Іноді здається, що усі наші біди тільки від того, що мало торкаємось чарунку поетичного слова. Все якось поспіхом, іноді – абияк. А з поезією так не можна, особливо коли вона справжня. Графоманства у цій царині вистачає сьогодні як ніколи. Тож як відрізнити справжнє слово від несправжнього? Дуже просто,  дотиком серця. Правдиве слово несе в собі Божу іскру, відтак воно гріє щирістю, виваженістю, непідкупністю. «Це мелодика і ритм» (за Григорієм Семенчуком). Протилежне йому – віддає холодом і байдужістю. Поетів довкола є чимало, але скільки серед них тих Поетів, що з великої букви? Отих, що всередині з Божою іскрою? Ось де питання. І коли несподівано вдається згуртувати в одній книжці аж 7 обдарованих майстрів слова – це не просто подія, це свято душі. Авторка цього креативного проекту  член НСПУ, тернопільська поетеса Ольга Атаманчук.

Це  її поезіями починається незвичайна поетична добірка «Просвітки  Радощі  Одкровення». Читається по вертикалі і виходить розширена назва «Про просвітки про радощі про одкровення». Цікавий задум. Сонячно-весняне перо самої Ольги пронизане любов’ю до людей, до світу. Відтак виписує неймовірні мрії і бажання, читаючи які й собі  

«… хочеться весною прорости!

Між каменю – стеблиною тендітною.

Надію у вінок життя вплести

Барвистою нев’янучою квіткою».

Оптимістичні рядки поетеси випромінюють невідому досі читачеві магнетичну дію: мимоволі змушують крокувати життям з радісною усмішкою на  вустах, щоб там не було. Вони настільки пронизані світлою переконливістю, що мимоволі забуваються життєві негаразди, тривоги, хвилювання і ти й справді, починаєш беззастережно вірити «У щастя без розмови».

Обожнюю метафори! Ними, немов сяючими кришталиками, всіяні сторінки книги. Вона  ж (метафора) будить читацьку думку, спонукає до глибинного осмислення сутності слова.  І те невимовне, що лежить на споді душі, врапт оживає. Так розгортається велична картина поетичного живопису, авторами якої є чудова сімка: Ольга Атаманчук, Володимир Кравчук, Любов Малецька, Богдан Манюк, Ганна Назарків, Василь Савчук, Надія Тарасюк. А ну ж бо, спробуймо осягнути довколишній світ  очима цих семи чулих сердець. Нумо, прислухаймося до незвичного поетичного дайджесту, аби розкрити таємницю книгопису майстрів пера:

«День заціловує крихітні пуп’янки» (Ольга Атаманчук).

«Сонце простуджене вітром» (Володимир Кравчук).

«В обіймах кропив косогорбіє логіном тин» (Люба Малецька).

«… не міняй аватарки, Боже, – місяць, зорі… вже звично так» (Богдан Манюк).

«Всміхається у траві ромашка – така щаслива!» (Ганна Назарків).

«Сорочку серпня роздирає осінній вітер» (Василь Савчук).

«Дуже хочеться вибігти в небо» (Надія Тарасюк).

Вищезгадані поети діляться найсокровеннішим, адже це особлива категорія людей, яка на будь-яке явище природи чи суспільства має свою думку, своє бачення, свої відчуття. А що вже казати про внутрішній стан… До слова. Поетами не стають, ними народжуються. Це вже доля. Поет  як той камертон у Божих руках, він  налаштовує людські душі до глибоких розмислів, спонукає до дії. Сім тернопільських поетів – сім сонячних промінців у сонячному оберемку віри, надії, любові.  

Писати про кожного з них в одній книжці – не просто, це вже надзавдання. То ж хай це буде місія читача: відкрити для себе окремішній світ кожного. Я ж лише прагну віднайти отой уявний «золотий» ключик до загадкових дверцят загадкової творчої скриньки-скарбнички, яка у кожної творчої особистості своя і вона особлива.  

Звичайні буденні слова вони «вдягають» у такий колоритний одіж з порівнянь та витончених метафор, алегорій, алюзій, антитез, гіпербол, протиставлень, синонімів, гротесків, що годі! Прочитавши їх і пропустивши через своє серце, відразу ІНШИМИ очима  дивишся на світ, починаєш оглядатися довкруж себе і…радіти прийдешній симфонії Життя. Читайте, отримуйте естетичну насолоду, розмислюйте над кожним словом, реченням, адже світ поезії багатовимірний і безмежний, як саме життя, як сам Творець, Який нам його й подарував. І як не погодитись з іншим поетом – Олександром Гордоном про те, що «Слово – компас у космосі буднів. Цілі міста живуть завдяки словам. Слово невід’ємне від діла, воно – плоть його, його нащадок. Хто з нас буде власником Слова, той буде і власником Всесвіту!». З чим я вас і вітаю.

Валентина СЕМЕНЯК