У Чернівецькій області відзначать 85-у річницю Голодомору

15.11.2018 09:42   Опубліковано : Наталія Чернівецька
Джерело: CvNews

Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.

В історії бурхливого XX ст. голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце. Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його лише частково мали об’єктивний характер – посуха 1931 р., економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.

Голод 1932-33 років охопив ті ж регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Голодомор був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом тоталітарної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.

Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс: “Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречена на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk (“первісний народ”)”.

Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКП(б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У засвідчує факти свідомого створення жахливих умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали. У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 р. організовувалися з України т.зв. “зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але й навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.

За розпорядженнями Москви, заборонялась будь-яка торгівля у сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.

Наслідки Голодомору Історики і демографи ще й досі сперечаються щодо кількості жертв голодомору, називаючи різні дані – від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 1937 р., втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу становили на теренах України близько 7 мільйонів осіб. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.

Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням понад 40 млн. осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне. Глибокий слід, залишений Голодомором 1932-1933 рр. в історії України, накладається на слід від інших трагедій, що випали на долю українського народу у ХХ ст. Громадянська війна і голод 1921-23 років, репресії 1937-1938 років, війна 1941-45 рр., німецька окупація і Голокост, голод 1946-1947 рр. Однак, якщо потрібно і взагалі можливо зважити наслідки багаторазових потрясінь, гуманітарні наслідки Голодомору не зрівняються ні з чим. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 32-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався комуністичний режим в Україні.

Реакція міжнародної спільноти того часу на трагічні події в Україні

Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи зі спецдонесень закордонних консулів у Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших держав.

Про жахливі наслідки голоду в Україні йшлося в зверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі проф. Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного Червоного Хреста, до міжнародних торговельних організацій. Але політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали за трагедією або взагалі не помічали її, введені в оману сталінською пропагандою. Як, скажімо, прем’єр-міністр Франції Е. Ерріо чи англійський письменник Б. Шоу. Ба, навіть, як сумнозвісний кореспондент “Нью-Йорк таймс” у Москві, пулітцерівський лауреат У. Дюранті, взагалі заперечували існування голоду в Україні.

Поняття “геноцид” було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, яка визначила: “Згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого головні винуватці мають бути піддані покаранню”. 9 грудня 1948 року ГА ООН одноголосно прийняла “Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, яка набула сили з 12 січня 1951 р. Однак, народ наш вистояв, не розтанув і не розчинився в морі народів, як то не раз мало місце в історії людства.

Відродження національної самосвідомості сьогодні супроводжується посиленим інтересом громадськості до історичного минулого, особливо тих його сторінок, які довгий час замовчувалися. До них безперечно належить проблема суцільної колективізації та голоду на Україні на початку 30-х років. Суцільна колективізація і злочини, що її супроводжували відбувалися на очах усього світу. Сотні установ та організацій, мільйони людей були їх учасниками, свідками, виконавцями і, нарешті, жертвами.

У період 1932—1933 років територія сучасної Чернівецької області входила до складу Королівської Румунії, що, звісно, врятувало місцеве населення від гіркої участі побратимів, проте краяни знали про стан справ на Великій Україні та були стурбовані перебігом тамтешніх подій. Місцева преса, закордонні газети рясніли звістками про страшні події голодомору.

Трагедію українського народу висвітлювала передовсім україномовна преса: газети „Час”, „Народна сила”, „Хліборобська правда”, журнал „Українська ластівка” та ін. Не залишались осторонь румуномовні — „Glasul Bucovinei”, „Cuvântul ţăranului” німецькомовна — „Czernowitzer Allgemeine Zeitung” та ін. Пропонуємо цикл добірок документів періодичної преси Буковини того періоду, якій відображає настрої та стан людей, що опинилися у пасці більшовицького терору.

Стаття з газети “Glasul Bucovinei” “Більшовицьке пекло”:

«Кровопролиття на Дністрі від 27 лютого 1932 року. Постійно з’являються новини з радянської Росії про рабське становище народу, який там проживає. Керівник радянської республіки, що за Дністром, викинув в попередні роки на світові ринки свої товари з дуже низькими цінами, щоб показати, Боже Дорогенький, що в більшовицькій Росії все є в достатку, і що люди живуть як в раю. Звичайно, у нас ніхто не вірив тому, що говорили більшовики, їхня хитрість пришита занадто білими нитками.

Це факт, що більшовики за Дністром – пекло. Народ там знає тільки про голод, холод, хвороби і позбавлення всіх благ, все тому, що там панує прокляте правління більшовиків. Про їхні біди постійно розказують втікачі, які таємно переходили Дністер на землю Румунської держави. Втекли до нас навіть більшовицькі солдати разом зі зброєю, щоб врятуватися від злиднів та мук в Радянській Росії. З ночі вівторка на середу, 60 молдавських селян також намагалися переправитись через Дністер до нас. Їх помітили більшовицькі прикордонники, які, довго не думаючи, зробили багато залпів вбік тих, хто хотів втекти з більшовицького пекла. Було дуже велике кровопролиття. 40 селян зрешечені більшовицькими кулями загинули та 20 селян, тяжкопоранених, перейшли на наш бік.

Дана болісна подія свідчить про те, що в більшовицькій країні переважає терор і пекло. Даремно більшовики прагнуть приховувати пекло в своїй країні, тому що світ добре знає, що там твориться».

Стаття з газети ”Час” “В обіймах голоду”. (Лист з Великої України) від 22 березня 1932 року:

«На адресу одного нашого громадянина надійшов лист з Великої України, якому його брат описує відносини на Вел. Україні. Автор листа Галичанин б. старшина У.Г.А. живе в одному з сіл східного Поділля. Виймаємо з листа найцікавіше. …” Тепер я вже півроку не отримую ні пайки хліба ні якоїсь жмінки муки до приварку чи крупи чи олію. Купую з трудом великим, що ще деколи вдасться, за страшно великі гроші. Мая ще з дві чвертки картоплі, але вже третю ніч я не сплю, сиджу з сокирою в руках… Бо скрізь по селі один другому з землі вириває, а то і в хату підуть та заберуть.

Голод страшний. Народ виїздить куди може, розбігається особливо до фабрик — заводів. Дехто й назад вертає. На поїздах стиск, як у війні. Ніхто вже тепер про одежу ні про чоботи не думає, як раніше не говорять, хоч зима. Про це вже й не говорять. Говорили все про хліб. А тепер вже — що буде за пару днів діятися. Очікуєш чогось страшного, а спасіння ніякого не бачиш. Був страшний голод в 1922 р., но таки так один на одного не кидався, як тепер, не тягнув йому з горла чи з під голови, тримаючи палку над головою.” У місті, натурально, не так дуже зле з харчами і з безпорядком, як тут (особливо ніччу)… Лист говорить самий за себе. Пятирічка тріумфує на всіх фронтах!…».

Газета “Новий Час”:

«З прикордонної смуги приходять вісті, що у Плєщеницькій області Радянської Білорусі населення не має зовсім засобів поживи першої потреби. Кооперативи мають порожні складниці, бо від тижня здержаний довіз харчів. 8. ц. м. на шляху Хмилевичі — Убоче юрба селян задержала вози з вантажем печива, роззброїла охорону й в одну хвилину все розграбила. Брак хліба замітний найбільше блисько кордону. 9.ц. м. у Глубочанах кілька десять селянських родин узяли приступом складницю при лічниці кордонної сторожі. Сотня війська, викликала на допомогу, розігнала юрбу стріляниною. При тому вбили і мужчину та три жінки. Обласна влада плєщеницької округи домагається вантажів харчових продуктів із Мінська та Москви».

Стаття з газети “Народна сила” “Помагаймо жертвам большевицького звірства” від 22 травня 1932 року.

«Не з добра втікають люди з большевицького раю до Румунії. Не було дня в зимі, щоби через Дністер не втікали сотки жертв большевицького терору. Половину вистріляли, а друга половина, що дісталась на румунський берег, оповідає жахливі речі. От що пише один із них: “Що діється на Великій Україні, то най Бог милує. Не можемо того ніяким пером описати; серце кров’ю обливається, коли дивитися на тих безщасних біженців, що перебігали сюди в зимі, та ще і доси біжуть. Голі, босі, виснажені, коростливі, запугані, забиті морально, без довірря до людей, навіть тутка, ці люди видаються більш на вихідців яда, чи пекла, чим живих людей, навіть самих бідних та нещасливих якої небудь найпролетарської держави. Всі ці втікачі перебрались сюди від голоду та від загрожуючого їм заслання на Сибір та кудись на північ.

Паралельно із п’ятирічкою Соввлада переводить на Україні, особливо на Херсонщині заміну укр. населення кацапами із центральних губерній. Робиться це дуже просто. Одної ночі падають на село чети ГПУ, арештовують всіх мужиків, збивають їх у купки й висилають їх кудись, а на місто цих висланих селяють правовірних москалів-комуністів. Ці комуністи займають хати висланих, насилують залишених жінок та дівчат, а після того випихають їх з хати, щоби йшли собі куди хотять. Є тут серед біженців дівчата, які лишилися розуму од знущання, маленькі діти, яких родичів забито підчас переходу Дністра. – Треба дати справедливість румунській владі, яка помагає тим нещесним чим тільки може. Та цієї помочі мало. Офіціально влада не бере під свій захист втікачів. Це досить зрозуміло.” Всі ці люди, що втікли без убрання, голі, босі й голодні. Вони звертаються до буковинських українців, щоби допомогли їм, чим можуть.

Товариство “Жіноча Громада на Буковині” у Чернівцях узялося, доки що буде дальше, зараз дати людям поміч тим, що скоро можна зробити. Воно просить усіх, щоб приносили до “Захоронки” при вулиці Петровича ч.4, білля, одяги, обувя й що тільки знайдеться для дітей усякого віку і для дорослих і то чим скорше. За кілька день їде п. посол др. Залозецький особисто до Кишинева і візьме призбирані річи для втікачів з собою. Всякі речі можуть бути й подрані але прані. Латання й направи пороблять члени “Жін. Громади” самі. Спішіть усі й давайте негайно, що хто може».

Стаття з газети “Glasul Bucovinei”, “У Росії лютує голод” від 08 червня 1932 року.

«На півдні Радянського Союзу панує голодомор. Навіть в найбагатших областях України неможливо придбати цілу буханку хліба, тільки шматки. Ціна на хліб дуже висока та голодне населення сплачує рубль за шматок хліба.

Через голод, на всій території України зафіксовані численні випадки тифу і хвороби шлунку. У районах Житомиру і Бердичева цілі села були знищені епідемією. Оскільки Москва та Ленінград, з політичних міркувань, краще забезпечуються продуктами ніж інші міста Радянського Союзу, населення з голодуючих областей вторгається в ці міста. Був наданий наказ, щоб залізничні білети з боку Південної Росії до Москви та Ленінграду, продати тільки на підставі документів, виданих радянською владою. З різних промислових центрів надходять важкі новини щодо настрою, який панує серед робітників радянських підприємств через відсутність продуктів. У таких містах як Володимир і Одеса вибухнули страйки, в яких беруть участь і комуністи. У ці торговельні центри були відправлені спеціальні комісії для розслідування ситуації та вжиття заходів для забезпечення робочих продуктами харчування. Всупереч традицій, радянська влада не заарештувалa страйкуючих робітників. Подали до дисциплінарного суду комітету партії тільки членів комуністичної партії, які приєдналися до страйкового руху».

Стаття з газети “Glasul Bucovinei” “Голод в Південній Росії” від 16 червня 1932 року.

«Московський кореспондент російського соціалістичного журналу «Социалистический вестник» оголосив: села південної та східної Росії жахливо страждають від голоду. На залізничних вокзалах областей України, Дону, Північного Кавказу та інших регіонів, які колись були родючими, селяни збираються і благають хліба від перехожих. Виснажені постаті жінок з дітьми на руках, справляють жахливе враження. Навіть в Харкові зібралися сотні селян, які просять милостиню на вулицях. Брак хліба більше відчувається в областях, де переважає колективне господарство. Для активізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, радянський уряд прийняв рішення про надання товарів селянам, які йдуть з продуктами в містах та відмовляються продавати їх за гроші. Кажуть, що запровадження нового режиму вільної торгівлі сільськогосподарськими продуктами відбувається через особисте втручання Горського» (думаю, Горького).

Стаття з газети “Час” “Американці відвідали голодний Київ” від 4 жовтня 1932 року.

«Кореспондент нюйорського денника “Геральд Трибюн”, Ралф В. Барнес з Москви, телеграфує, що туди приїхала група американців, яка відвідала Україну, а зокрема Київ та околичні села. Вони оповідають про жахливі події з терену голоду в Київі й околиці. На вулицях у Київі вони бачили дітей з написами на спині, що їх батьки покинули через голод. В іншім місці вони зустріли в Київі голодних, що визбирували відпадки із сміття і тим живилися. Американці оглянули також в Київщині села, які люди покинули і забралися шукати в місті кусника хліба. Большевицький уряд каже, що щодня до Москви приїздить більше, як 100 голодних селян з України».

Стаття з газети “Glasul Bucovinei” “Росія. Заколот в голодному Києві" від 05 листопада 1932 року:

«У Києві, як і в інших частинах Росії, спалахнуло повстання. Дуже багато робітників, обурених нестачею їжі, оточили вагони що прибули на станцію з продуктами харчування i різними товарами, вбили охоронців та розграбували всі вагони. Жінки і діти підняли все, що викинули з вагонів. На місце прибули міліція на конях і сильні загони ГПУ. Натовп втік. Поруч із спустошеними вагонами, де був цукор, калоші, взуття та ін. залишилися лише порожні коробки. Поліція заарештувала сотні жінок і дітей. Посилені загони міліції зосереджені для охорони всіх державних установ і продовольчих складів. Очікується повстання голоду серед бунтівного населення. В Одесі розпочався розлад в порту, де здійснюється вивантаження експортних суден продовольством. У якийсь момент натовп, що складався з робітників, матросів і вантажників, штурмовали кораблі, вбили моряків – охоронців і почали кидати на набережну продукти. Жінки і діти одразу ж підняли викинуті продукти с кораблів.

Портова поліція була занадто слабкою для відновлення порядку, тому викликали підкріплення з міста. Поліцейські та армійські загони стріляли в натовп гвинтівками, револьверами та навіть кулеметами. Тільки після інтенсивної перестрілки натовп був поділений. Більш ніж сто померлих і поранених залишилися на місці зіткнення».

Замітка газети “Народна сила” “З большевицького раю” від 12 лютого 1933 року.

«Ніде правди діти, на Україні, про котру говорилося колись, що вона медом і молоком пливе, – голод. Большевицька влада забирає силою останнє зерно, а нарід з голоду пухне. Нам попало в руки кілька чисел “Червоного Кордону”, що виходить у Кам’янці Подільськім та харківських “Вістей”. Всі ці газети переповнені погрозами проти селян а навіть колективних (спільних) господарств за те, що не віддали хліба. От вам пару наголовків з 165 числа з “Червоного Кордону” з 30. листопада м. р. “Нещадно карати клясових ворогів-зрадників хлібозаготівель”, “Профспілки ще не боряться за хліб по большевицькому”, “Очистити колгосп від клясового ворога”, “Чорна дошка зривників боротьби за фінплян” ітд. Який лік має совітська влада на тих, що не мають змоги здати збіжжа, показує оцей наказ народного комісара юстиції та генерального прокурора Української республіки: “Репресія, що є одне з могутніх знарядь подолання клясового опору хлібозаготівлі, повинна стати справжнім чинником боротьби за хліб. Своєчасно та правильно вжита сувора репресія обновляє успіх боротьби зі зривниками хлібозаготівєль. Треба застосувати нещадну кару до куркулів і всіх клясових ворогів, що зривають або гальмують успішну боротьбу за хліб. Робітники юстиції повинні на ділі показати більшовицьку здібність виконування завдання партії і уряду».

Стаття з журналу “Українська ластівка”, “Страшне лихоліття на Україні”, червень – липень 1933 року.

«Нашу Неньку —Україну навістило страшне лихоліття Великі й малі гинуть з голоду, бо всякі дорібки забирають з України московські кати, большевики. Такого страшного голоду ще не було на Україні від світової війни. Тому по всіх землях, де жиють українці, творяться комітети для рятунку нещасних, голодних братів на Україні. І в нас, в Чернівцях, створився такий комітет, який уже робить збірки, щоб рятувати від голодової смерти наших нещасних братів. Тому й Ви, любі діточки, робіть збірки та посилайте для таких же діточок, як Ви, а зробите тим велике діло».

Стаття з газети “Народна сила” "Український Народе! Браття й Сестри!" від 20 серпня 1933 року.

«Страшні, жахливі вістки надходять з України. В отій Україні, про яку говорили, що вона медом і молоком пливе, що була колись житницею цілої Європи, страшний, неймовірний голод. “Люди в нас падають як мухи, їдять листя й полову, я сама вже дві зимі його їм, вмирають на вулицях і там же ховають їх без попа, кладучи по 5 душ в одну яму. По 20 душ в один день умирають; люди людей їдять. Матері дітей бояться пускати на вулицю. Багато хат пустих, з яких люди уже вимерли. Колись Україна була перша, усіх кормила – а тепер зосталася гола і голодна”, пише мати – селянка своєму синові за кордон. “Україна, країна, яка завжди топилася в багатстві, сьогодня звичайна пустиня. Селянин змордований, переслідуваний, зголоджений бажає добровільно собі смерти. Села на Україні тихі, як цвинтарі. Україна ограбована цілковито, жиє в скрайній нужді. Колись, українець, був паном на своїй землі, сьогодня, переїзджаючи через Україну, бачите, як цілі хмари селян вдираються до потягів і жебрають в подорожних. Голод, який тепер панує на Україні є без порівнання більший за 1921-1922рр. – Нужда поневоленого й здесяткованого населення переходить всяку уяву”, пише англійський економіст Джон Гейріт.

Такими вістками переповнена своя і чужа преса. Передсмертні судороги українського народу й крик жертв московсько – большевицької грабіжної господарки й терору, прорвав хінський мур большевицьких кордонів. Тут і там появляються в Європі голоси, що звертаються до культурного світа, щоби він зорганізував негайну поміч голодуючим України. Колись, у часі стихійного голоду в Росії, в глибині Індії чи Китаю, богаті на хліб країни приходили зі щедрою допомогою.

Сьогодня культурний світ байдужий до страждань українського народу і до слів і крови, що там ллються. Що більше, деякі держави цілюються з катами й заключують договори на знищення українського народу. Колиж світ сліпий й глухий, обов’язком наших, усіх тих українців, що опинилися поза межами большевицького пекла, хай буде, здоймити крик протесту проти нищення нашої ширшої батьківщини – України й її безборонного й безвільного населення, здіймити крик і шум, щоби від його подуву сліпі прозріли й глухі почули. І коли ми без ріжниці на табори, партії й групи обєднаємося в бажанню помогти нашим братам під большевицькою кормигою, то тоді цей крик і шум протесту переміниться в сильну волю-бурю, яка кінець-кінцем змете московських насильників і “помоляться знов на волі невольничі діти”.

По всіх землях, де живуть українці створилися Укр. Громадські Комітети рятунку України, яких завданням є, звернути увагу цілого культурного світа на страждання й муки укр. народу, звернути на цю ганьбу ХХ-го століття, де з голоду збожеволілі люди їдять трупи померших, їдять людське мясо і прорвати їх оболону їх байдужих душ. Ці комітети збирають также жертви, щоби прийти з дійсною допомогою голодуючим братам. І в нас створився Громадський Комітет допомоги рятунку України, до якого входять заступники всіх українських установ в Румунії. Цей комітет рішив у понеділок, дня 28-го серпня устроїти в Чернівцях панахиду по всіх жертвах большевицького терору і голоду, як также й тих, що зложили свої буйні, юнацькі голови за волю України в боротьбі з червоною московською навалою. Такі самі панахиди відбудуться в блищеозначений час по всіх українських селах і місточках. Панахида відбудеться в гр.-кат. парохіяльній церкві о год. 9-ій, а в православній катедральній церкві о год. 10-ій перед пол. У год. 12-ій в полудне відбудеться в “Народнім Домі” в Чернівцях, Петровича, 2 Велике Протестаційне Віче. Браття й Сестри! Українці й Українки!

День 28-го серпня для нас день смутку але заразом і днем національного обовязку й чину. У цей день кидаємо всі роботу і денні турботи й спішимо, всі здалека й близька, пішки, возом, чи залізницею до Чернівців, щоби помолитися перед Всевишнім за душі впавших у бою й закатованих та замучених в царстві московських червоних катів. Помолитися за наших братів, що вються тепер у муках і передсмертних судорогах, щоби Всемилостивий простив їм їх гріх, що вони далися спокусити манливим словам червоних дияволів і тепер відпокутують за це. Помолитися, аби Господь Бог додав нам усі сили звалити московську неволю. Спішім до Чернівців з Богом у серці, щоби тут піднести также свій могутній голос протесту проти звірств московсько-большевицьких наїзників, що напосілися знищити її трудолюбиве населення. Тільки старці і малолітні діти остають у день 28 серпня дома. Усі решта спішать як один на Всенаціональний, протестаційний фронт. Укр. громадський комітет рятунку України».

Із статті з газети “Народна сила” “Станьмо одним фронтом проти червоних катів!” від 20 серпня 1933 року.

«І на Україні жнива. Та не несеться там радісна пісня женців. Напухлими з голоду руками тримають вони серпи, щоби жати золоту пшеницю, яка цього року зародила як ніколи. Та й цим разом не прийдеться її їсти тим, що зросили землю своїм потом і зорали її своїми руками. Російсько-жидівські опришки кіннотою обставили лани і забирають хліб. Державний податок підвищили в троє. Колись вільні селяни, що своєю пшеницею годували в весь світ, ніччю закрадаються як злодії на поля, щоби натяти колосочків, щоби було чим заспокоїти голод своїх найблищих, які вже не всилі вийти навіть на роботу. Та не доводиться йому донести колосочки до дому: на місцях розстрілюють большевицькі звірі – Отак покутує український селянин, що повірив в масні слова большевицьких агітаторів, що обіцяли йому дати “панську і царську” землю а вкінці забрали й його власну. На очах цілої Європи большевицька мафія нищить і вигублює українське населення огнем і мечем, голодом і холодом. І не найдеться ніяка ліга, щоби запротестувати проти цього звірства. Що більше, європейські держави цілюються з убивцями. Та коли всім закувало уста, то мусило ми поєднатися в горю з нашими братами спід большевицького ярма. Хай не буде в нас чоловіка, в якого бє українське серце й тече в жилах українська кров, щоб не прилучив свій голос могучого протесту проти московського наїздника, що пекальними муками й голодною смертю добиває Україну. Збудім ми прекрасне світове сумління. Готуймо спільно пімсту й кару московським наїздникам. Виступаймо всі як один протестаційний фронт!».

Стаття з газети “Час” “Україна рішає долю східної Європи” (в Москві велике занепокоєння) від 1 вересня 1933 року.

«Французький денник “Журнал де Женев” оголошує докладну статтю свого кореспондента з Москви. Положення радянського правительства, каже дописувач, стало критичне. Голод охопив величезні простори від румунської границі до Уралу й від Кавказу до Сибірі. На Радянщині таке напруження, що кожної хвилі може вибухнути загальне повстання. Розпорошені по всій Росії гарнізони не зможуть собі дати ради. В Москві знають, що ключ до розвозки цієї проблеми на Україні. Критичне положення на Україні спричинило зворот московської закордонної політики. Совітське правительство забезпечується договорами про ненапад з сусідніми державами на заході на те, аби мати вільну руку робити на Україні все, що Москва визнає за потрібне. Договір з Польщею зроблений головно на те, аби запевнити Москві невтральність Польщі на випадок повстання на Україні. Французький денник “Журнал де Женев” думає, що Україна тепер болючим місцем не лише для цілого радянського союзу, але й для цілої східньої Європи. Довкруги України, де сотки тисячів народу гине з голоду, сплітаються всі интриги. Голод на ці найбільше плодючій землі й усі интриги дуже непокоять Сталіна. Червоний цар – самодержавець Сталін рішився всіма силами здавати неминучий визвольний рух на Україні. На це й вислав Сталін на Україну одного з найголовніших провідників ГПУ Акулова. “Журнал де Женев” уважає урядування Акулова на Україні за початок нового вибуху червоного терору на Україні. Отак множаться з кожним днем познаки, що українське питання в Європі назріває до своєї розв’язки».

Замітка газети “Народна сила” “Ще один поклик у справі голоду” від 3 грудня 1933 року.

«Об’єднання українських Організацій в Америці оповістило поклик до всего культурного світа в справі голоду на Радянській Україні. Зокрема звертається цей поклик до американського уряду в Вашингтоні з проханням, щоби він, заки вирішить справу визнання Совітів, насамперед вислав на Радянщину американську комісію яка провірила би політику Москви супроти тих народів, які є під пануванням Москви. Зокрема домагаються американські українці, щоби провірено політику Москви супроти України, найбільшої складової частини СССР, а при тім з природи найбагатшої країни в Європі. Ту країну Москва свідомо виставляє на голодову смерть».

Оригінали статей розміщено на офіційному порталі міської ради: chernivtsy.eu/portal/ Голодомор і сьогодення.

В наш час широкого розголосу правда про Голодомор здобула щойно у 1980-х роках, коли свої дослідницькі праці завершили Роберт Конквест, автор книги “Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор”, і Джеймс Мейс, який працював виконавчим директором комісії дослідників при Конгресі США, що дала оцінку Голодомору 1932-1933 років. За роки Незалежності в Україні оприлюднили багато архівних документів, підготували нові дослідження, зняли фільми. У Меморіалі пам’яті жертв голодоморів в Україні, який відкрили в Києві, зберігають товсті томи з іменами людей, чиї життя забрав голод.

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації.

Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 року у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. У 2003 році відбулось перше міжнародне відзначення 70-ї річниці Голодомору. Його початок було покладено спеціальним засіданням Верховної Ради України 14 травня 2003 року. У вересні того ж року Президент України закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932-33 років. в Україні як акту геноциду.

Проте, представлений Україною відповідний проект резолюції провести не вдалося. Натомість, розповсюджена як офіційний документ Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо Голодомору в Україні 1932-33роках вперше в історії ООН визначила Голодомор, як національну трагедію українського народу та закликала всі держави-члени Організації, віддати данину тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН.

З 2003 року у багатьох країнах світу зусиллями дипломатичних установ України за кордоном проведено велику кількість заходів по вшануванню пам’яті жертв голодоморів, масових політичних репресій та примусових виселень. Відбулися тематичні збори, виставки, лекції, церковні панахиди, траурні мітинги та ін., що значною мірою сприяло підвищенню рівня обізнаності світової громадськості про трагедію українського народу. В рамках ЮНЕСКО планується проведення спільних заходів з країнами членами ЮНЕСКО, присвячених Голодомору, зокрема, проведення наукових конференцій, включення інформації про Голодомор в освітні програми. В межах своєї діяльності як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівнях Україна виступає за встановлення історичної правди і вшанування міжнародним співтовариством пам’яті про мільйони українців, котрі були цілеспрямовано знищені сталінським режимом.

Світ, де тоталітаризм у тих чи інших формах продовжує існувати, повинен знати правду про Голодомор, адже ці знання дозволяють йому уникнути подібних трагедій у майбутньому.

Добірка статей з газет сучасної преси з поглядом у минуле та данина шани жертвам репресій розміщено на офіційному порталі міської ради: http://chernivtsy.eu/portal/4/do-85-yi-richnytsi-golodomoru-122238.html 


Читайте більше на CvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: CvNews