Хто саме припустив, що кішки - це прибульці із Космосу, які прислані на Землю, щоб спостерігати за людьми, невідомо. Але ще давні єгиптяни відносили кішок до рангу святих, бо вважали, що між богом сонця Ра і котами існує невідомий і таємний зв'язок. Адже зіниці у них розширяються на все око й звужуються до невеликої щілинки. А вночі очі кішок світяться так, ніби випромінюють те сонячне світло, що накопичилося вдень. 

Перекази свідчать, що коли в сім'ї єгиптянина помирала кішка, всі члени родини в знак трауру збривали собі брови. Трупи бальзамували і ховали на спеціальних котячих кладовищах.

Скільки я себе пам’ятаю, на нашому сільському подвір’ї завжди жили коти. А хто ж іще буде ловити мишей у хаті та коморі? Найкращими мисливцями на сірих шкідників вважаються кішки, до того ж, триколірного окрасу. Наша Мурка мала саме таку, невизначеного кольору масть.

Фото з мережі Інтернет

Проте вона була не лише грозою всіх мишей і пацюків (пам’ятається, одного року, коли була щуряча навала, Мурка за день знищила дванадцять вгодованих пацюків і акуратно, голова до голови, поскладала їх на порозі хати, дивіться, мовляв, яка я вправна), але й сусідських курчат. Вона дотримувалась неписаного закону: своїх курчат не займала і навіть оберігала, а от чужих знищувала безжалісно. І не один сусід прибігав скаржитися на кривдницю. Її зачиняли і в хаті, і в коморі, але вона завжди знаходила шпаринку, щоб втекти і таки зробити якусь шкоду.

І тому, коли наставала весна і по дворах починали бігати жовтенькі клубочки-курчата, наша Мурка переходила у ранг собаки-охоронця: її саджали на повідок. Під розкішним кущем смородини кішка не лише відбувала покарання, але і своїм голосним нявканням відганяла горобців та курей від грядки з полуницею.

Одного літа, коли просто несила була боротися з Мурчиними витівками, батьки наказали нам, дітям, йдучи в ліс по малину, взяти з собою і кішку, щоб залишити її там, далеко від дому. Повернулися ми сумні, бо шкода було тварини, до якої звикли і яка нам вірно служила. Та вже за годину після нашого повернення додому прийшла і кішка: брудна, мокра, бо довелося переходити і через річку, але ж така ласкава і рідна. Вона терлася об наші ноги, ніби просила вибачення за свої витівки, а ми, присоромлені, обнімали дорогу нам тварину.

Як знаходять коти дорогу додому? Напевно, їм притаманне відчуття орієнтації у просторі, спостережливість та добра зорова пам’ять. А ще - відчуття часу. Коли мама працювала на фермі, Мурка постійно супроводжувала її на роботу. Проведе, а сама біжить додому, вичекає певний час і знову назад, до ферми, зустрічати свою господиню.

Була у Мурки ще й одна досить дивна звичка: приводити своє потомство у присутності людей. Напевно, при свідках їй було легше. Не один раз, задрімавши на годинку під її заспокійливий муркіт на дивані, господарі, прокинувшись, виявляли поруч цілий котячий виводок.

Фото з мережі Інтернет

А якою турботливою мамою вона була: вилизувала, доглядала своїх кошенят, а ще змалечку привчала їх ловити здобич. Спочатку вона приносила задушену мишу і давала погратися. Пізніше, коли малюки підростали, мати приносила напівзадушену мишу, потім живу. Віддасть, а сама лежить збоку і спостерігає, як кошенята граються із своєю жертвою, а вже згодом виводила їх на справжнє полювання, де вчила самостійно ловити здобич. А полювала Мурка навіть у лісі, який був поруч. І не раз її трофеями ставали невеличкі зайченята. Ділитися з господарями таким делікатесами - це ж не пацюки! - вона не надто бажала. Проте і мені доводилось скуштувати супу з зайчатиною “від Мурки”.

Мурка була членом нашої родини, але любила кожного по-своєму: дітей сприймала як своїх друзів, маму - як господиню, що її годує, до батька ставилася з певною обережністю, хоч він її ніколи не ображав. А інколи, спостерігаючи за нею, прогнозував погоду: перед настанням холодів Мурка скручувалася клубочком, прикривала мордочку лапками, перед теплом витягувалася посеред кімнати і так спала, а вже коли шкребла кігтиками підлогу, знай - бути вітру чи негоді.

Давно минули ті часи, вже немає з нами Мурки, але залишилися хороші згадки про це миле створіннячко - зовсім не схоже на прибульця з космосу. Але, водночас, таке загадкове і непередбачуване, як і Всесвіт навколо нас.