Цікаві сторінки життєпису Володимира Васильовича Кухарчука з Перемилівки, як на мене, заслуговують філософського осмислення. І це не просто журналістська вигадка, а факти із життя потомственного селянина, який минулого тижня відсвяткував свій 90-й день народження…

Добру, щемливу і гуманну традицію запровадили в Перемилівському старостинському територіальному окрузі: тут вітають кожного ювіляра! Найчастіше – на сторінках  районної газети.  А до особливо авторитетних односельців  з нагоди поважних ювілеїв навідуються додому.

 Фото Віталія Тарасюка

Очевидно, що Володимир Васильович Кухарчук належить саме до таких перемилівчан, бо 18 липня, коли на його життєвий поріг завітав ювілейний дев’яностий день народження, до оселі іменинника прибули в.о. Перемилівського старостинського округу Петро Дубчак, керівник фермерського господарства «Золота нива» Володимир Кутуза, голова місцевої ветеранської організації Ірина Андрухова. І не з порожніми руками, а з цінним подарунком – добротним сучасним телевізором.

Фото Віталія Тарасюка

Слова подяки ювіляру за багатолітню працю, щиру громадянську позицію, високий авторитет серед односельців переплелися із сердечними привітаннями і побажаннями здоров’я, добра, миру, довголіття і життєвого оптимізму. Хоча саме оптимізму у поважному віці Володимиру Васильовичу вистачить на кількох збайдужілих до життєвих буднів і свят молодих людей. Скажімо, у день 90-річчя він із посмішкою зауважує: ні фізично, ні духовно не відчуває свого віку і йому зовсім не здається, що за плечима чималий відрізок власної долі:

- Навіть дивно, що 90 років – то так багато!

Стати священиком не судилося

Володимир Кухарчук народився в Перемилівці в селянській родині. Був єдиною дитиною в батьків. Змалку пізнав ціну хліборобської праці. Коли почав ходити до школи і вивчати «Закон Божий», то мама чомусь хотіла, аби Володя став прислужником у місцевого священика. Може, ненька таким чином зичила єдиній кровиночці прихильнішої долі? Але кмітливого Володю манили зовсім інші життєві горизонти.

Чотири роки Володимир Кухарчук служив у війську в Підмосков’ї й Криму. Після армії – трудовий гарт на шахтах Донбасу. Повернувся в Перемилівку й одружився з односельчанкою Валентиною Лукашівною. На жаль, атмосферу сімейного порозуміння, злагоди й любові отруїла  хвороба дружини. Бог діточок не послав, а зозуля накувала пані Валентині обмаль літ. Уже давно єдина і незабутня дружина у тих місцях, звідкіля немає вороття.

Чоловік-однолюб

 Духовний вакуум у серці вірного мужа, який виник після втрати дружини, ніхто так і не заповнив. Та й не заповнить ніколи, бо, очевидно, що Володимир Васильович належить до мужчин-однолюбів. Небагато таких можна зустріти, але, як бачите, не перевелися і ще топчуть ряст.

 Звісно, я поцікавився у ювіляра, чи впродовж трьох із лишком десятків років, відколи перебуває у статусі вдівця, не виникав намір привести в хату господиню. Мовляв, жіночий дух в оселі додає багато позитиву. Відповідь Володимира Васильовича вразила:

- Упродовж тих десятиріч я навіть не мав часу замислюватися про такий клопіт!

Таке щире зізнання свідчить про і про цілковиту зайнятість, і про скутість у почуттях до протилежної статі. Як на мене, за отими десятьма словами водночас  і прихований смуток за тією єдиною і незабутньою, яка вже за життєвими горизонтами.

Якби здорові ноги…

Ювіляр працював електриком у місцевому колгоспі. Мабуть, цю професію і пристрасть до техніки наворожили небеса, бо міг дати фору дипломованим випускникам технічного вишу. Не ображаючи їх і не принижуючи їхню фахову освіченість та грамотність, все-таки дозволю висловити сумнів, що кожен із них самостійно зможе скласти, скажімо, трактора.

А ось Володимир Кухарчук цю технічну головоломку залюбки розв’язав ще на початку дев’яностих років минулого сторіччя і чи не першим у селі обзавівся тракторцем. І нині творіння його рук та розуму стоїть на подвір’ї  в Перемилівці, хоча й «на приколі». Звісно, у 90 років непросто давати раду багатьом життєвим викликам. Про це перемилівський ювіляр каже з гумором:

- Якби мені бодай трішки здоровші ноги, то ще вибрикував би багатьом на подив!

Родина на «гуманітарному» чергуванні

Не секрет, що у Володимира Кухарчука досить часу, аби обмірковувати нюанси людської самотності й, зрозуміло, робити відповідні висновки. Нині він із багатьма життєвими викликами справляється самотужки. Однак у разі їх, так би мовити, загострення – неподалік оперативна благодійна допомога від родичів, під опікою яких перебуває.

Фото Віталія Тарасюка

Тож не дивно, що долати життєві перепони значно легше і простіше, якщо поряд – Ольга Миколаївна Осипчук. До речі – колишній медпрацівник. Відтак комплексний нагляд за літнім родичем та ще із медичним супроводом – якщо не розкіш, то необхідна потреба для нього. Завжди на «гуманітарному» чергуванні Олег та Оксана – син і невістка Ольги Миколаївни. У ювілейний день народження саме вони найперше привітали шанованого родича, а також приготували частування для його гостей. Не секрет, що і автор цих рядків смакував із ними.

Пригощайтеся поглядом довгожителя

  Де і в чому шукати джерела довголіття Володимира Кухарчука? У генетиці? У постійному русі і праці? У мальовничому довкіллі, яким довгожитель до сьогодні милується? У належній підтримці опікунів і місцевої влади? У здорових і корисних звичках? Мабуть – у всьому разом. Однак я б хотів відзначити душевну доброту ювіляра. Загляньте в його очі – і в них розтануть злість і образи, щезне заздрість і вивітриться лихослів’я. У світлому і чистому полум’ї його погляду згорять зневага до ближнього та інші нечисті помисли.  Загляньте в очі ветерана – у них прочитаєте відповіді на сокровенні запитання буття людського. Ці очі засівають добро і любов…

Того ж дня в оселі ювіляра запрацював телевізор. Сподіваюся, він стане Володимиру Васильовичу розрадою і розвагою. Надіюся також, що традицію Перемилівського старостинського округу запровадять в інших старостинських округах і громадах. Увага і повага до людей, особливо до літніх – еліксир для їхнього здоров’я і самопочуття, а для нас – мірило нашої людяності і сердечності.