Ми повернулися до церкви Петра Могили, Клима Смолятича, митрополита Іларіона та інших світочів

27.12.2018 22:49   Опубліковано : Віталій Тарасюк
Джерело: RvNews

Продовжуємо цикл інтерв’ю з кандидатом богословських наук, настоятелем Млинівського Свято-Михайлівського храму о. Тарасом (Варваруком). Нинішня розмова викликана справді величною подією – проголошенням автокефальної помісної Православної церкви України в складі світового православ’я, обрання її предстоятелем Митрополита Єпіфанія.

"Ми повернулися до церкви Петра Могили, Клима Смолятича, митрополита Іларіона та інших світочів"

null
Фото з відкритих джерел

– Найперше – хочу привітати всіх українців, млинівчан, своїх парафіян і навіть тих, хто поки що не належить до Православної церкви України, зі знаменитою подією, яка відбулася, якої Україна чекала кількасот років. Вдумаймося: ми повернулися до церкви Петра Могили, Клима Смолятича, митрополита Іларіона  і багатьох інших світочів. Я ніколи не сумнівався, що це станеться. Часто собі думав: було б прекрасно, якби це побачити за свого життя.  У такому віці, як тепер, не думав, що це станеться та ще й так швидко. Хочу привітати, що нарешті наші єпископи продемонстрували  єдність, що з’єдналася Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Це надзвичайно велика подія, бо фактично нас ніщо не роз’єднувало і на місцях значною мірою ми  жили як одна церква – була лише формальна роз’єднаність, а тепер ми єдині.

Друге:  наша церква продемонструвала демократичні  та інші цікаві моменти. Наприклад: долучилися до Об’єднавчого Собору  два єпископи УПЦ Московського патріархату: вікарний митрополит Олександр (Драбинко) і правлячий архієрей, митрополит Вінницький і Барський Симеон. І, що цікаво: наша церква не злякалася, тобто єпископи були надто відкриті: замалим ледь не обрали предстоятелем ПЦУ митрополита Симеона. Уявімо: якби з Московського патріархату  було б  із десяток єпископів, то явно предстоятелем ПЦУ став би митрополит Симеон. Здавалося: донедавна, так би мовити,  були по різні боки барикад, та наші єпископи так відкрито голосували за постать митрополита Симеона – мене це дуже здивувало. Певною мірою я побоювався, що він серед нашого єпископату почуватиметься чужим. Але за малим ледь його не обрали. Це свідчить про високий рівень демократії в нашій церкві.

Обрання митрополита Єпіфанія предстоятелем ПЦУ додає йому плюсів і плюсів нашій церкві

Третє: дехто подейкує, що це має бути кишенькова церква Петра Порошенка. Таке тлумачення відпадає, бо митрополит Симеон якраз є товаришем Порошенка. І абсолютно ніде Перо Олексійович його не проштовхував. Це спростовує закиди, що начебто ПЦУ має бути кишеньковою церквою нашого Президента.

Сподобалося мені, що на Соборі велися дискусії,  тобто обрання предстоятеля ПЦУ не відбувалося за радянськими методами, коли пропонувалася одна кандидатура і всі голосували за неї. На Об’єднавчому Соборі обрали демократичний таємний спосіб голосування.

Велике досягнення церкви – обрання предстоятелем ПЦУ єпископа молодого: це буде наймолодший за віком предстоятель в усьому православному світі. Імпонує патріарху Варфоломію, що він вільно володіє грецькою мовою. Вважаю, що така молода постать, яка володіє мовами, має освіту, в тому числі – світську грецьку,  додає йому лише плюсів, а заодно – і плюсів нашій церкві.

Додало честі Патріарху Філарету, що він зняв патріарший куколь. Не було своєрідного зациклення, адже наші опоненти часто виголошували, що УПЦ Київського патріархату існує доти, доки її очолює патріарх Філарет. Закидали, що він ніколи за життя не зніме куколя, що ніколи не відступить. А тут він проявив смирення і став збоку. Це додало йому честі і тим самим він зробив благо всій Україні.  Імпонує, що його не відсторонили зовсім, а у всіх церквах  поминають як почесного патріарха. Подібне було в греко-католиків, коли кардинал Любомир Гузар відійшов від справ, тобто таке буває.

Я не стримав сліз, коли почув, як в соборах Константинополя серед всіх інших предстоятелів православних церков відкрито поминається ім’я предстоятеля нашої церкви Митрополита Київського і всієї України Єпіфанія. Це щось неймовірне, бо як же довго Україна до того йшла. Скільки людей віддали за це життя, такі як митрополит Липківський, митрополит Іларіон Огієнко і багато інших. Фактично люди жили десятиріччями, в тому числі й патріарх Мстислав Скрипник, в очікуванні того, що ми станемо повноправними членами великої родини православних церков. І тут таке сталося. Відверто кажучи, до кінця не усвідомлюю, що це відбулося. Таке враження, як приємний сон.

– Як би Ви спрогнозували розвиток подій в нашому районі?

– Дуже важко щось прогнозувати, бо історія всієї України неординарна. Хотілося б, щоб перехід до ПЦУ відбувся. Зараз прогнозувати, як це відбудеться – дуже важко, хоча впевнений, що відбудеться це рано чи пізніше. Коли? Поки що невідомо. Я категорично проти, щоб це відбувалося рейдерськими захопленнями, тиском, залякуванням , погрозами, шантажем – це неприпустимо.  Водночас представники УПЦ Московського патріархату мають також відчути, що вони релігійна організація із закордонним центром, який по відношенню до України – ворожий. Тобто такі речі, як, скажімо, мітинги, масові заходи, то на них  їм не повинно бути місця.  До церков ніхто не повинен мати діла – вони мають повне право молитися в своїх храмах. Але, скажімо, що робити священикам Московського патріархату біля Пам’ятника Тарасу Шевченку чи  в День незалежності України? Підтримую позицію, що священиків Московського патріархату тепер не допускають  у військо. Їх нині спонукають лише перейменувати назву церкви і не допускають до війська. Все. Наприклад, у Млинові є два храми УПЦ Московського патріархату. Нехай би священики сказали, чи на них був тиск, чи влаштовували їм якісь провокації  та чинили інші перешкоди. Вони живуть своїм життям і на них ніхто уваги не звертає. Я вважаю, що так і має бути, тобто як прийнято в цивілізованому світі.

– Дехто з-за кордону, та й і в Україні знаходяться такі «прозорливі», які видають бажане за дійсність – «передбачають» конфлікти і навіть кровопролиття через створення ПЦУ. Чи можливі такі страшні сценарії розвитку подій?

– Мені дуже хотілося, щоб не дійшло до жодних ускладнень на релігійному ґрунті. Вважаю, що в Млинові такого не буде – точно стверджую, бо жодного підґрунтя до протистоянь немає. З іншого боку, якщо навіть у разі виникнення якихось суперечностей, то якщо з двох боків є бажання порозумітися, то цього можна досягти. Я дійшов такого висновку із власного десятирічного досвіду настоятеля храму в Млинові. Можна порозумітися без бійки, скандалів, тим паче – без кровопролиття і навіть без образ. Маємо так званий «бокіймівський варіант». Скільки років почергово служать у Свято-Покровському храмі села Бокійма дві християнські конфесії? Звичайно, що це не найкращий варіант, але чому б цей приклад і досвід у разі потреби не використати іншим громадам?

Подібний варіант ми мали у Смизі на Дубенщині, де в місцевому храмі також почергово молилися різні конфесії. Звикли. Все впорядковано. Я був на таких богослужіннях, коли священики  різних конфесій вітаються, цілуються, вітають один одного зі святом. Якщо люди справжні християни і з обох боків конфлікту є бажання його вирішити, то завжди вихід можна знайти. Скажімо, у храмі Воскресіння Господнього в Єрусалимі шість конфесій володіє цим храмом і живуть без конфліктів.

– Які, на вашу думку, завдання і виклики перед ПЦУ?

– Хотів би, щоб у нашій церкві вдосконалилися освіта, видавництво книг, бо дуже не вистачає відповідної літератури. Богослужбові книги маємо, але не вистачає літератури, яка б відповідала на запити людини, що шукає Бога в сучасному секуляризованому, зматеріалізованому  світі. Наприклад, греко-католики мають видавництво «Свічадо» - хотів би, щоб у нас було навіть щось краще, щоби наш читач у книзі чи на сайті міг знайти те, чого потребує душа.

Маємо проблеми з перекладами богослужбових текстів. Патріарх Святослав Шевчук – глава греко-католицької церкви, – заявив про спільні кроки єднання. Було б гарно їх розпочати, скажімо, зробити спільний переклад Святого Письма і богослужбових текстів – у нас майже одні й ті ж самі тексти. Чому б не зробити, щоб у наших храмах у греко-католиків і православних лунали тексти одного зразка, одного перекладу – наскільки б це сприяло зближенню.

Хотів би також, щоб наша церква не просто обмежувалася будівництвом, поточними справами – у наших церквах відстає робота з молоддю, а молодь – це надія нашої церкви. Якщо ми не спрямуємо вектори нашого розвитку на роботу з молоддю, то дуже багато втратимо. І якраз тішить те, що предстоятель нашої церкви – молода людина в церковному плані, тож хотілося б бачити, як в церкві на вищий щабель підніметься робота з дітьми і молоддю.

– Отче, просвітіть щодо використання церковнослов’янської мови під час богослужінь. Дехто вважає, що богослужіння мають відбуватися лише українською мовою.

– Мовне питання дуже цікаве. В Олександрійській церкві кількадесятьма мовами звершуються богослужіння – юрисдикція Олександрійської церкви поширюється майже на всю Африку. Відтак це не означає, що відразу з революційним запалом всі  за один день мають  перейти на богослужіння українською мовою. Це питання мають вирішувати священик і громада. Знаю, що дотепер у багатьох церквах Київського патріархату послуговуються  церковнослов’янською мовою. Там, де я народився, є місто Долина і там місцевий декан донедавна  літургію служив українською, а вечірні, утрені – церковнослов’янською мовою у галицькому ізводі. Я приїжджав туди на вечірні, любив послухати, почитати, поспівати саме церковнослов’янською. На нашій парафії ми давно відправляємо богослужіння українською мовою, але кожної літургії я, кожного богослужіння намагаюся хоча б декілька виголосів сказати церковнослов’янською мовою з поваги до традиції, до нашої історії…

– Отче, дякую за цікаву розмову.


Читайте більше на RvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   80