Кандидат медичних наук, доцент кафедри інфекційних хвороб Івано-Франківського національного медичного університету Оксана Євгенівна Кондрин нині займається не лише науковою роботою.

З початком епідемії COVID-19 вона консультує вагітних жінок в обласному перинатальному центрі й не полишає лікування хворих в обласній інфекційній лікарні, де пацієнтів із коронавірусною інфекцією приймають з усієї області. Нині Оксана Євгенівна, яка має понад 30 років лікарського стажу, зізнається, що COVID-19 став для неї своєрідним викликом на фахову компетентність, бо часто доводиться рятувати людей, приймаючи нестандартні рішення, пише - Бліц-Інфо з посиланням на Укрінформ.

КОРОНАВІРУС ВИПРОБОВУЄ ЛІКАРІВ

- Оксано Євгенівно, то як сьогодні працює лікар-інфекціоніст? Чи відчуваєте підтримку людей?

- Вважаю, що ця хвороба є штормовим тестом на те, які ми фахівці, які люди, чи можемо одне одному прийти на допомогу. Так, у цей період я відчула від своїх пацієнтів неймовірну підтримку. Вони постійно дзвонять, турбуються. В них не було жодного сумніву, що ми не здамося перед недугою. Люди навіть повірити не могли, що хтось тікатиме від роботи чи від хворих. Я відчула, що сьогодні робота інфекціоністів є дуже важливою для людей.

На початку епідемії хворих на коронавірус лікували терапевти, кардіологи та інші фахівці. Знаємо, що в цей період навіть пластичні хірурги лікували хворих на COVID-19. Наші гінекологи написали звернення до ректора Івано-Франківського медуніверситету, щоб допомогли їм з інфекціоністом. Думаю, так само треба було зробити всім іншим стаціонарним відділенням ковід-лікарень, бо лише інфекціоністи знають нюанси подібних недуг.

З березня я вже консультувала вагітних жінок в обласному перинатальному центрі. Там було чимало нестандартних випадків. Іноді доводилось змінювати випробувані схеми лікування. До прикладу, ми спостерігали жінку, в якої на другому тижні від початку хвороби вже не було гарячки, не визначався активний вірус, але цілком яскраво проявлялись ознаки дихальної недостатності. Гінекологи зупинились із призначенням лікування, бо в той час вважалося, що при коронавірусній інфекції гормональні препарати були заборонені. Втім, ми схилялись до думки, що тут вони необхідні. Порадилися з пульмонологом – і вирішуємо таки призначити гормональні препарати вагітній. А вже на другий день з’являється доказова інформація, що дексаметазон є добрим препаратом при лікуванні коронавірусної інфекції. Ось так цей COVID-19 випробовує лікарів.

- Зовсім недавно в Болгарії зафіксували випадок, коли дитина народилась з антитілами до корона вірусу. У наших перинатальних центрах не було таких ситуацій?

- Якщо в організмі матері після хвороби з’явились антитіла до коронавірусу, то й у дитини, яка в неї народжується, вони теж мають бути. Антитіла передаються дитині і циркулюють в її організмі до півтора року. Ми просто цього не досліджуємо, але це закономірне явище. Коли мама хворіла на вітрянку, антитіла до цієї недуги теж захищають організм дитини від вітрянки до півтора року.

В обласному перинатальному центрі з квітня до грудня зафіксовано близько сотні випадків, коли жінки народжували після лабораторно підтвердженого COVID-19. Ще було чимало випадків, коли ПЛР-тест від’ємний, але клінічні симптоми цієї недуги у жінки очевидні. Близько 40 вагітних жінок за період епідемії COVID-19 у нас були кисневозалежні. Через дихальну недостатність деяким вагітним доводилось проводити кесарів розтин. Попри це смертність серед вагітних не була високою. За увесь час епідемії в обласному перинатальному центрі померли лише дві жінки від коронавірусної інфекції. Летальні випадки зафіксовані у перші дні епідемії. Треба розуміти, що жінкам, до прикладу, в певний період вагітності, не можна робити рентген. Тому в нас у період епідемії COVID-19 медики освоїли світову практику дослідження легень на УЗД-апараті.

COVID-19 ВТРАЧАЄ АГРЕСИВНІСТЬ, АЛЕ ШВИДШЕ ПОШИРЮЄТЬСЯ

- Нині хворих на коронавірус значно поменшало у порівнянні з квітнем чи листопадом. Але в світі вже говорять про появу нового штаму COVID-19, так званого «британського». Чи є він в Україні?

- Ми не можемо цього знати, бо у нас поки що немає доступних методів для визначення різних штамів чи мутацій коронавірусу. Звичайно, вірус втрачає свою агресивність. Оці його модифікації є менш загрозливими для життя людей, але дають можливість швидше поширюватись. Здатність до мутацій властива всім респіраторним вірусам. Мета вірусу – не вбити людину, бо тоді він втратить середовище свого існування та розмноження. Попередники COVID -19,такі як SARS та MERS, викликали дуже високу смертність, але вони не мали здатності до значного розповсюдження і тому епідемічний процес, спричинений цими вірусами, видався нетривалим. Ті віруси не мали, так би мовити, перспективи для подальшого поширення серед людей.

У своїй практиці ми не виділяємо вірус від хворих, а лише діагностуємо наявність генетичного матеріалу, фрагменту РНК-вірусу на слизових оболонках людини методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР). Уявіть картину: в період епідемії, коли всі пчихають і кашляють, на слизових оболонки ротоглотки може бути все – і вірус грипу, і парагрипу, і той самий коронавірус. Утім, його присутність на слизових ще не є доказом того, що людина хвора. Ми взяли за «золотий стандарт» діагностики COVID-19 позитивний ПЛР-тест, який підтверджує, що людина хвора. Але це не завжди так. У природі існує так званий інфекційний процес – біологічне явище, взаємодія захисних реакцій організму, фізіологічних, ендокринних з тим вірусом. Плюс фактори супутніх хвороб, зовнішнього середовища та інші. Ми цього не досліджуємо, але в ідеалі і грип треба підтверджувати не лише наявністю ПЛР-реакції на слизовій, а й наростанням титру антитіл, тобто реакцією в організмі. Оскільки це дослідження є дорогим, то ми не можемо зробити його кожному пацієнту із позитивним ПЛР-тестом. Утім, такі дослідження у масштабах держави були б цікавими, бо це відповідь на питання, наскільки розвивається наш імунітет до вірусу. Якщо не менше 75% людей, які проживають у певних умовах, мають антитіла, то епідемії і високої захворюваності не буде.

- Ми не вакцинувались від попередників коронавірусу, та вони зникли. То так само без щеплення може зникнути йCOVID-19?

- Є думки про те, що навіть без вакцинації до 2025 року в популяції створились би такі умови, за яких коронавірус не міг би активно поширюватись. Так, були б окремі його спалахи, але не епідемії. Тому вірус і модифікується, щоб здолати всі можливі перехресні точки імунітету і вижити. Зниження темпів розповсюдження вірусу сприяє зупинці епідемії, але не захищає кожного конкретного пацієнта від цієї хвороби.

- Сьогодні люди пов’язують зменшення кількості хворих на COVID-19 з суттєвим похолоданням. Мовляв, на морозі всі віруси гинуть…

- Ні. Бактерії на морозі гинуть, але не вірус. Навіть вакцина від коронавірусу витримує 70 градусів морозу. Так, в нас тепер менше хворих на коронавірус. Чому? По-перше, лікарі на основі аналізу наукових даних і практичного досвіду вже навчились швидко та якісно реагувати на більшість патологічних станів, які виникають у людей під час цієї хвороби. Дуже важливо, що у людей знизився поріг страху перед недугою. Раніше навіть від інформації по телефону про коронавірус люди вже почувалися зле і йшли в лікарню. Нині ми не госпіталізуємо хворих з легкими формами. У лікарнях перебувають лише пацієнти з середньою та важкою формами хвороби. Кожен другий у стаціонарі – це хворий із цукровим діабетом, серцевою або легеневою патологією. Хвороба протікає не торпідно (мляво, неактивно – ред.), а в’язко і дуже тяжко. Люди в стаціонарних умовах довго лікуються, а це передбачає зміну антибіотиків, часто формування внутрішньолікарняних штамів збудників. Зараз увесь світ приходить до висновку, що COVID- 19 – це довготривалий процес, який часто не закінчується навіть за місяць.

ПЕРШОЧЕРГОВО ТРЕБА ВАКЦИНУВАТИ НЕ МЕДИКІВ, А ЛЮДЕЙ З МЕДИЧНИМИ ПОКАЗАМИ

- Тепер українці спостерігають, як увесь світ вакцинується проти COVID-19. Рано чи пізно вакцини будуть і в Україні. Які виклики нас чекають?

- Є різні думки про необхідність вакцинації від COVID- 19. Я б тут наголосила на тому факті, що в період епідемії грипу серед померлих не було жодного вакцинованого від цієї недуги. Так само діятиме щепленням проти COVID-19 і це є отой «залізний аргумент», який треба усім пам’ятати.

В Україні вже визначені соціальні групи, які вакцинуватимуть першими. Серед них – медпрацівники. Я б змінила цю черговість і починала би з тих, хто сьогодні в кінці цього списку – людей за медичними показами. Чому? Бо медичні працівники нині мають працювати з кожним хворим, як із потенційно інфікованим на коронавірус, а отже, вони знають, як захиститись від COVID-19. Тепер ми використовуємо спеціальні костюми, респіратори, щитки, одноразові халати, бахили, рукавиці. І все це нормально захищає нас від зараження. Треба лише вміти правильно все одягати і знімати. Люди з медичними показами в соціумі не захищені. Вони часто відвідують медичні заклади, де легко інфікуватись. Так само і від грипу ми рекомендуємо їм першими щепитись. Люди похилого віку – теж у групі ризику, бо в них COVID-19 перебігає важче і серед них ми спостерігаємо вищу смертність. Не варто забувати про людей, які доглядають за старенькими. Вони теж мають щепитись першочергово. Медиків я б поставила на четверте місце у списку тих, хто має першочергово вакцинуватись. Наприклад, на нашій кафедрі на COVID-19 найважче перехворіли ті, хто не працював безпосередньо з хворими на COVID 19, а це професор поважного віку, чоловік із цукровим діабетом. Вони інфікувались не в лікарні, але перехворіли на коронавірус у важких формах.

Зізнаюсь, останній рік для мене був дуже важким, бо довелось пережити втрату близьких знайомих, які мені довіряли. Ми не змогли їх врятувати, але не все від медиків залежить. Попри це лікарям треба довіряти. Якщо пацієнт дивиться на лікаря з недовірою, пересторогою, то й лікування триває важче. У молодих людей, без хронічних патологій, коронавірус протікає неважко. Переважно вони спостерігають лише втрату нюху і смаку. Якщо є ці ознаки, то зазвичай немає втрати сатурації, а це означає, що недуга пройде у легкій формі.

- Ви хворіли на коронавірус?

- Так. Я відчула себе зле у перших числах квітня. До хворих у лікарні ми завжди одягали відповідний захист. Тому, думаю, я інфікувалась не від пацієнтів. Температура в мене трималась сім днів до 40 градусів. Колеги хотіли мене госпіталізувати, але я вирішила випробувати, який я собі лікар. Здоров’я – це не таблетка, а велика праця. Я не вживала антибіотиків, робила дихальні вправи, використовувала масажне крісло, постійно контролювала тиск, сатурацію. За десять днів від початку хвороби вирішила зробити КТ, але вже не було в цьому потреби. Організм поборов вірус без наслідків. Чоловік, а він теж лікар, не захворів. Йому 65 років і ми переживали за нього. Інфікувався він пізніше, не від мене. Теж вдалося обійтися без госпіталізації. До мене часом звертаються пацієнти з позитивним ПЛР-тестом і хочуть вже і негайно приймати уколи, антибіотики і ставити крапельниці. Я прихильник того, що поспішати з цим ніколи не варто. Але спостерігати за хворим треба неодмінно.

НАВІТЬ ОДНА ДОЗА ВАКЦИНИ ВИКЛИКАЄ СТІЙКИЙ ІМУНІТЕТ ДО КОРОНАВІРУСУ

- Сьогодні за соціологічними дослідженнями, більш як 50% українців не погодились би вакцинуватись, якби вже проводили щеплення від коронавірусу. Цікаво, чи готові щепитись медики?

- Скажу відверто, що навіть від грипу не всі інфекціоністи біжать щепитись. Не виключаю, що вакцинуватись проти коронавірусу теж не будуть поспішати. Чому? В інфекціоністів при постійному контакті з інфекційними агентами у невеликих дозах виробляється природній імунітет. А він дуже стресостійкий. До того ж я б радила усім, хто хоче вакцинуватись від коронавірусу, провести ІФА-тести на імуноглуболіни типу G. Якщо вони присутні у достатній кількості, зі щепленням варто зачекати. При цьому важливо не нехтувати правилами захисту, а якраз носити маски у громадських місцях, часто мити руки теплою водою з милом, використовувати антисептики, уникати скупчення людей та зберігати соціальну дистанцію.

- А як зорієнтуватись українцям у переліку вакцин від коронавірусу?

- Вакцина Pfizer потребує збереження при температурі мінус 70 градусів за Цельсієм. Від нас це вимагає дуже злагодженого і чіткого плану дій. Україна – не велика країна і тут можливо організувати кампанію вакцинації. Втім, українці звикли радше гасити пожежі, а не попереджати їх, а тому є загроза, що зусилля будуть затрачені, аби вакцину привезти, але у людей не буде достатньо знань і залишиться страх перед вакцинацією. Скажу відверто, що це наша робота, медиків. Людям треба пояснювати, розказувати. Переконана, вони б реагували на вакцинацію по-іншому, якби бачили, як тяжко вмирають люди від дифтерії, чи дитина від енцефаліту лише тому, що не отримала щеплення від кашлюка, чи малеча, яка в 4 роки стала інвалідом з печінкою до пупця лише тому, що не була щеплена в перший день життя від гепатиту В.