Закони життя однакові для усіх, проте кожен починає пізнавати світ виходячи із різних обставин. І чомусь характерно, що люди, яких доля не жаліла з народження або здаються, так і не почавши боротьби, або досягають найвищих висот...

Це захоплююча історія чоловіка, який спочатку знайшов себе у служінні Богові, а потім став успішним бізнесменом, щоб також жити згідно зі своїм покликанням. Як досягати успіху в сучасних реаліях? Як створювати хороші взаємини з людьми? Як бути успішним підприємцем і щасливим сім’янином? Відповіді на ці питання дає бізнесмен європейського взірця, успішний інвестор та ініціатор благодійних проектів Андрій Савчук.

- Андріє Романовичу,  для початку розкажіть, будь ласка,  про свої дитячі роки.

- Народився я в 1980 році в місті Тернополі. З невідомих причин мама не змогла забрати мене з пологового і мене передали на виховання в дитячий будинок «Малятко», де я провів перші два роки свого життя. В 1982 році мене усиновили мої батьки ‒ Ольга Йосипівна та Роман Іванович Савчуки. На той час вони мали поважний вік – батькові було 57, а матері – 55 років. Тепер я розумію, наскільки це був відважний крок ‒ взяти на виховання дитину в такому віці, тому я безмежно і довічно вдячний їм за те, що вони дали мені сім’ю, в якій я виховувався і стали мені справжніми батьками. То ж далі я ріс у селі Сухівці Підволочиського району.

Дитячі роки нічим не відрізнялися від життя моїх однолітків. Правда, я був дуже непосидючим і гіперактивним, тому з дев’яти років батьки віддали мене на навчання в Збаразьку загальноосвітню школу-інтернат. 

- Як далі складалося Ваше життя після навчання в Збаразькій школі-інтернаті?

- Після закінчення дев’ятого класу один рік я працював слюсарем у колгоспі в селі Лисичинці Збаразького району. В той же час пройшов професійне навчання на тримісячних курсах у Підволочиську, а через рік пішов здобувати професію водія-тракториста в Збаразькому ПТУ № 25. Завершивши навчання в ПТУ, в 1998 році я пішов у монастир Ордену Братів Менших Францисканців Римо-Католицької Церкви в Україні.

- Ви обрали монаше життя… Що і чому спонукало Вас на такий крок?

- Ще навчаючись у Збаразькій школі-інтернаті, я часто ходив у римо-католицьку церкву, допомагав священикам під час відправи. Монахи Збаразького монастиря були для мене авторитетом і прикладом духовного служіння. Духовне життя припало мені до душі. Воно відповідало моєму внутрішньому стану, а також тому релігійному вихованню, яке я отримував змалку завдяки матері. Так поступово формувалося моє бажання присвятити своє життя служінню Богові і людям.

- Ви прийняли монаший постриг і отримали нове ім’я та ряси (хабіт) в дев’ятнадцять років. Що сталося далі?

- В 1999 році помер мій батько і я вдруге став сиротою. Це призвело до важких переживань і, як наслідок, я втратив зір. За рекомендацією лікарів, я вирішив на рік залишити монастир і почав лікуватися. Насправді проблем зі здоров’ям у мене не було і лікарі не могли поставити конкретного діагнозу.

Через дев’ять місяців, коли відновився зір, я повернувся в монастир, але, ледь переступивши поріг духовної обителі, в мене знову пропав зір. Це був своєрідний Знак, який свідчив, що моє місце в миру. Мій духовний наставник отець Льонгін, ієромонах чину Св. Франциска підтвердив, що для мене Бог приготував інший шлях і я маю залишити монаше життя. Так я знову повернувся до мирського життя і почав шукати інші шляхи реалізації мого духовного покликання.

- Нині Ви утвердилися в своїй місії ‒ допомагати людям. Як реалізуєте її на практиці?

- Від греко-католицької церкви міста Збаража я закріплений волонтером Добриводської жіночої виправної колонії, також є волонтером Дніпровського військового госпіталю. В більшій мірі займаюся ветеранами АТО, які потребують лікування та реабілітації, дітьми-сиротами, а також дітьми, чиї батьки загинули в зоні АТО. В цих питаннях сьогодні існує багато проблем, наприклад, брак професійних психологів, які були би здатні надавати кваліфіковану допомогу ветеранам, які страждають посттравматичним стресовим розладом та їхнім сім’ям.

Допомагаю дитячим будинкам, притулкам тощо. Наприклад, доклався до вдосконалення інфраструктури Тернопільського дитячого будинку «Малятко», вихованцем якого я був.

Один із моїх проектів, над реалізацією якого я працюю сьогодні,  ‒ це відкриття дитячого будинку сімейного типу в місті Збаражі. Це особливо актуально з огляду на те, що школу-інтернат, в якій я свого часу навчався, планують перепрофілювати в дитячу спортивну школу. Можна по-різному ставитися до шкіл-інтернатів, але, з точки зору інтересів кожної дитини та її успішної соціалізації в майбутньому, їм було би краще виховуватися в сім’ях.

- За які кошти здійснюється Ваша волонтерська та доброчинна діяльність?

- Виключно за мої кошти. Як правило, до мене звертаються по допомогу ті, хто мене знає. Переважно просять допомогти на лікування, операції. Якщо я маю можливість допомогти, обов’язково це роблю, оскільки це приносить мені задоволення.

Разом з тим, маючи обмежені можливості і розуміючи, що всім потребуючим я допомогти не в силі, вирішив зайнятися посередництвом у сфері страхування. Я не можу всім допомогти, але я можу підказати напрямок, як себе застерегти від можливих проблем, бід та нещасть у житті, в тому числі  і зі здоров’ям. Страхування ‒ це світова цивілізована практика, яка допомагає людям вийти із складних  ситуацій, які можуть з нами трапитися в житті.

Якщо вважати, що монастир - це теоретичне пізнання вищої мудрості, то бізнес, можна сказати, є її практичним застосуванням. Розкажіть про те, як, власне,  вдається реалізовувати вищу міссію через підприємницьку діяльність?

Я є представником і директором-засновником офісу Eulife Group у Тернополі. Компанія Eulife Group ‒ лідер на ринку страхових посередників в Україні, спеціалізується в сфері страхування життя. Працівники компанії ‒ це незалежні посередники і консультанти між страховою компанією та клієнтом.

Брокери компанії Eulife Group пропонують клієнтам кваліфіковані консультації та розроблення індивідуальних рішень з фінансового планування, в тому числі ‒ накопичувального страхування, яке стає особливо актуальним у зв’язку із законодавчими змінами у пенсійній системі з 1 січня 2019 року.

Зокрема, на додаток до існуючої (солідарної) системи пенсійного забезпечення почне функціонувати накопичувальна система, суть якої полягає в накопиченні коштів особою на відповідних рахунках. Ці кошти можуть накопичуватися як на рахунках Накопичувального фонду, так і на індивідуальному пенсійному рахунку недержавного пенсійного фонду. Eulife Group ‒ це приклад компанії, яка інвестує пенсійні активи  з метою отримання інвестиційного доходу на користь учасників та забезпечує захист і  збереження вартості їх активів. Учасник накопичувальної системи може отримати довічну пенсію або одноразову виплату на додаток до пенсії у межах солідарної системи.

Для наших клієнтів Eulife Group ‒ це офіційний, легальний та високоприбутковий бізнес, який допомагає людям завчасно потурбуватися про своє надійне та гарантоване майбутнє.

Для тих, хто має певні сумніви та упередження, хочу зазначити, що ми не беремо грошей з наших  клієнтів за надані консультативні послуги, а отримуємо заробітну плату від компанії Eulife Group, яка залежить від того, скільки страхових договорів буде укладено.

Разом з тим, Eulife Group ‒ це також привабливі робочі місця для молодих та активних людей, які бажають працювати в сфері страхування. Компанія гарантує безкоштовне «стартове» навчання, європейську заробітну плату та кар’єрний ріст тим, хто готовий стати брокером  Eulife Group. Крім навчання на початку роботи, для брокерів компанії щомісяця проводяться безкоштовні цільові семінари на різну тематику, які забезпечують неперервний професійний ріст та особистісний розвиток працівників Eulife Group. Робота в компанії Eulife Group ‒ це фінансова незалежність, постійні подорожі, багато нових знайомств, дружня команда, а також бізнес, у якому абсолютно всі зацікавлені в розвитку себе та компанії в цілому. Eulife Group ‒ це місце, де стають успішними.

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЕНІКОР ГРУП (LENICOR GROUP) ‒ це компанія, яку я заснував, є її власником і директором.  ЛЕНІКОР ГРУП здійснює інвестиційно-дивелоперську діяльність ‒ створення об’єктів нерухомості (девелопменту). Девелопмент можна визначити і як сферу управління бізнесом, нерухомістю, будівництвом, орієнтовану на збільшення вартості об’єктів і принесених ними доходів за допомогою обліку мінливих ситуації, оцінки ризиків, використання можливостей розвитку, вдалого вкладення капіталу.

- Яку мету ставить перед собою девелоперський бізнес?

- Це, насамперед, управління інвестиційними проектами, при якому девелопер діє на замовлення інвестора, виконуючи наступні функції: передпроектна підготовка, аналіз ринку нерухомості, підбір об’єкта нерухомості, формування стратегії проекту, інвестиційний аналіз, оформлення початково-дозвільної документації, залучення інвестиційних коштів та організація фінансування, керівництво проектуванням та здійсненням будівельних робіт, управління, експлуатація та утримання об’єктів нерухомості  або їх реновація ‒ адаптивне використання будівель, споруд, комплексів при зміні їх функціонального призначення.

Крім інветиційно-дивелоперської діяльності, до напрямків діяльності ЛЕНІКОР ГРУП відноситься також ліцензоване працевлаштування за кордоном, агенція нерухомості та автоперевезення.

На сьогоднішній день ЛЕНІКОР ГРУП успішно діє в п’яти областях України: Закарпатській, Тернопільській, Львівській, Дніпровській і Київській. Зазначу, що в діяльності ЛЕНІКОР ГРУП як власник і керівник, я не користуюся жодними кредитами і покладаюся в першу чергу на власні кошти. Один із  перспективних проектів, який реалізує компанія ЛЕНІКОР ГРУП у Тернополі ‒ це будівництво клініки майбутнього з надсучасним обладнанням та висококваліфікованими фахівцями європейського рівня. Клініка буде проводити реабілітацію та лікування ветеранів АТО/ООС, а також обслуговувати місцеве населення.

- Як Вам вдається успішно керувати кількома різними за напрямками бізнесів, у тому числі й за кордоном?

- Мені доводиться займатися як стратегічними, так і тактичними питаннями в справах ведення бізнесу. Сьогодні в бізнесових питаннях за кордоном мені активно допомагає моя дружина, Грига Любов. Частину своїх повноважень я делегую заступникам та іншим керівникам структурних підрозділів, яким я довіряю. Тому кадрове питання стоїть на  першому місці ‒ важливо підібрати і поставити на відповідальні посади таких працівників, які сумлінно виконуватимуть свої обов’язки та складатимуть єдину команду.  Люди повинні прагнути не просто робити, а заробляти гроші, приносити прибутки. Це, до слова, складає певну проблему. Бажаючих отримувати високі зарплати багато, але тих, хто вміє і хоче заробляти, приносити прибуток не так вже й багато. Особливо це помітно в Україні. Тому оплата праці моїх працівників, яких в Україні нараховується близько сотні, визначається у відсотках від вкладу в кінцевий  результат.

Крім того, я здобув сучасну європейську освіту ‒ закінчив у 2016 році бакалаврат, а в 2018 році магістратуру  Празького університету в Чехії. Європейська освіта, практичний досвід та підбір кадрів ‒ це ті «три кити», на яких будується успіх у моїй підприємницькій діяльності.

- Оскільки мова зайшла про дружину, розкажіть про Ваше сімейне життя.

- Ми познайомилися в Чехії, де також працювала моя дружина. Люба родом із Закарпаття, там ми і брали шлюб у 2007 році. Нині в нас вже четверо дітей: сини Андрій та Артур-Антоній, яким 10 та 8 років відповідно, донечки Оля, якій 6 років та Любов, якій лише кілька місяців від народження. Сім’я наша велика і дружна, разом з дружиною виховуємо дітей у вірі в Бога ‒ кожен день в нашій сім’ї починається і завершується молитвою.

Разом з дружиною  вчимо наших дітей ділитися з іншими, наприклад, своїми речами ‒ віддавати їх дітям з  числа малозабезпечених сімей. Діти, дякувати Богові, ростуть добрими і щирими, співчутливими до інших, що помітно відрізняє їх в кращу сторону від однолітків з числа чеських дітей. 

- Яку цінність для Вас складають гроші?

- Особисто для мене ‒ практично ніякої. Але я усвідомлюю, що чим більше заробляю, тим більше я можу допомагати іншим. Також я не відмовляю ні собі, ні сім’ї в тих матеріальних благах, які полегшують життя і роблять його комфортним. Наприклад, я з дитинства пішки ходив з села в Збараж на навчання в школі-інтернаті, тому мріяв, що коли виросту, обов’язково матиму власний автомобіль і буду підвозити всіх, хто йде пішки. Тепер в мене є власний автомобіль і я завжди зупиняюся, щоб підвести подорожніх.

- Ваші плани на майбутнє?

- Невпинно і системно розвивати свій бізнес та допомагати людям ‒ робити те, до чого мене покликав Бог, що складає основу мого життя і заради чого я все це й розпочав.

Підсумовуючи нашу розмову я дійшов до кількох важливих висновків. Успішний бізнесмен – це той, хто володіє неймовірною енергією, адже бізнес - не місце для слабких. Не останню роль у досягенні мети відіграє самовідданість справі, якою займаєшся. І, найважливіше, - успішний підприємець повинен володіти вродженим бажанням змінити світ на краще. Поєднавши в собі саме ці три якості Андрій Савчук здобув та продовжує здобувати поставлені перед собою великі цілі.

Спілкувався Володимир Уруський