Півмільйона виплатить засуджений матері жертви

Минуло вже 5 років із часу вбивства, однак і донині не можуть примиритися з вироком ані вбивця, ані вбита горем матір потерпілого, і постійно оскаржують вирок. Відтак нещодавно у Тернопільському апеляційному суді на лаві підсудних опинився учасник АТО родом із Чернівеччини, який холоднокровно вбив парубка у Хмельницькому.

Війна після війни

Віднедавна у психології до термінів «афганський» та «в’єтнамський» синдром додався ще й «донецький». Тобто посттравматичний стресовий розлад, різновид неврозу, що виникає в учасників боїв та обстрілів, хто ледве не загинув або пережив загибель бойових побратимів та навіть незнайомих людей. Тим паче, якщо в бою військовий сам убив – нехай і ворога, але ж…

Боронячи рідну землю, нашим захисникам довелося пережити криваве пекло Апокаліпсису, влаштоване кадровими російськими військовими на Донеччині та Луганщині у 2014 р. Пересічному громадянину важко навіть усвідомити, через які жахіття пройшли вчорашні студенти, землероби, підприємці, котрі першими практично без зброї в руках стали на захист Краматорська, Слов’янська, Щастя, хто пройшов хоча б одну ротацію в боях за ДАП –  Донецький аеропорт. 

Згодом ті, хто вижив, повернулися додому. У військових госпіталях хлопців підлікували–залатали фізично, та нікому не було діла до душі наших Героїв. Тим часом «зламану» психіку не зашиєш і зеленкою не заллєш. Хоча дехто таки спробував залити – оковитою в обіймах «зеленого змія». Дехто вирішив: якщо я герой, мені дозволено все. Чи не до останніх належить і Роман С., котрий не лише вбив, а ще й цинічно намагався знищити тіло та приховати сліди жахливого злочину.

Пожежу у квартирі потерпілого ледве вдалося погасити 

Земля і нестатутні стосунки

Лише півмісяця, з кінця травня до середини червня 2014-го, перебував Роман С. на Луганщині у зоні проведення антитерористичної операції. Що за ті дні пережив 20-річний юнак із невеличкого села на Чернівеччині, вчорашній студент педагогічного університету? Ясна річ, світ перевернувся навколо і почорнів! Утім не це є темою розповіді. Зазначу лише, що незабаром із передової для подальшого проходження служби його направили у військову частину, дислоковану в Хмельницькому. Як учаснику АТО, пообіцяли земельну ділянку. Саме через землю незабаром Роман і познайомився зі своєю майбутньою жертвою – 34-річним О., який разом зі знайомим планував придбати ділянку. Та оскільки ділянку воїну ще не виділили, чоловіки домовились продовжити розмову вже по факту. Це – основна версія, згодом озвучена обвинуваченим у суді.

Тим часом одразу після події поліція розповсюдила інформацію, що вбивство сталося на ґрунті ревнощів: мовляв, обидва були нетрадиційної орієнтації, а простіше – коханцями. У п’ятницю ввечері, в останні день жовтня 2014-го, вони посварилися і фізично сильніший Роман (до речі, він займався східними єдиноборствами) задушив партнера, а потім, аби приховати злочин, підпалив квартиру. Оскільки помешкання розташоване на 5 поверсі, жителі верхніх поверхів опинилися у вогняному полум’ї, відрізані від виходу.

На досудовому слідстві підозрюваний розповів (його слова підтвердили і висновки судових експертів), що справді того вечора він зайшов до потерпілого. Сиділи, розмовляли, аж раптом О. поклав свою руку йому на низ живота. Розлючений цим жестом, Роман миттєво рукою схопив чолов’ягу за шию у так званий «замок» і почав душити, аж поки той не знепритомнів. Переконавшись, що жертва ще жива, він сів йому на спину та задушив його. Після цього зняв із шиї срібні хрестик та ланцюжок, з руки – недешевий годинник, з кишені джинсів вигріб усі гроші (приблизно 400 грн.) і все поскладав у барсетку потерпілого, кинувши туди ж  технічний паспорт і ключі від автомобіля «Рено» (до речі, іномарка належала другу дитинства потерпілого, але він віддав авто О. в користування).

Убивця знав, що жертва вдома зберігає гроші. Тож у шафі без проблем знайшов сумку, де зберігалися 50 тис. грн. Як згодом з’ясувалося, частина коштів належала матері вбитого – пенсіонерка віддала їх синові на збереження, решту грошей призначалися на купівлю землі.

Так от, прихопивши свою здобич, вбивця тінню вислизнув із квартири та спустився у двір. Тут ключами відкрив авто і видер відеореєстратор, оскільки пам’ятав, що на ньому зафіксовано момент його зустрічі з убитим. Потому швиденько пішов додому, взяв пляшку бензину і повернувся на місце злочину. Тут ретельно облив тіло та підлогу кімнат запальною сумішшю, зняв шкарпетку з ноги жертви, змочив її бензином і спокійно підійшов до виходу. Вже від дверей кинув запальничку, та не розрахував, бо вогонь спалахнув просто у нього перед очима, обпаливши брови, вії, волосся. Тож наступного дня у військову частину Роман прийде поголений під «нуль» і коротко вистриженими бровами та віями. Таким чином невдовзі саме цей факт красномовно вкаже правоохоронцям на підпалювача, відтак і вбивцю.

Прощавай, зброє?

Романа затримали через 10 днів. Як згодом зазначить слідчий, під час допитів підозрюваний декілька разів змінював свідчення щодо мотивів убивства, хоча сам факт убивства не заперечував. Утім вже у суді він категорично заперечив свою провину.

Крім того, одразу після арешту Роман дозволить слідчому обшукати квартиру, де він тимчасово проживав (закон дозволяє робити обшук за санкцією суду або з дозволу власниками помешкання). І тут правоохоронців чекав сюрприз, бо вони ледь не одразу натрапили на газовий пістолет, перероблений стріляти бойовими патронами, та понад 300 набоїв різного калібру.

«Я їх привіз із Луганська», – похмуро дивлячись на слідчого з-під обпалених брів, коротко пояснив юнак.

І тут же у приміщенні знайшли барсетку вбитого, а в ній – срібний ланцюжок із хрестиком та годинник! Не зрозуміло, чи Роман був упевнений, що він поза підозрою, чи «жадоба фраєра згубила», однак він і не подумав позбутися речових доказів.

Суд присяжних і АТО  

Прокуратура та матір убитого вимагали довічно позбавити вбивцю волі. Проте, відповідно до закону (точніше, Конституцією, КПК і Законом «Про судоустрій та статус суддів»), Роман попросив, щоби його справу розглядав суд присяжних. Виносячи свій вердикт, присяжні таки зважили, що обвинувачений воював на Луганщині, і засудили до 15 років позбавлення волі. Водночас суд зобов’язав Романа С. виплатити матері своєї жертви півмільйона гривень моральної та  50 тис. грн. – матеріальної шкоди, 152 тис. 700 грн. – витрачених на ремонт вщент згорілої квартири та майже 6 тисяч витрат на поховання (загалом – понад 708 тис. 500 грн.).

Вирок було проголошено наприкінці січня 2017 року! І з тих пір і засуджений, і мати вбитого та прокурор постійно оскаржують судове рішення. Роман вимагає розглянути справу по-новому, а згорьована матір О. – довічно відправити за грати вбивцю її молодшого сина. От і колегія Тернопільського апеляційного суду залишила вирок без змін, а скарги – без задоволення. Однак сторони мають право оскаржити й це рішення. Тим часом за так званим «законом Савченко» Роман уже практично відбув третину терміну ув’язнення.   

Під час судового засідання, спостерігаючи за поведінкою засудженого, не покидала думка: «Чи вчинив би він так, якби після повернення із фронту з ним поспілкувався психолог?» Часом одне лише слово може кардинально змінити життя.

Олена Густенко