Добру традицію започаткували у Великогаївській ОТГ: досліджувати і вивчати історичне минуле видатних уродженців її сіл. Так нещодавно тут відбулась груднева академія пам’яті Михайла Сосновського «100 років від дня народження видатного публіциста та журналіста».  Напередодні Новоріччя освітяни Великогаївської школи провели Урок пам’яті поета Бориса Бобинського, який три роки жив і працював у цьому селі. До спільної розмови долучились очільник громади Олег Кохман, директорка школи Оксана Кость.

Держава переживає болісні часи, коли із забуття повертаються до нас імена несправедливо засуджених, знищених, відтак – забутих достойників. До місцевої школи завітав старший науковий співробітник Тернопільського історико-меморіального музею політв’язнів Ігор Олещук, троюрідний брат Бориса Бобинського. Він ознайомив присутніх школярів та педагогів із неординарною особистістю згаданого поета. Усний біографічний нарис, озвучений паном Ігорем був насичений цікавими деталями та історіями, адже йому довелось разом з ним «сидіти» у воркутинському таборі.

На долю Бобинського випали нелегкі випробування. Він народився у сім’ї  письменника, перекладача, публіциста, літературного критика Василя Бобинського. Батько був знаною особистістю. Навчався у гімназіях Львова та Відня. Був учасником воєнних дій 1918– 20. Працював у нелегальній комуністичній пресі Західної України. Видавав літературні тижневики «Світло» (1925–27), «Вікна» (1927– 30). Зазнав переслідувань польської влади. Переїхав до Харкова. Був членом літературної організації «Західна Україна» та ВУСПП. Заарештований НКВС (1933) і засуджений до трьох років концтаборів. Працював на будівництві каналу Москва–Волга. У1937 році заарештований повторно. Розстріляний. Реабілітований у 1956 році.

Коли батька вперше заарештували, чотирирічного  Бориса відібрали у матері і віддали в інтернат, де вже було багато таких як він – дітей ворогів радянської влади. Матір відправили на заслання до Казахстану. Недарма про цей період у житті Борис колись напише: «Моя основа: вокзали, інтернати і тюрма». Бориско дуже сумував за мамою. Підлітком втікає з інтернату на пошуки найріднішої людини. На це у нього пішло багато-багато місяців. Він таки її розшукав, вона вже була реабілітована. Тож повертаються удвох на Тернопілля, звідки була родом мама Бориса. Але прожила вона на рідній маленькій батьківщині кілька років і померла у переддень Різдва, на сам Святвечір.

Згадує Ігор Олещук: – За виконання «антирадянських» пісень та збирання грошей для ОУН Борис був заарештований і засуджений до п’ятнадцяти  років концтаборів. В ув’язненні писав вірші та ліричні пісні про визвольну боротьбу, які розповсюджувалися по табірній зоні. Після звільнення їде до Львова. Навчається у театральному інституті, працює на Львівській студії телебачення. За сценарієм Бобинського створено телевиставу про його батька – «Екслібрис Поета» (1968). Вибрані поезії публікувались у журналі «Визвольний шлях» (1990, кн. 11, 12). Після трагічної загибелі поет Микола Петренко впорядкував і надрукував його поетичну збірку. Із спогадів львівського поета Миколи Петренка: «Дивний був цей Борис Бобинський: от із таборів же, а вигляд – як у спадкового молодого інтелігента, і манери вишукані, й розмови мудрі, хоча які там у нього школи: з п’ятирічного віку в дитбудинку для дітей ворогів народу, потім – табори, півтора роки волі, і знову дроти й каторжна праця. І ще якийсь незбагненний фатум: батько, мати й він сам загинули на сорок другому році життя. Ну, тих кривавий режим позбавив життя, а сам Борис – то вже й геть безглуздо. Був кінець літа, коли він зібрався у відпустку. Отримав туристичну путівку в табір під Кам’янцем-Подільським. Але одночасно і запрошення від свого табірного друга з села під Заліщиками на березі великої водойми. Агітує мене поїхати з ним у те село, тільки щоби я дістав машину. Вмовив я ще одного їхати разом, його легковиком. О шостій рано, як і домовлялися, сходжу на його поверх, дзвоню. Виявляється, він щойно з хати. Дружина пояснює: остерігається, що в Заліщиках доведеться забагато пити, то він таки вибрався в той туристичний табір. Але ви їдьте, він адресу дав, листа залишив. Ми поїхали, а з того туристичного табору за кілька днів телеграма: нещастя, купались у Сереті, стрибнув Борис із берега, та четвертим хребцем об камінь...».

Ігор Олещук прочитав з пам’яті ліричну віршовану поему «До Ліди» (спільна сестра з Бобинським), яку той написав, коли вони разом були в ув’язненні. А ще здивував присутніх інформацією про те, що автор слів і музики загальновідомої пісні «Оксано, Оксано» є… Борис Бобинський. Спільний перегляд відеофільму «Сандармох» про розстріляних 1100 представників інтелігенції (письменників, художників, композиторів тощо), серед яких було найбільше українців, викликали у всіх особливі почуття: таке не підлягає забуттю…

Фото: Валентина Семеняк