Побувавши у дністровських селах Нагоряни, Бузовиця, Комарове, Ломачинці, етнограф та публіцист О.Афанасьєв-Чужбинський у книжці «Нариси Дністра» залюблено напише: «Села і селища на дністровському узбережжі повсюди вражають красою розташування...»

Тогди ти мені перший раз дала в руки писачок. Коли самій дрижєли руки – того мусіла передати внучці узір. А зараз я тобі вперше кажу на «ти», бо ти – в іншому вимірі, ти душа-берегиня.

«Місце сили». Саме під такою назвою нещодавно побачила світ книжка Іванни Стеф’юк у видавництві «Брустури». Під палітуркою видання – рідкісні і подекуди епатажні звичаї буковинців, гуцулів, покутян, подолян тощо.

Мабуть, багато хто чув містичні і страхітливі перекази про місця, де може «ймити блуд». Мається на увазі неусвідомлений стан, коли людину водить невідома їй сила і всіляко збиває з дороги.

Мабуть, багатьом відомий вислів: «Та їх і зі свічкою не знайти»,або «вдень зі свічкою». І можна би сприймати цей вислів лише в тому сенсі, що свічка освітлює, а отже – показує оку де є що, якби не деякі цікаві свідчення, записані на Буковині.

Він тримає її на руках. Він – тато, вона – його маленька Валерія. Дівчинка розглядає тата у високій смушевій шапці, сумного дуже тата, і не розуміє нічого. А він стискає дитину в обіймах, ніби крилами обгортає.