Неприємна подія для молодого лелеки, як у нас на них кажуть, бузька, сталася в с. Плебанівка, що за 2 км від Теребовлі, Тернопільської області. Бузел під час навчання польоту разом з братами та сестрами поранив крило і його підібрав добрий чоловік, староста села Володимир Козак. Він буде доглядати лелеку і намагатиметься вилікувати та дотримати до наступного року, щоб птаха знову зустрілася із своєю родиною.

Лелека – один із символів України      

І це без сумніву так, адже з давніх-давен укри поважали цю птаху, зображали її на багатьох родових гербах, знаменах та фанах. А ще кожному відомо, що дітям говорили та й до нині деколи так кажуть, що їх мамі й таткові принесли бузьки. Та й сама назва нашої країни за давніми легендами походить від назви цих птахів, від форми їхнього гуртового польоту. Тепер кажуть на це ключ, клин, а раніше було – кран-у-кран… з подальшою трансформацією слова в сучасну назву. Також за даними досліджень вчених лелеки втричі міцніше та довше тримають свої пари, бережуть вірність один одному і своєму родові за лебедів. Про цих гарних і дивних птахів написано українцями безліч віршів, казок, пісень, складено легенд, байок з приказками та повір’ями. За одним таким повір’ям рахується, що бузьки в поганих місцях не селяться, а люди, біля яких лелеки створили гнізда, завжди живуть в мирі та злагоді, все в них добре.

Історія одного плебанівського молодого лелеки

Садиба пана Володимира знаходиться попри саму міжнародну трасу М-19, але трохи нижче, на схилі, що веде до ріки Гнізна. Здавна на одному із дерев обійстя звили собі гніздо лелеки і кожного року на весні прилітають із вирію та відкладають яйця, вирощують та виховують нове потомство. Пан Володимир розповідає про своїх бузьків з великою любов’ю, ніжністю в голосі, а його підопічний в той час стоїть біля нього і можливо також слухає про себе та свою долю: «Це сталося, коли четверо молодих лелек почали вчитись літати. Я кожного дня спостерігав з цікавістю за тим і одного разу помітив, що вилетіло з гнізда їх чотири, а повернулось лише три. Зрозуміло,  стривожився і почав шукати. Швидко знайшов у сусідів так за 300 м від себе й забрав молодого підраненого птаху до себе. Літо минало, а його родичі не признавалися, хоч бузько і кликав їх особливим голосом своїм. Шкода було, але напевно в птахів такі суворі закони природнього добору, хворий став для них завадою під час довгого перельоту у вирій. Цього птаха я кличу просто «бузько», не давав йому якогось ймення. Ми швидко подружилися, бузьо почав мене проводжати та зустрічати з роботи біля брами. Я його годую ранком розмороженою рибою, в обід курячим філе, а ввечері знову рибою. Проте він любить все м’ясне, навіть ковбасу. Деколи ми з ним граємося і я підкидаю страву догори, а він ловить її дзьобом на льоту, буває, що я беру страву пташину до свого рота і він обережно забирає в мене її. Бузько вільний ходити де йому заманеться поки тепло, а з настанням холодів будемо думати де його розмістити, може разом з курми, а чи й в окремій комірчині. Зараз він в будь-яку погоду спить, стоячи на одній нозі, на дворі. А поранив він собі ліве крило, особливо його кінчик. Там вже було й виросли пір’їни, але бузько все їх вискубує аж до крові. Напевно тому, що там є вивих крила і пера стирчать в різні боки, що заважає птасі підлетіти. Ось недавно був вітер і він пробував полетіти, проте нічого не вийшло через те крило. Все таки звернуся до ветлікаря і нехай йому вставить на місце кісточки. Може до наступного року все буде добре і бузько знайде собі пару, створить нову родину й з нею полетить у теплі краї. Мій бузько до мене вже звик і ми дружимо завзято, також він і користь приносить, наприклад, визбирав всіх гусениць на капусті. Чужих спочатку остерігається, але за деякий час вже ними цікавиться. Мені дуже пощастило, що я тепер маю такого друга!»( Дивіться детальнішу розповідь у відео нижче.)

Автор цих рядків може костатувати й по іншому: це бузькові пощастило, що він попав до такої доброї та чуйної людини, яка любить тварин, рослин, природу взагалі й цікавиться всім красивим. Адже все обійстя пана Володимира цікаве і красиве, більшість зроблене його руками. Чого вартують дві альтанки із дерев’яними світильниками у формі чудернацьких колод, підвішених на ланцюгах, а ще якась «чупакабра» і пень горіховий у формі голови оленя. Є тут і різноманітні квіткові рослини, такі, наприклад, як червона рута, лаванда, ялівець трьох видів, виноград чотирьох сортів, полуниці, що родять до снігів самих і в цю пору незбагненно солодкі, також малина жовта та червона ще мають бубки, а от ожина вже засохла. Це окрім звичних всім плодових дерев.

Стереже обійстя пес, але бузька він не чіпає, у них щось на подобі паритету, чи то може просто тварина проявила гостинність по відношенню до слабкого птахи…

Легенди про лелеку

Чому в білого лелеки червоні дзьоб та ноги, а крила чорні.

На селі знайшли лелеку з поламаним крилом, виходили його, а потім випустили.

Одного разу у людей загорілася хата, а в ній було двоє маленьких хлоп’ят. На цю пору пролітав повз хату врятований лелека. Він кинувся у відчинене вікно і врятував хлопчиків, але вельми попік ноги і дзьоб, які стали кривавими.

Відтоді у лелеки червоні ноги і дзьоб, а крила – чорні від сажі, кіптяви. Господарі віддячили птахові, прилаштували на ясені колесо від воза, щоб він завжди був поруч з ними і виводив малят. Отже, якщо на хаті звиває гніздо лелека, то вірять, що в ній буде лад.

Як людина стала лелекою

Колись у нашому краї була велика біда: люди не мали роботи, не вистачало на всіх землі, не раз і шматка хліба не було в хаті. Не витримав такого життя один чоловік та й подався шукати щастя в далях, в заморських краях. Тут він знайшов вічне літо, а головне хліб і воду. А більшого він і не бажав. Воно б, може, й нічого, але стала його діймати страшна ностальгія — сум за батьківщиною. Все більше й більше думав про повернення додому в рідний край. Хоча не назовсім, а так щоб трохи тут жити, а трохи в рідній стороні.

— От якби я мав крила, то міг би хоч раз на рік злітати додому.

Почув його молитви Господь і перетворив того мрійливого чоловіка в лелеку.

Змахнув крильми лелека та й полетів на Україну. Зраділо його серце, коли побачило рідну землю, своє село, батьківську хату. Але й засмутилося, бо вже не міг назад стати людиною.

Звив собі гніздо на дереві, що росло у дворі колишньої хати, і став там жити. Так жив до кінця літа, аж стало його знову тягнути в чужий край, де тепло і харчі є. Зібрався та й полетів у вирій, до теплих земель.

І так відтоді літає туди-сюди, по кілька місяців живе на батьківщині, арешту на чужині. Сім’я його розмножилася, з’явилися родичі — журавлі, чаплі. Тільки коли підіймуться ці птахи в небо, сумовито кричать: укру-укру.

Не можуть вже вимовити, як перше, слово «Україна», але не забули своєї батьківщини.

В Україні лелека вважається вісником весни. Приліт птахів весною відзначався людьми здавна.

Зникнення птахів восени і повернення навесні здавалося дивним. Древні  слов'яни вважали, що птахи на зиму летять у вирій.

В українській мові збереглось це слово «вирій» — рай древніх слов'ян. Повертання птахів навесні пов'язувалось зі звісткою богів, пізніше було прив'язане до християнських весняних свят.

В Україні багато прикмет про погоду, пов'язаних із білим лелекою. Він приносить тепло і забирає його назад до вирію.

• Рано прилетів — буде тепле літо.
• Лелека починає непокоїтися — на погану погоду.
• Активно тріщить увечері дзьобом — завтра буде сонячний день.
• Стоїть на одній нозі — значить треба чекати похолодання.
• Якщо не відлітає далеко від гнізда, а тримається поблизу, — на негоду.
• Коли птах погожого дня тримається сухого місця, то й наступний буде сонячним.
• Перед тим, як здійметься вітер, лелеки довго кружляють біля своїх гнізд.
• Заклекотали лелеки в гнізді — час садити цибулю.

ЛЕЛЕКА – символ любові до батька-матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це – й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він – птаха священна, за розорення його гнізда – кара вогнем. Лелека є символом вогню і сонячного світла.

Кожен врятований птах – це врятоване ЖИТТЯ! Тому поширюйте інформацію серед своїх родичів, знайомих, друзів, парафіян, односельчан.

Віктор Аверкієв, фото автора

Більше фото можна подивитися ТУТ.