Люблю Дністер і страшенно боюся його, як боїться без пам’яті закохана жінка чоловіка палкої, гарячої вдачі
Джерело: TeNews
…Шалено люблю Дністер і страшенно боюся його. Боюся, як боїться без пам’яті закохана жінка чоловіка палкої, гарячої вдачі. Бо добре, поки добре… А коли погода в домі псується, можна запросто потрапити під гарячу руку. Так само з Дністром. Він дуже красивий, неповторний, але водночас підступний своїми течіями, вирами, глибинами, погодними вибриками. Інколи немилосердний. Проте крута вдача Дністра не применшує моєї любові до нього.
І вкотре доля вділила мені півтори доби реабілітації Дністром і природотерапії для трудоголіків. Півтори доби релаксу для тих, хто вміє перемкнутися і забутися. Це була щаслива пригода з добрячою дозою екстриму. Відпочинок такою командою, коли нікому не треба ні під кого підлаштовуватися, можна бути самим собою, коли всі всіх розуміють і кожен готовий підставити тобі плече, подати руку, простягнути весло…
Коли хтось приводить у товариство нових людей — «старі» знають: новачки його не зіпсують. Бо Дністер єднає, ріднить. Я отримую шалене задоволення від того, що спостерігаю за людьми, котрі сплавляються вперше. Це такі самі відчуття, наче коли ти відкриваєш дитині світ, даруєш їй нагоду щось побачити чи відчути вперше. Щоразу з нетерпінням чекаю відповіді новачків на риторичне запитання: «Ну як? Сподобалося?» І достеменно знаю: якщо посеред літа на Дністрі випаде сніг, він нікому не зіпсує вражень від сплаву.
Цього разу Дністер уже вкотре випробовував нашу любов до нього зливним затяжним дощем. Краєвиди куталися в сіру завісу, в хмари й клуби пари з гір. Ноги й носи синіли. Зуби цокотіли від холоду. Ні італійський, ні німецький костюми-дощовики не захистили. Бо хіба німці чи італійці знають, що це таке — дощ на Дністрі? Значно ефективніші плащі з цупкої церати поверх «жилетів» зі сміттєвих кульків. Сергій Біленький не дасть мені збрехати)
…Сплав — це гарні традиції, які не можна порушувати за будь-яких обставин. Одна з таких — причалювання до берега в Хмелевій і поїдання морозива. Цього разу морозива не хотілося нікому, бо змерзли й вимокли до нитки. Але традиції — то святе.
Друга з них — купівля сиру-«косички» в Луці. Домашній, із димком, ми веземо його до Тернополя кілограмами, пригощаємо друзів. І він іще певний час підживлює ароматом наші враження, лоскоче ніздрі й спогади.
Третя традиція — ритуальна сніданкова рисова каша зі згущенкою і свіжими фруктами. Таку можна було б готувати вдома, але ніхто з нас цього не робить. Як ніхто не готує посеред року куті. Чуєш, Арсене Ляхоцький?
Традиційними вже стали команди «Йдемо на абордаж!» і «Сушіть весла!». Тільки наша команда й Дністер знають, що це означає насправді))
…Сплав у червні — це дикі черешні в місці ночівлі, з яких так не хочеться злазити. Стиглі аж чорні ягоди з присмаком дитинства мають ледь відчутну гірчинку, що робить їх смачнішими від усіляких сортових черешень завбільшки зі сливку. Галю, ну скажи, що це круто!
А ніч над Дністром! Вона запаморочливо пахне луговими травами, суницями, тулиться до серця піснями довкола багаття, зазирає в саму душу яскравими зорями, які, здається, можна позбирати з небокраю рукою. Тільки треба видертися на гору.
Цього разу покрапування благодатного дощику по наметові припинилося зі світанковими пташиними трелями. Пташки над Дністром співають так, що заглушують похрапування і посапування, яке долинає з наметів (Ігор Чорний не хропить!). Ніде більше я не чула такого заливистого пташиного стоголосся, як у Дністровському каньйоні.
…Не буду більше писати. Всі слова якісь не ті. Складається враження, наче переповідаю про музичний твір замість того, щоби дати людині його послухати…
Спасибі всім за товариство, нові знайомства, гарні пісні, свіжі враження, за любов до Дністра і правильні відповіді на запитання «Ну як? Сподобалося?».
Лебединські, ви такі класнючі, ви надихаєте! Іване Олексійовичу, наступного разу будемо купатися при зорях! Спасибі вам, Іване Васильовичу, але не треба нам рецепта тієї картоплі в пиві, бо ми однаково не будемо готувати — ми не порушуємо традицій. Краще повторіть нам її наступного сплаву. Олежику, привіт польським мишам! Сергію, бери наступного разу свою дружину! Руслане, не сумуй — ми ще виберемося на ту гору. Арсене, Ігоре, з вами приємно і відпочивати, і працювати. Спасибі!
Галю, Дністер палає!
Ліля Костишин.
Читайте більше на TeNews.
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews