У селі Добрівлянах поблизу Заліщиків частина дороги завдовжки у 76 метрів опинилася у власності господарів, обійстя котрих розташовані поруч із нею. З одного боку — брама і бетонні блоки, скріплені арматурою. З другого, яким виїжджають власники, натягнута мотузка. З обох боків — таблички з написами «Приватна власність». Ні пройти ні проїхати.

Цю дорогу збудував наприкінці 70-х колгосп із залученням коштів селян. Усі сусіди кутка під назвою Гукало скидалися грішми. Двоє господарів віддали для неї частину свого городу. Люди роками виборювали її, щоб мати куди втекти від повені. Коли рівень води в Дністрі піднімається, вулицею можна пересуватися тільки човнами, а виїхати з кутка — лише в тому напрямку, що віднедавна заблокований. Тож цю дорогу в селі називають «дорогою життя».

«У 2008 році було дуже страшно, — пригадує мешканка вулиці Неля Юрійчук. — Злива, темнота, блискало, гриміло. Розпочалася евакуація. Рятувальники з головою села їхали і в рупор кричали, щоб ми брали документи і тікали. Ми і свиней вивозили, і самі тікали тією дорогою, що нині перекрита, бо другий бік вулиці вже був затоплений, вода стояла в хатах. І коли наш сусід захворів, «швидка» їхала сюди. А що тепер?»

«Це нонсенс! — обурюється Василь Федорчук. — Якщо в Гукало приїжджає машина, то, аби виїхати, мусить цофати заднім ходом 600—700 метрів».

А без машин тут ніяк. Адже добрівлянці масово вирощують помідори. Щодня треба щось привезти-вивезти. Власники паїв отримують зерно, цукор. Тож дорога їм потрібна не тільки в повінь, а щодня.

Частина цієї життєво важливої для села дороги опинилася в приватній власності кілька років тому, але загородили її недавно. Мешканці п’ятдесяти дворів, котрі стали заручниками цієї ситуації, вже написали п’ятнадцять листів-скарг у різні інстанції, проте жодної відповіді не отримали.

«Ми хочемо тільки розблокувати вулицю — більше нічого, — наголошує мешканець Гукала Богдан Бурда, — бо вона належить людям. Та коли приїхала поліція, то в нас відбирала пояснення — не у власників. Так, вони мають державний акт про право власності на цей кусочок землі, але староста сказав, що це сталося через його необізнаність. Щоб вони повернули дорогу, їм дали приватизувати ще одну ділянку, де розміщені газова розподільна підстанція і електрична — тепер і це на їхній території. Під цією дорогою прокладені газові, каналізаційні труби. А якщо треба буде їх поремонтувати?»

Староста села Ярослав Гошовський на боці людей, визнає свою вину в тому, що сталося, і пояснює, як саме: «Коли ми корегували генплан у 2011 році, по тій вулиці йшла межа населеного пункту. І проєктант вважав, що цієї вулиці там не потрібно, бо за сорок метрів запроєктована нова. Ми не додивилися. А в 2016 році робили зміни до детального плану території через те, щоб скорегувати площі земельних ділянок. Вони мали 13 і 25 соток, а ми їх більш-менш зрівняли. А могли зробити меншими, якби хтось тоді наголосив на цій проблемі.

Потім ми віддали ці земельні ділянки учаснику АТО Романові Слободяну і Оксані Навольській. Вони їх продали. Слободян — іще раніше Галині Розновській, а Навольська недавно Богданові Розновському.

Я намагався домовитися з власниками. Хотів викупити в них тих три сотки дороги, зробити новий поділ земельних ділянок, вилучити її і переписати на громаду. Але ці люди не йдуть на контакт. Їм тої вулиці не треба. Вони хочуть показати своє «Я».

Це справді дуже дивно. Не садитимуть же Розновські на шутрованій дорозі помідори. Самі мусять мати виїзд. Але більше дивує і обурює інше: як усі служби погоджували генплан, що шматок єдиної на кутку дороги став приватною власністю? Це ж якими треба було бути фахівцями, щоб не вказати в генплані ні газової труби, ні високовольтної лінії-«десятки», яка йде до трансформатора?

Як узагалі така важлива дорога могла перетворитися на землю для будівництва і обслуговування житлового будинку? Чому не відбувалися громадські слухання? І головне запитання: як бути тепер, якщо вулиця Огородня зникла з карти села, а вулиця Небесної Сотні, що запроєктована натомість, ніколи, схоже, не з’явиться?

Міський голова Заліщиків Іван Дрозд навіть не розглядає можливості побудови нової дороги, бо це дуже дорого. Каже, влада намагається домовитися з власниками: «Ми готові надати цим людям замість дороги значно більшу ділянку. Але поки вони не йдуть нам назустріч. Збираємо матеріали, щоб подати в суд. Є ще варіант вилучити цю дорогу для громадських цілей, але це теж можна зробити тільки через суд».

Влада громади звернулася в низку організацій, до поліції, щоб з’ясувати, чи законно виділено ці ділянки. Не ясно, свідомо чи через некомпетентність проєктна організація внесла дорогу в територію села, а сільрада віддала її в приватну власність. Але більшою мірою, за словами міського голови, тут винні депутати, а відповідатиме староста, оскільки він затверджував проєкт землеустрою.

Хай там як, але дорога заблокована, а суди можуть тривати роками. Богдан Розновський неохоче коментує ситуацію. Телефоном сказав: сусідам не сподобалося, що він купив в односельців земельну ділянку. Журналіст делікатно зауважив: «Це ваша приватна власність, але люди хочуть, щоби був проїзд», на що власник дороги з відтінком сарказму відповів: «Так, люди хочуть, щоби по моїй приватній власності йшов проїзд». Почули б це ті двоє господарів, котрі віддали свого часу на дорогу життя по шматку своїх городів! А Богдан Розновський іще нагадав, що на кадастровій карті запроєктована нова дорога, а чому її не побудували досі — питання не до нього.

Тим часом добрівлянці в розпачі. Нещодавно на конфліктній вулиці трапилася ДТП. Водійка буса не знала, що дорога перекрита, і з’їхала у рів. А ще раніше господарі, у власності яких опинився відрізок важливої для села дороги, не дали проїхати листоноші. Ще чого! Це їхня приватна власність.

Ліля КОСТИШИН