це я запитала у керівника ансамблю Елли Манелюк:

– Елло Валеріївно, з якого року існує танцювальний колектив «Діалог»?

– Спочатку (1994 р.) це була хореографічна студія, потім ми почали створювати хореографічні постановки, брати участь в концертах, конкурсах, тому нам потрібно було дати назву колективу. Не довго мудруючи, ми назвали його «Діалог». А у 2003 році нашому колективу було присвоєно звання зразкового. Досьогодні наш колектив розрісся. І наразі ми маємо вже два танцювальні ансамблі – «Діалог» і «Діа-денс».

– З якого віку діти починають навчатися мистецтву танцю?

– Ми набираємо дітей у підготовчу групу в основному від 5-6 років.

 Фото Е. Манелюк

– За якими критеріями здійснюється відбір дітей до студії?

– Ми не робимо відбору, як такого, взагалі. Приймаємо усіх бажаючих дітей. Хореографія – це такий вид художньої діяльності, який вимагає від людини систематичної невтомної праці над собою. Протягом року ми працюємо з дітьми у танцювальній залі, навчаючи їх техніки танцю, естетики поведінки на сцені. І лише в кінці цього навчального терміну, коли вони виходять уже на «велику сцену», стає зрозумілим, хто піде з нами далі, а хто сам по собі відсіється. Той, хто витримує фізичні навантаження, наш ритм підготовки, ті дітки залишаються і продовжують займатися.

– Як педагог, розумію, як нелегко навчати таких малих дітей техніки танцю. Адже загальновідомо, що в цьому віці дитяча увага нестійка, вони ще такі непосидючі і важко, мені здається, втримати їхню увагу. Можливо, ви знаєте якісь секрети? Які психологічні методи впливу на своїх підопічних ви використовуєте?

 Фото Е. Манелюк

– Так, окрім навчання діток мистецтву танцю, ми ще й займаємося їхнім вихованням. Наша робота вимагає індивідуального підходу до кожної дитини, але є загальні принципи і правила для всіх, які порушувати не можна: це повага один до одного, неприпустимість некультурного поводження, підтримка здорового психологічного клімату колективу. На заняттях ми прищеплюємо працелюбність і цілеспрямованість у досягненні мети, налаштовуємо на дружні стосунки, проводимо різні бесіди, навіть на тему, (сміється) як не захворіти зірковою хворобою. В нашому колективі діти повинні відчувати психологічний комфорт. Особливо здружують учасників ансамблю різні поїздки на конкурси, фестивалі, концертні виступи. Зазвичай в наших мандрах дітей супроводжують їх батьки, що також є позитивним явищем. Батьки пронизуються справами дитини, а дитина має неабияку підтримку. Культивуємо в наших старших вихованцях вміння піклуватися за молодшими учасниками ансамблю.

– Елло Валеріївно, що, на Вашу думку, необхідно робити, щоби досягати таких прекрасних результатів? А колективу – вершин успіхів?

– Що робити? Звичайно – працювати! І працювати наполегливо. А ще у моїй роботі мені допомагають мої найближчі і найрідніші люди. Це мій чоловік Дмитро Іванович і мій син Владислав.

– О! То, як я розумію, у вас і вдома панує творчий тандем? І, я гадаю, у Вас досить широкий спектр професійної творчості?

 Фото Е. Манелюк

– Можна й так сказати. Я і чоловік викладаємо в РДГУ на кафедрі хореографії, а також ми здійснюємо постановки для акторів нашого драматичного театру. Нещодавно брали участь у підготовці акторів з хореографії для вистави «Бабусині казки» в ляльковому театрі. Наш син також пішов нашою професійною стежиною. Він працює хореографом в Рівненському палаці дітей та молоді.. На мою думку, одна «родинна» професія дає можливість весь час рости і вдосконалюватись.

– То як я розумію, в вашу родину можна вважати династійною?

– Так, не можна, а вона дійсно має свою професійну династію. Уявляєте, і мої батьки також присвятили життя цій професії. Так що любов і повага до цього виду мистецтва у нас , як кажуть, в крові. Викладання, навчання. конкурси. виступи стало нашим стилем життя.

– Скажу відверто: мене вразив в танцювальному класі «іконостас» з грамот і дипломів, які свідчать про незлічені перемоги колективу. Дійсно, це показник величезної праці й професійної майстерності керівника. У Вас великий досвід роботи, маєте багато учнів. Деякі з них в даний час уже дорослі люди. Чи є серед них такі, для кого їхнє дитяче захоплення, любов до танцю стало їх професію?

– Так, звичайно, є. Наприклад, Тетяна Сотник, Ольга Фурманюк працюють за кордоном хореографами, довгий час з нами співпрацювала Наталя Бурда. Наша випускниця Ольга Кривець працює хореографом-постановником нашого ансамблю «Діалог». Досвід доводить, що мої вихованці при нагоді візьмуть у своє доросле життя багато позитивних рис характеру, які вони здобули у танцювальному колективі: цілеспрямованість, дисциплінованість, комунікабельність, зібраність, а також набули найкращих естетичних смаків.

– Дякую Вам, пані Елло, за вашу невтомну сумлінну працю у справі виховання і прищеплення любові до мистецтва підростаючій українській генерації. Доброго Вам здоров’я і  досягнення нових творчих вершин. Ви робите, дійсно, важливу справу у наш непростий час.

– Дякую.