кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця

Всі блоги

Пирожєта (образок)

21.12.2024 23:50 Автор : Іванна Стеф'юк
Джерело: CvNews

Пироги. Фото Любов Шилюк

На Львівщині відкриють ще один дитбудинок сімейного типу

Ціла минула ніч умістилася в білій цвітці сливки. Стиснулася до крішки і щезла – а цвітка розкрилася і визбирує сонце. А сонце йї вицуловує.. А біла цвітка жиє.. І по приморозках – жиє.. Вперта така і файна біла цвітка…

… У бабки дерев’яна стільниця присипана мукою, вона покроїла тісто на квадратики і зараз будуть пирожєта. Не вареники півмісяцем, ні. Солодкі – конвертиком заліплені, солені – трикутної форми...

Солодкі з сливочкою бабка заправить ситóю, то дуже тугий цукровий розчин, патока практично.. А солені – до них іде цибулька з олієм.. «А де шкварьки?» - запитає кожен, хто знається на наїдках з наших країв. Але у бабки є одна дівочка, яка не блúжиться ні до мнєса, ні до сала, і ніхто би її не переговорив – тота дівочка, я, якби хто питав.

Я вже така май старша, дивлюся бабці у руки.. До тіста вона дає трохи крутого окропу, і олію дає. Її пирожєта темнуваті, але соковиті і запашні фист.. Бабка до кухні мене не бере, а я до якогось віку не дуже і рвуся – сиджу собі і дивлюся старий фотоальбом.. Але і на бабку поглипаю.

На одній знимці – вицвілій такій, бабка моя у чоботах-алясках, і в курушині, а позад неї – її виткане диво.

- Ткали ми з твоїм дідом ночами, бо уднину – колгосп. То я нім з ланки прийду, нім худобу закутаю – ніч глуха.. А ми сідаємо за кросна і зачинаємо ткати.. Відки малюнки брали? З голови, а як..

Варстат стояв у дідовій і бабиній хаті, але в ті роки Митро і Маріка не були дід і баба, вони були молодєта.. У шухляді комода старий образ (бо такі часи, в яких образи зі стін зайди під ноги кидають і чоботом толочут), то бабка «свою Богородичьку» забрала у шухляду, і накрила полотном, і так.. Чи були на стінах фотографії, як то пасує до традиційної хати? Та ні.. Наша традиція каже, що найвищі – Божі образи, а як нема їх, то… То є фіранки, та й є чистенькі стіни, та й Богородичка у шухляді, та й двоє молодєт коло варстату – перед тим, як братися до ткання, перехрестилися і виказали «Отче наш».. Ті чисті стіни без прикрас були бабчиним, певно, протестом - як не мож класти образи, то нічо не покладе.

Пироги. Фото Любов Шилюк

А ще моя стариня не сідала до їди, аби не перехрестилася, і не вставала від стола без того знамення. Бо так си належит...

- Я, Івасю, кождої неділі ліпила нашому дідикови пирожєта. Файно замащені, я їх в хоромах файно пилáю (то така акробатика доброї ґаздині – підкидати, струшуючи, вареники в макітрі, поки вони не вимішаються і не викупаються у засмажці).. А тепер на вас усіх варю.. Бо ви то любите.

.. Вони мені не розповідали про стосунки чоловіка і жінки практично нічого – куда мені, курітку. Але з уловлених у той час бесід я тепер багато розумію..

- Я коли слаба була і кров мені дуже рваласи, мама твоя мала дуже була та й роботи дома море.. То твій дід наробитси у колгоспі, наробитси коло худоби,і нашій Марусі їсти варит.. «А коли будут пирожєта?» - питає твоя маленька мама.. А дід каже: «Буде неня – будут і пирожєта»..

Та й сусідки ретельні дідові пробували донести, що як то таке – чоловік замість жінки їсти варит. Як то таке.. Навіть якщо та жінка при смерті, аяк: а в часи панщини і під снопами родили, і вмирали від роботи, а жінка знала свою роботу і де би посміла перекласти на ґазду. Дід слухав тих порадниць і на початках трохи дивувався – найшли що в приклад наводити, та панщину.. «Ми мучилися – і ви маєте», - цей дивний заповіт між поколіннями працює дуже часто і тепер… Слухав, як чудних, і колотив барабулі малій доньці і салат кришив, який умів.. А як Маріка його подужіла, то на руках її на подвір’я заніс. То ніби лікар так сказав, притримати попід пахи, бо молодиця має ще спутану ходу.. Але дід і в лікарню,і з неї ніс свою Маріку на руках.. Не від самої лікарні, звичайно, від дороги.. Але ніс.

А вона зайшла у свою хату, пообзирала як скрізь чисто та позапрєтувано, і лиш мовчки дивилася на свого чоловіка і плакала. То було її велике «діковать». А поки він пішов до худоби, може чи не може, стала лагодити для него пирожєта. З барабулев і бринзов… Бо він любит.. Її любит..

Файна то була весна – ціла у білих квітках, і ночі дуже файні.. Митро спит і у сні лиш покивуються його тонкі риси. А Маріка при місячнім прядиві дивиться на свого ґазду – бо.. бо любить…

Читайте більше на CvNews.