У світлиці Тернопільської міської центральної дитячої бібліотеки, що по вулиці Миру, відкрито виставку художніх робіт видатного художника графіка Якова Гніздовського «Поверніть мене в Україну». Присвячена вона 105-й річниці з дня народження мистця. Старшокласники ЗОШ №9 мали чудову нагоду ознайомитись із життєвим і творчим шляхом відомого нашого краянина від мистецтвознавця Наталії Собкович.

Борщівщина, де народився згаданий художник – це територія відомих на увесь світ карстових печер, це край трипільської культури, тут знаходиться єдиний у світі музей підземної печери Вертеби, а ще ж – унікальна і відома всім борщівська чорна вишиванка. Цей край дав світові двох видатних художників: Якова Гніздовського і Леопольда Левицького. Яків навчався  у сільській школі, а потім у Чортківській гімназії імені Маркіяна Шашкевича. Був спокійний за вдачею, гарно вчився. Тут він отримав ґрунтовну і згуманітаризовану освіту. Однак згодом сталася подія, яка докорінно змінила його подальше життя.

 Це був час, коли ця частина України (Галичина) перебувала під «поляками», які всіляко були налаштовані проти різних молодіжних угрупувань. Тож одного, разу за доносом однокурсника, Якова та його друзів заарештували і звинуватили у діяльності молодіжної підпільної організації. Суддів дуже здивувало, що молодий чоловік (Яків) спокійно сидів, не хвилювався, щось занотовував у зошиті. Потім з подивом довідалися, що під час судового процесу він встиг намалювати портрети суддів і всіх присутніх у залі. Це справило неабияке враження. Вони прийшли до висновку, що така обдарована людина не може бути у чомусь звинувачена. Юнака виправдали і тихенько попросили, щоб він гімназію залишив. Не закінчивши гімназію, поїхав до Львова із рекомендаційним листом. Там вступив до семінарії. Це був міжвоєнний період. У Львові відбувалися цікаві мистецькі події, там жили цікаві творчі особистості. Меценатом мистецтва був Андрей Шептицький, діяла художня школа Олекси Новаківського. Андрей  Шептицький помітив талант Якова і виділив йому невелику стипендію, щоб він міг навчатися за кордоном. У 1938 році Яків поїхав до Варшави, вступив до Академії Мистецтв. Але, на жаль, через рік почалась друга світова війна. Навчальні заклади закривались і юнак змушений був втікати з Польщі до Риму. Оскільки навчання там було дороге, їде до Загреба в Хорватію, вступає до Академії мистецтв. Про цей навчальний заклад все життя згадуватиме з великою вдячністю. Саме тут він здобув добру освіту.

Після закінчення війни Гніздовський перебирається до Баварії  у Мюнхен, де зібралося багато інтелігенції, яка втікала від політики і репресій радянського режиму. Німеччина була в руїнах, тож українці гуртувалися. При можливості купували землі і створювали українські інституції, аби закріпити своє начало. Два роки Гніздовський жив у середовищі переміщених осіб. Потім була Америка. Це був складний період у його житті: спочатку він розгубився.  Як тут знайти себе? Як не загубитись у вирі чужої ментальності і вижити? Тож у Нью-Йорку першим ділом пішов по художніх галереях. Казав, що перед ним постало сто доріг, серед яких треба було вибрати одну. 1970-ті роки – це найцікавіший період у його житті: відкривається виставка творів в інституті модернового мистецтва. На запрошення друга їде до Парижа і знайомиться  із майбутньою дружиною Стефанією, українкою за походженням.

Дослідниця життя і творчості Якова Гніздовського – Наталя Собкович здійснила цікавий екскурс-занурення в окремі його роботи. Особливе враження від споглядання картини «Розп’яття». «Є традиційне «Розп’яття», –  розповідає пані Наталя: Ісус Христос на хресті, на Голгофі. Прибитий до хреста у тих місцях, де нам каже церква, де зображаються стигмати – на руках і ногах, пробитий списом римського легіонера у підребер’я, коли хотів упевнитися, що Ісус помер. «Розп’яття» Якова Гніздовського не традиційне, воно ніби зберегло традиційні ознаки, але на ньому наче напнута якась завіса… І з неї, з тієї глибини, з того мороку проступають тільки ті місця, з яких стікає кров. Художник вирізняє їх, вони позначені біллю і кровоточать. Контраст чорного і золотавого тла, моторошні лінії, про символіку можна говорити багато. Але щоб створити її, треба було багато знати, розуміти і могти намалювати. «Таємна вечеря» Гніздовського так само кардинально відрізняється від класичної, яку створив Леонардо Да Вінчі: у центрі сидить Ісус Христос, на столі жертовна чаша, хліб і дванадцять апостолів. Що зробив Гніздовський? Він прибрав атрибути самої вечері, він залишив тільки сам факт події. Зображені дванадцять апостолів – перспективні лінії, вони як ідоли, як ніби висічені з дерева, і ці лінії тягнуться до центральної фігури – до фігури Ісуса Христа. Якщо хотіти розуміти і дивитися, (а треба хотіти розуміти!), треба багато читати, треба порівнювати. Можна уявити, як багато читав автор, аби пізнати глибину світу і донести її нам з вами. Бо якщо людина не читає, не роздумує, не аналізує – вона не цікава для світу, вона нікому не цікава. А знати мову, літературу, мистецтво – зобов’язаний кожний, хто себе поважає. Чому одяг Ісуса Христа червоного кольору? Бо це одяг жертви. Він на світлому тлі. Відтак Він просвітлений, Він воскреслий. Чому апостоли в чорному і на червоному тлі, всі повернуті до Нього? Тому, що вони всі проходили жертовне життя. Вони всі померли за віру Христа. Яким чином відділений Юда? Він стоїть спереду, в анфас. Ісус Христос – це вселенське добро, це вселенське світло. Він чистий, Він світлий, але Він далеко. Юда – уособлення вселенського зла, він чорний – і він близько. Для того, щоб спастися у цьому житті, треба йти довгою і жертовною дорогою, тоді дійдеш до Світла. А до зла – один крок, і якщо в нього «вступиш», воно затягне… Ця картина була куплена українським католицьким університетом у Львові і знаходиться сьогодні у цьому навчальному закладі.

Гніздовський знайшов себе у друкованій графіці, яку можна було тиражувати. Кожна така робота має цінність, бо це авторська праця. У такий спосіб Яків зумів покращити своє матеріальне становище. В Америці та Канаді не було родини, яка б не мала якоїсь роботи художника. «Зимовий пейзаж» і «Соняшник»  закупили для резиденції Білого Дому і вони знаходились у кабінеті президента Джона Кеннеді.

Перегляд документального фільму «Вівці в дереві», знятий у 1971 році, створив відчуття присутності на майстер-класі з дереворізу від Якова Гніздовського.

Сьогодні постійні експозиції Гніздовського є в чотирьох музеях нашої області: обласному художньому, в краєзнавчому, в Борщівському обласному краєзнавчому музеях. В останньому, до слова, зберігаються особисті речі мистця, які подарувала дружина. Є також музей у школі рідного села Пилипче на Борщівщині, де експонуються оригінальні твори видатного краянина.