11 жовтня 1941 року усі єврейські родини мусили залишити свої помешкання та переселитися до невеликої території навколо єврейського кварталу. Він став основою території гетто, де помістили приблизно 50 тисяч людей. Завданням гетто було зібрати усіх євреїв та ізолювати їх перед тим, як депортувати у трудові табори. Це був один зі способів румунської окупаційної влади "очищення" Буковини від євреїв.

До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту розповідаємо про Чернівецьке гетто за даними музею історії та культури євреїв Буковини.

Гетто ізолювали за один день

У липні 1941 року на Буковині зайшли німецько-румунські війська. Коли тут встановили окупаційну владу, то оголосили євреїв поза законом — їх виганяли з помешкань та калічили. Невдовзі євреїв зобов'язали носити на одязі жовту "зірку Давида", пізніше починали депортувати євреїв за Дністер.

10 жовтня у районі сучасної вулиці Сагайдачного створили єврейське гетто, а наступного дня почалося переселення. Єврейському комітету доручили усно передати всім євреям Чернівців, що вони повинні перейти в гетто.

Гетто обгородили дерев'яним парканом та колючим дротом. Територія охоплювала вулицю Сагайдачного, ринок, усі провулки та вулиці, починаючи від вулиці Головної до вулиці Руської, а також частину вулиці Лук'яна Кобилиці, вулицю Зелену та залізничні колії. Загальна площа гетто мала 175 гектарів. Цю територію заблокували та охороняли, розповів директор Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини Микола Кушнір.

У невеликому районі розмістили 50 тисяч людей

У звичних умовах на виділеній території жило 5 тисяч людей, а вже ввечері 11 жовтня тут розмістили у десять разів більше. Євреїв поселяли у порожні квартири по 5-8 сімей. У багатьох приміщеннях не було ні підлоги, ні вікон, ні дверей. Придатною для проживання була лише та частина гетто із кількаповерховою забудовою з одного боку від залізниці.

"Волею долі у тій частині міста знаходилася фабрика мого батька і мешкала моя бабуся. У її трикімнатній квартирі нам і довелося жити аж тридцятьом: з нами ще були брати і сестри моєї мами та їхні сім’ї. У місто євреї не мали права виходити, навіть ввечері. Лише з десятої години ранку до першої дня можна було щось купляти. А так – на вулицях ми не мали права з’являтися", — згадує Сільвія Зеґенрайх, яка народилася у Чернівцях у 1926 році.

У гетто не організували інфраструктури для виживання людей. Євреї мали право отримувати хліб із двох пекарень, які розташовувалися на території гетто. Також тут діяли чотири ринки, де євреї могли обміняти речі або купити їжу в селян.

Тисячі людей вивезли у вагонах у трудові табори

Гетто у місті відразу розглядали як тимчасове, адже тут мали на меті зібрати усіх євреїв перед вивезенням до Трансністрії. Там на євреїв чекали трудові табори, де євреї гинули через погані умови. Відомо, що потяги з людьми відправлялися з 13 жовтня по 15 листопада. За цей час з міста вивезли 28,3 тисячі євреїв.

Завантажували євреїв у вагони ймовірно у трьох місцях — у районі вулиці Одеської, в районі локомотивного депо або з крайньої рампи у куті головного вокзалу.

"Ця вулиця, що веде до вокзалу, була залита кров’ю. Дуже багато людей лежало на цій землі, корчилося від болю та ран. На вокзалі ми побачили поїзд із 14 вагонами. В кожному вагоні було дуже багато людей. Так ми й їхали: без води, без туалету, без їжі, а найголовніше – мучила спрага," — розповіла 89-річна буковинка Клара Кац.

Залишилися ті, хто був "робочою силою"

У гетто був процес сортування євреїв, не усіх відправляли у Трансністрію. Тодішній міський голова Траян Попович переконав, що частина євреїв є спеціалістами, без яких місту не обійтися. Тому румунська влада дозволила залишити у місті частину євреїв для роботи. Їм видавали "авторизації" — посвідки. Завдяки цьому єврейські спеціалісти та їхні родини могли вийти з гетто і повернутися до своїх помешкань.

"Авторизації" видавали згідно зі списком професій, які потрібні були місту. За словами Кушніра, "авторизації", які видавались Поповичем — інші за формою і змістом. Ймовірним поясненням цього є те, що вони були неофіційні. За словами Миколи Кушніра, є розповіді про те, що "авторизації" видавали за гроші й цінності. Втім немає підтверджень, що гроші отримував Траян Попович.

За рішенням уряду Ізраїлю, Попович отримав звання праведника. Його отримують ті, хто допомагав євреям на окупованих територіях. Завдяки "авторизаціям" Поповича з гетто змогли врятуватися понад 5,5 тисяч спеціалістів та майже 11 тисяч членів їхніх сімей. Ці люди змогли врятуватися від депортації, як і ті євреї, які переховувалися у місті.

Гетто існувало до двох місяців

Микола Кушнір каже, що особливістю гетто у Чернівцях було те, що воно проіснувало короткий період — жовтень і листопад 1941 року. Жителі гетто не встигли розгорнути свою інфраструктуру та управління, бо більшість євреїв виселили за ці два місяці. До кінця листопада потреба в існуванні гетто відпала, тому невдовзі його ліквідували.

Тепер про гетто у цій частині міста нагадують меморіальні таблиці та пам'ятник в'язням гетто. У цьому районі, який вважався єврейським кварталом збереглися будівлі, які використовувала єврейська громада, наприклад колишня головна синагога, лікарня.

За оцінками в 1941 – 1942 роках за Дністер депортували в табори приблизно 50 тисяч єврейських громадян міста Чернівці і тільки 18 тисяч вижили на каторгах.

Джерело: "Суспільне.Чернівці"