Багато хто із краян засуджує бурштинокопачів. Згадують і Юзефінський дуб, котрому уже підмивають коріння, а відтак це ботанічна пам’ятка природи, якій виповнилося 1350 років, і яка тепер під загрозою знищення. Згадують сплюндровані сотні кубометрів лісу, а це колосальні матеріальні збитки для держави, та землю, на якій уже ніколи не буде поля, не засміється блакитними квіточками льон, котрим споконвіку так славилося Полісся. Або у пам’яті спливає, як підрили колію під «Кукушкою». А якби сталася катастрофа на залізниці?

А як 200 бурштинокопачів на Зарічненщині напали на поліцейських. Жбурляли камінням та пошкодили три службових автомобілі. Поліцейським вдалося заспокоїти натовп. А от нещодавня сутичка на Дубровичинні між правоохоронцями і старателями закінчилася менш благополучно – п’ятеро поліцейських були травмовані. Засуджують врешті-решт те, що на зароблені на бурштині гроші поліщуки купують малолітнім дітям скутери та мотоцикли. Кажуть люди, похитуючи головами, що старателі вже з жиру бісяться…

Клесів. Сутичка 24 серпня 2018 р. Фото з мережі Інтернет

Я завжди намагалася знайти виправдання людям, котрі видобувають сонячне каміння. Знаю із досвіду багатьох знайомих, як важко зараз заробити копійку. Як чоловіки десятиліттями їздили «на Москву» чи «Пітєр» (а тепер уже подалися й до Польщі) на будівництво, як тяжко працюють, гарують. А потім роботодавець кине на стіл 50 доларів на дорогу додому й каже: «Ти, хохол, бери, що даю, і вали, поки цілий». Не один і не два заробітчанина розповідають подібні історії. Але все одно донедавна сотні наших краян їздили до «братніх» держав на роботу, аби прогодувати родину. Та що там, за щось люди мусять жити, адже роботи в нас нема…

В досить скрутне становище поставило людей сьогодення, а особливо тих, хто живе у віддалених селах. І аж тут з’являється панацея від усіх бід, так би мовити, «філософський камінь», здобувши який, можна вирішити багато проблем. Виявляється, що заробити можна й тут, причому добряче, мало не на власному городі (кажуть, що вже бурштин підводами возять). І ніхто більше не одурить, не відбере зароблене. Тепер старатель – господар свого життя, і тепер він диктує усім свої умови.

Здавалося б, накопав, купив квартиру, машину, але ж хочеться ще. І людина, котра все життя жила більш ніж скромно, зупинитися уже не може… І я, зізнаюся, розуміла, виправдовувала наперекір всезагальному осуду та співчувала тим людям, хоч такі гроші, які вони в прямому сенсі купами розкидають по столах, фотографують і виставляють у соцмережах, мені й не снилися. І ті цифри, про які говорять – з багатьма нулями в доларах – я й прочитати не можу, не те, що уявити, в якій «тарі» можна вмістити всі ці купюри. Кейс, як у гангстерських фільмах, явно буде замалий. Може, старателі користуються мішками?

У силу своєї журналістської професії спілкуюся з багатьма людьми. Часом з деякими не хотілося б і перетинатися, але для того, щоб доносити читачам найсвіжіші новини, доводиться. Так от, один чоловік, котрий працює на копанках «просто робочим», розповів мені, що котрогось дня лише одна його «бригада» накопала «хазяїну» бурштину на 650 тисяч доларів (!!!). Страшні гроші, скажу я вам. А тих «бригад» же десятки. Звісно, бувають дні, коли старателі не знаходять нічого, але ж такі дні трапляються вкрай рідко. Адже наша поліська земля багата на цей сонячний камінь, за що й страждає.

Поки я сиділа в редакції і перетравлювала цю інформацію, Рівним ширилася інша новина. Волонтери кинули всі сили, аби врятувати школяра однієї з міських ЗОШ Максимка Г. Хлопчик онкохворий з восьми років. Лікарі відтоді щодень борються за його юне життя. А його якраз готували до пересадки кісткового мозку. І цю операцію йому проведуть… якщо родина знайде майже 112 тисяч євро. Мама як із хреста знята, виснажена після стількох років, проведених по лікарнях, сказала тільки, що дуже хоче, аби її єдиний син жив, тому просить у всіх посильної допомоги. Кинулися допомагати усі. І просто небайдужі краяни, котрі знаходили у соцмережах реквізити банківської карти мами, і релігійні громади області, і школярі Рівного, влаштувавши ярмарок на майдані Незалежності. Одне слово – з миру по нитці… Байдужих, здавалося, не було, але й до завершення збору ще далеко... І тут у мене виникла ідея.

т

В Контакті є сторінка бурштинокопачів «Клондайк, янтарь, бурштин», котрі постійно хизуються своїми здобутками – виставляють фото просто таки велетенських каменів. З рівненського музею бурштину свого часу було вкрадено 900-грамовий камінь, котрий, кажуть, вартує 10 тисяч доларів. А тут, на сторінці, демонструються значно більші екземпляри. Тож я подумала: ану ж виставлю інформацію про дитину, а бурштинокопачі відгукнуться і допоможуть родині, адже в них стільки грошей. Це для них фактично нічого не коштуватиме – це ж навіть менше ніж півдня роботи однієї «бригади»… Виставила я інформацію, а на наступний день побачила, що її видалили. Мене це обурило, і я виставила її знову.

Та історія повторилася. Мало того, мене занесли в «чорний список», аби не «пхалася» зі своїми повідомленнями. Здається, хай би стояло те оголошення, може, хтось і захотів би допомогти. Я була обурена і здивована таким вчинком. Невже настільки в людей атрофувалося почуття співчуття та совість? Та що дивуватися – це ж «бригада»!