19 липня 2019 року виповнилося рівно п’ять років з дня загибелі героя війни з москалями Віктора Семчука із с. Залав’є Теребовлянського району, йому тоді було лише 23 роки. В цей день на сільському цвинтарі зібралося біля трьох десятків людей – родина, сусіди, знайомі та близькі загиблого на панахиду. Прикро відмічати, що ні старости села, ні представників Теребовлянської ОТГ, до якої входить вказане село, ні представників РДА, ні представників райвійськкомату, ні з Теребовлянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, яку закінчував солдат і на чільній стіні якої встановлена меморіальна дошка загиблому, не було. Прибули лише волонтери ГО «Теребовлянська вежа», патріоти  кожного року віддають шану Віктору та й не лише йому, а всім полеглим землякам на цій брудній війні, а також директор Теребовлянської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 Василь Пемковський, який родом з цього села.

Початкову школу Віктор закінчив у рідному селі, а далі вчився з 2001 по 2005 роки в Теребовлі, подальшу свою долю він поєднав із Збройними силами України й розпочав службу снайпером-розвідником в розвідувальному відділенні штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ з місцем постійної дислокації у м. Яворів Львівської області. Виконуючи військовий обов’язок перед Батьківщиною, Віктор віддав найдорожче, що мав – своє молоде життя в бою під Ямполем Донецької області. І за особисті мужність та героїзм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента від 15 липня 2014 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

В нашого народу є лише два сонця: одне на небі, а друге – то його Україна.  Кожен українець є одним із сонячних промінчиків і вони вічні. Ось таким молодим промінчиком і був Віктор, він згас першим на Тернопільщині у визвольній боротьбі з агресором на Сході. Та чому був, чому згас? Ні! Він був, є і буде вічно в пам‘яті народній, сяятиме міріадами променів у серцях, душах теперішнього і майбутнього поколінь! Бо такі люди, як Віктор є воїнами Світла і Добра, такі постаті безсмертні.

6 грудня 2014 року в День Захисника Вітчизни про пам‘ять і на честь Віктора на чільній стіні ЗОШ № 2 в м. Теребовля з ініціативи випускників 2008 року, його однокласників, та завдяки небайдужим людям було встановлено меморіальну дошку з барельєфом героя.

Пам’ятаються похорон героя… Кого тоді лише не було – і представники районної та обласної влади, депутат ВР, райвійськкомату, воїни АТО, педагоги та школярі всіх шкіл міста, визначні журналісти області, інші відомі й прості люди. Всі вони співчували горю рідних Віктора, шанували героя, говорили палкі патріотичні слова за долю України. А що ж сталося через п’ять років із більшістю тих людей, чому всі забули про свого героя, про його родину? Мати Віктора Ганна вже багато років за кордоном на заробітках і це лише завдяки їй могила героя впорядкована гарним пам’ятником(якщо так можна сказати). А якби герой був із бідної родини, то, що би було? Напевно його могилка була б заросла бур’яном та занедбана… Бо чому? Бо за п’ять років у самому с. Залав’є за словами мешканців села, присутніх на панахиді, в них ні разу не з’явився голова Теребовлянської ОТГ чи хтось з її представників, не говорячи про цвинтар, до якого веде шлях під значний горб, який назвати дорогою не повертається язик. Невеличкий сільський цвинтар розміщений на найвищому пагорбі біля села, та й вся природа навколо мальовнича і, думається, що з тієї височини загиблий герой споглядає ту красу, а його вічна душа тужить за долею односельчан, за долею всього збідованого люду України.

Богослужіння по загиблому провів місцевий священик УГКЦ отець Василь, який у своїй проповіді зокрема сказав, звертаючись до батька загиблого – Ярослава та до всіх присутніх: «Коли загинув Віктор, я лише недавно прийняв сільську парафію і було дуже тяжко на серці та душі від втрати молодого життя. Тож висловлюю великі й щирі співчуття родині загиблого та всім його близьким та знайомим».

Після священика із словами співчуття виступила директор сільської школи пані Марія Онишко, а наймолодші дітки-дошкільнятка школи прочитали напам’ять короткі куплети віршиків на честь загиблого, поклали квіти на могилу та встановили запалені дорослими лампадки пам’яті. В кожного з присутніх виступали сльози на очах, спостерігаючи те дійство. До діток мимоволі долучився і синок священика так десь трьох рочків, якого батько пізніше взяв на руки.

Також слова співчуття та вдячності Ярославу Семчуку за виховання сина-героя промовили Василь Пемковський, волонтер і депутат Теребовлянської міської ради Любомир Заверуха.

На запитання - чи хтось допомагав вам за ці роки, Ярослав Семчук відповів: «Після встановлення меморіальної дошки 06.12. 2014 року на честь мого загиблого сина все затихло і всі забули про нас, ніхто не цікавиться більше нами, хоч тоді ми й отримали від держави законну компенсацію. Потім я не один раз звертався за допомогою до різних посадовців від влади, в тому числі і до нашого старости, до голів Теребовлянської РДА та ОТГ, але реакції з їх боку не було ніякої. Прикро мені та й подібним батькам загиблих воїнів усвідомлювати, що наші діти потрібні були лише живими, а як віддали за Батьківщину найдорожче, що мали, життя свої, то їх закопали та й забули. Бо напевно на їх думку – який толк з мертвих…, але ж є людська пам’ять, наша українська славна історія. До речі, ту нашу історію робили і роблять до нині саме такі люди, як мій син, а не ті владолюбці».

Волонтери ГО «Теребовлянська вежа» висловлюють щирі співчуття родині Віктора  Семчука і мають надію, що влада всіх рівнів таки обернеться передом зо свого народу і попіклується про кожного з них і , в першу чергу, про загиблих воїнів війни з москалями.

Віктор Аверкієв, фото автора