Валентин Олександрович Наливайченко — український політичний, державний і громадський діяч. Заступник міністра закордонних справ України (2004-2005), Надзвичайний і Повноважний Посол України в Білорусі (2005-2006), голова Служби безпеки України (22 грудня 2006-го — 6 березня 2009 року; 6 березня 2009-го — 11 березня 2010 року; 24 лютого 2014-го — 18 червня 2015 року). Народний депутат України VII скликання. Має перший ранг державного службовця та дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу. Один із учасників Революції гідності (2013-2014), засновник громадського об’єднання «Антикорупційний рух» (вересень 2015-го), лідер партії «Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка «Справедливість» (із травня 2016 року).

Загрози від роздачі паспортів ЄС немає

— Пане Валентине, як ви прокоментуєте скандал, що виник із приводу масової видачі угорських паспортів жителям України? Чи можна тут казати про загрозу національній безпеці?

— Я стверджую, що загрози від роздачі паспортів Європейського Союзу (ЄС) українцям немає. Треба мати відвагу та визнати цей факт. Інша річ, що Україні необхідний закон про громадянство, який би поважали іноземні посольства та консульства країн ЄС. Моя ключова позиція у питанні громадянства така: українські паспорти можна і треба видавати українцям, які живуть і працюють зараз поза межами України, членам українських товариств, об’єднань, організацій, нашій багатомільйонній українській діаспорі. Тобто, діяти так, як діють інші країни, які себе поважають, а саме: видавати закордонні паспорти закордонним українцям, відкриваючи їм таким чином можливість повернутися додому у будь-який час, брати участь у виборах на території України або за кордоном. Тоді стане очевидним, що ми ставимося до кожного українця з гідністю та повагою.

— Як ви ставитесь до українців, котрі працюють за кордоном?

— Із великою повагою. Це — активні, сміливі люди, котрі не побоялися почати нове життя у країнах, де на них ніхто не чекав. Ми чудово розуміємо, чому так багато наших співвітчизників працюють не в Україні. І ніхто не має право звинувачувати людей у прагненні здобути громадянство іншої країни, в якій праця людини оцінюється вдесятеро більше. Скільки отримує в Україні лікар? Від п’яти до семи тисяч гривень. А скільки він отримує у сусідній Словаччині? Від п’яти до семи тисяч євро. То, може, звинувачувати треба не людей, котрі їдуть працювати за кордон, а уряд, який створив такі економічні умови, за яких працювати в Україні зараз невигідно? Треба працювати над тим, аби піднімати економіку країни, щоби стояли черги за українським громадянством. Державникам належить працювати над тим, аби зв’язки громадянина і держави не розривалися. Наша команда розробила закон, який дозволяє закордонному українцю (незалежно від того, коли він залишив Україну — до радянської окупації, під час, чи після неї) мати закордонний паспорт України. Українське громадянство має бути у списку пріоритетних питань.

Громадянство — це не пуделко цукерок

— Як можна вирішити проблему на Закарпатті?

— Вважаю, що проблема на Закарпатті роздута, і влада її зараз вирішити не здатна. Я 12 років віддав дипломатії та консульській службі України, тому маю чіткий план того, що треба зробити. Необхідно укласти двосторонню угоду з Угорщиною у питаннях громадянства. І гарантувати українцям в Угорщині український паспорт, а угорцям на українській території гарантувати право на освіту (українською мовою) та на українське громадянство. Ось, що треба зробити, щоби вирішити питання, а не збільшувати напругу навколо нього. Сьогодні проблема є з Угорщиною. Завтра може бути зі Словаччиною, Румунією тощо.

— Цікаво, а скільки урядовців мають подвійне громадянство?

— Мені також хотілося б це знати. Треба було б звернутися до уряду, до Президента зі запитанням: скільки в уряді, парламенті зараз чиновників, які мають подвійне або потрійне громадянство? Саме на державній службі треба навести лад: якщо працюєш на держслужбі — маєш право винятково на паспорт України. Тоді у суспільства не буде запитань, звідки у корумпованих чиновників стільки грошей, що вони обслуговуються у найдорожчих європейських санаторіях та клініках і не дбають про пересічного українця, в котрого немає ні ліків, ні грошей на них, ні роботи, яка могла б забезпечити достойний рівень життя. Треба покласти край такій несправедливості. Українське громадянство стане привабливим тоді, коли у країні буде високий рівень життя і правових гарантій для кожного її громадянина.

— Чи можете ви пояснити діаспорянам, котрі виїхали за кордон на постійне місце проживання, ситуацію з українським громадянством в їхньому випадку? Якщо у них забрали внутрішній паспорт, то чи означає це, що вони автоматично втратили українське громадянство? Адже від громадянства самі вони не відмовлялися… 

— Це питання зачіпає мільйони українців, тому провівши відкриті фахові дискусії з експертами, юристами, Світовим конґресом українців і вивчивши досвід інших країн, ми працюємо над новим «Законом про громадянство України». Новий Закон враховуватиме права мільйонів закордонних українців. Зараз працюємо над тим, аби жоден зі закордонних українців не відчував відірваність від рідної землі. Переконаний, що громадянство — це не пуделко цукерок: захотів — дав, захотів — забрав. Вважаю, що громадянство має надаватися довічно. Громадяни, котрі не виходили за власним бажанням з громадянства, мають бути громадянами України, де б вони зараз не проживали.

Українці — сильна нація

— Закордонних українців називають народними послами України. Чи часто ви спілкуєтеся з такими послами, чи маєте спільні гуманітарні та соціальні проекти?

— Я дуже часто спілкуюся з діаспорянами. Для мене надзвичайно важливо чути їхні думки, ставлення до тієї чи іншої проблеми. Наведу конкретний приклад. Кілька місяців тому активісти громадсько-політичного руху «Справедливість» на Тернопільщині дізналися про хворобу маленької десятирічної дівчинки Антоніни. Вона страждає на первинний склерозуючий холангіт і потребує трансплантації печінки. По допомогу ми, волонтери, родина дівчинки зверталися до усіх. Підтримка надійшла аж від українців з-за кордону! І для нас це далеко не перший досвід спільної доброчинної роботи зі закордонними українцями.
Спільно з громадським об’єднанням «Українці разом» ми сприяли у наданні адрес дітей, які втратили батьків під час війни на Сході, для адресної підтримки з-за кордону. Знаю, що ці адреси стали у нагоді під час проведення благодійного марафону для дітей-сиріт, який організовує у Торонто міжнародної громадської організації українців «Четверта хвиля». Хочу висловити вдячність невтомним волонтерам в українській громаді та наголосити на важливості цих проектів для дітей-сиріт і поранених військових в Україні.
Не можу не згадати і про нашу «летальну інформаційну зброю» проти аґресора — фільм Марії Берлінської «Невидимий батальйон». Мав можливість розповісти про цю документальну стрічку у Вашинґтоні та допомогти показати її у Києві. Промоутером стрічки в Америці погодилася виступити відома американська конгресвумен від штату Огайо Марсі Каптур.

— Наші читачі не пробачать мені, якщо напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору не попрошу вас про окреме інтерв’ю, в якому ми б поговорили про розсекречення архівних документів з-під грифів спецслужб…

— З радістю поділюся всім, що знаю як людина, котра розсекретила та відкрила вільний доступ до архівів каральних органів СРСР. 2007 року ми зробили все від нас залежне, щоб увесь світ визнав Голодомор в Україні 1932-1933 рр. ґеноцидом українського народу, організованим більшовиками. Щиро вдячний українській діаспорі за величезний вклад у цю справу. Через ваше видання хотів би подякувати всім закордонним українцям за їхню працю зі створення меморіалу жертвам Голодомору, який відкриється незабаром у Торонто. Більшість коштів на нього зібрали зусиллями наших народних послів. Українці — сильна нація. Ми — нескорені, неодноразово продемонстрували це світові і ще не раз доведемо!

Розмовляла Інна Кручек