Творчий тандем «Ліля Костишин – Богдан Мельничук» знову приємно здивував. Насамперед, невтомною працездатністю на ниві драматургії. Ще не згасли враження від інсценізованої дитячої п’єси-казки «Пастка для орла» акторами Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім.. Юрія Дрогобича , як тернополяни мали нагоду переглянути нову сатирично-гумористичну п’єсу цих талановитих авторів «Розлучені також сміються або в ЦРУ тільки жінки». Звісно, назва інтригує. І ось заслужений діяч мистецтв, тернопільський режисер і керівник народного театру-студії «Сузір’я» Орест Савка дав п’єсі сценічне життя. Значну частку праці у виставу вклав заслужений художник України Володимир Якубовський. Прем’єрний показ відбувся не в дуже пристосованих для таких подій, місці: у Бункермузі. Ніде правди діти, акторам довелось грати реально у важких умовах: поряд хтось відзначав ювілей, хтось курив кальян… Однак актори аматори блискуче впорались із завданням, яке перед ними поставив вимогливий режисер.

Про що ж п’єса? Про надзвичайно актуальну і болючу тему: кохання і зраду, нетерпимість і нетерпіння, образи й егоїзм, ворожнечу й обман, зрештою – про розлучення. Одним словом про все те, через що, зазвичай, розлучаються двоє, забувши про таке чарівне і помічне слово у такій справі, як компроміс.

Українські жінки (мова про тих, хто не з емансипованих) раніше крутились як ті білки в колесі, сьогодні вони не просто крутяться, вони метаються збоку вбік з єдиною думкою – як вижити? Українська мама (а вона ж, виявляється,ще й жінка!) – вона особлива вже тільки тому, що універсальна, бо все вміє, все знає, все робить і все зробить за будь-яких умов. Навіть якщо з неба падатимуть цвяхи. Така її природа. Такою її створив Бог. І зовсім інша природа українського чоловіка. Він може працювати в одному напрямку, багатовекторність йому не під силу, іншими словами – послідовність, це його. І якщо дитина підходить до мами із тисячами запитань в енній кількості, то підходячи до тата, у неї буде одне-єдине запитання: «А де мама?». Мені здається, що коли розлучаються двоє, то тоді плачуть небеса. І знаєте чому? Бо шлюби, в першу чергу, відбуваються на небесах. Сценарій подружніх пар заздалегідь вивершується вгорі, а тут, на землі, все здійснюється… правильніше, мало би здійснюватися за отим вишнім приписом, однак, відбувається це не завжди. Втім, це вже тема іншої розмови. У вищезгаданій п’єсі зустрічаються три приятельки, які з певних причин розлучилися. Дві з них помилково, але свято вірять у те, що насолода свободою від шлюбу це і є оте справжнє жіноче щастя. Вони й намагаються переконати у цьому третю свою колежанку – вчительку за фахом. Жінки як жінки: на першому плані суцільні емоції. Чому б не відвідувати тренінги для жінок про гармонійні стосунки? А, може б, гайнути на ідентичний форум? Ну, гайнули. Ну, змінили імідж, ну… Гм… чогось таки не вистачає? Зрештою, чи можна бути щасливою без чоловіка? Тоді чому б не створити центр для жінок і навчити інших бути щасливими? Вирішили, створили. І ось тут відбувається найпікантніша інтрига. Першими відгукнулись на співбесіду… колишні чоловіки трьох приятельок. Забігаючи наперед, можна легко здогадатись, що всі троє знову з’єднаються зі своїми половинками. Але, перш ніж це станеться, всі три пари  мають пройти через  низку випробувань і непорозумінь у виставі. Саме це й стане своєрідним «ключиком» до усвідомлення і розуміння того, чим і яким насправді є для людини справжнє людське щастя. Воно не в маєтках, не в багатстві, а у взаємних гармонійних сімейних стосунках, у вмінні йти на компроміс, на зустріч одне одному. Насправді це вищий пілотаж у заміжньому житті. Так, можна годинами сидіти й закохано дивитись одне одному у вічі, але колись у житті настає важливий момент (а він обов’язково настає!), коли треба буде навчитись продовжувати сидіти разом (образно кажучи), але дивитись… в одному напрямку. І це куди важливіше: спільні інтереси, спільні погляди, світогляд. Якщо це є, тоді з’являться і підтримка, і надійний захист, і взаєморозуміння, і відчуття міцного плеча… Ну, а якщо…

У виставі дуже багато перлинних фраз, які викликають добру усмішку: «Біжу на зустріч своєму щастю!», «Пса можна швидше навчити, аніж чоловіка», «Чи уміють після розлучення сміятись?», «Чи можна бути щасливим без чоловіка?», «Мені набридло бути трифазною: і на кухні, і в гостях, і в спальні!» тощо. Коли до «Центру» вривається представник податкової і намагається з’ясувати, що там продають, то від почутого (а продають тут щастя!) у нього просто відвисає щелепа. Він ще ніколи не чув і не бачив, щоб десь торгували щастям. До слова. Ключові фрази «То ти свого простила?» і «Те, що Бог з’єднав, людям неможливо розлучити» – у присутніх викликали шквал оплесків. Гра акторів невимушена і цікава. Гроно творчих тернопільських мистців (автори п’єси, режисер, актори, художник) переконливо довели – торгувати щастям не можна. Його треба берегти.

Фото: Валентина Семеняк