На фоні революційних подій, коли люди вимагали змін, урядовці запустили гарну рекламу патрульній службі, створили певну базу, і на тому все закінчилося.

«Колись був відбір до «патрульки», а тепер — набір», — так жартують між собою патрульні поліцейські. Прикро, але кадровий потік збільшується: за два з половиною роки з тих, котрі першими прийшли працювати в Управління патрульної поліції в Тернопільській області, залишилася лише четверта частина. Звільняються через різні причини, але більшість — через невідповідну зарплату та розчарування в реформі правоохоронних органів. Нещодавно ряди тернопільських патрульних залишив 33-річний Костянтин Мороз, який від початків щиро вболівав за становлення патрульної поліції, набирався досвіду, заслужив повагу серед колег. До служби в патрульній поліції чоловік викладав у Тернопільському національному технічному університеті, а після написання рапорту пішов працювати в галузь комп’ютерних технологій. Своїми думками з приводу того, що не так із реформою поліції, поділився з «НОВОЮ…».

Реформи мають бути чимось підкріплені

— Абсолютно не шкодую, що служив у патрульній поліції, вдячний всім, із ким мав честь працювати, — каже Костянтин. — З усмішкою згадую наші перші зміни, як ми вчилися писати постанови, не знали, як себе поводити в неординарних ситуаціях, бо те, що нас вчили, і те, що є насправді, — зовсім різні речі. Як нас тільки не називали: «селфіки», «смурфіки», «парковщики», «пластмасові»… Але нехай ті, хто нас так називав, згадають себе на новій роботі. Досвід приходить з часом. Нині наші патрульні виконують свою роботу на відмінно, люди довіряють їм. Але, як і в будь-якій ситуації, є зворотний бік медалі. Ініціатива, мотивація, нестримне бажання щось змінити з часом гаснуть, адже втома, психологічне навантаження, розчарування беруть своє. У патрульній поліції працює багато достойних людей, можливо, вони дочекаються змін, та, на жаль, не всі в силі безпросвітно чекати… Реформи мають бути чимось підкріплені. На фоні революційних подій, коли люди вимагали змін, урядовці запустили гарну рекламу патрульній службі, створили певну базу, і на тому все закінчилося. Зміни мають іти з верхів. Що можуть вдіяти патрульні, якщо стикаються з недолугими законами? Права порушника в деяких випадках більші, ніж поліцейського. Я не спілкувався з вищим керівництвом нашої служби, не можу говорити про особистості, але складається враження, що сама система не хоче змін. Ми, прості хлопці та дівчата, «горіли» роботою, приходили додому і знову хотіли іти до праці, але останнім часом багато хто написав рапорти. Якби було нормальне фінансове забезпечення, то навіть при такому навантаженні, в непростих реаліях, можна було б триматися. Але при стрімкій дорожнечі зарплата 8100 грн. вже не є достатньою. Розумію, що в країні і медикам, і педагогам важко, в мене дружина — вчитель, багато друзів — лікарі, але ж мова йде про «реформовану поліцію», якій держава обіцяла певні гарантії. Та, думаю, навіть при такій зарплаті поліцейські служили б, якби бачили, що система реально змінюється, що всі «лупають сю скалу»… Натомість ні одного, ні другого…

«Верхам» кажуть, ніби «на низах» усе «в шоколаді»

— Із сорока колег моєї роти, з якими ми починали службу, нині залишилося десятеро. Багато перевелися у райони, дехто — в інші структури, тому нині бракує кадрів, — продовжує розповідь Костянтин. — Коли я ішов у патрульну, то на одне місце було більше двадцяти осіб, а нині й одного недопросишся. Якщо колись щодня на патрулювання Тернополя виїжджали 19 екіпажів, то нині — лише 4, і це при тому, що суттєво збільшилася кількість викликів. Це і є результат «успішної» реформи. Але як чотири екіпажі можуть оперативно реагувати на порушення в місті з 250 тис. населення? За день у мене іноді було по 18 викликів. Справді, у нас практично не виникало проблем із пальним, нам жодного разу не казали заправляти чи ремонтувати автівки за власні кошти. У «патрульці» в Тернополі нема такого явища, як хабарництво: нас ніхто не змушував вимагати, ми не спокушались на таке. Я не брав, мої колеги не брали — гордий за це! Звісно, що всі люди різні, кожного не перевіриш, але назагал патрульні тримають марку. У громадян навіть не має виникати думка, щоб щось пропонувати поліцейському. Порушив — відповідай! Патрульні, звісно, не всім підряд виписують протоколи чи постанови, бо є багато факторів, які виключають відповідальність, але якщо людина вчинила грубе порушення, мусить визнати це і відповісти за законом. Болюча тема і нашого законодавства. За час реформування патрульної поліції змінили тільки санкцію за керування автомобілем у стані сп’яніння, збільшили штраф за паркування на місцях для людей з інвалідністю та відмінили обов’язковість двох свідків у разі відмови порушником підписувати протокол. Дивують законодавчі парадокси: водій, якого двічі оформлять за технічну несправність авто, може попрощатися з правами на шість місяців або відбути в ізоляторі 10 діб, а водій, який їде на червоний сигнал світлофора, може хоч десять разів на день порушувати: платить штраф 425 грн. — і знову за кермо. В країні, де проживають декілька десятків мільйонів громадян, поліція не має чим… виміряти швидкість авто. Зобов’язують фіксувати порушення в автоматичному режимі. Абсурд! З такими темпами і методами впровадження реформ водії скоро переб’ють один одного, навіть війни не треба… Аварійність пропонують зменшувати підсиленням за рахунок особистого (!) часу поліцейських, проведенням операцій типу «Перевізник». Але що з того, якщо в законі немає такої причини зупинки, як проведення цільової операції? Продемонстрували імітацію бурхливої діяльності, на тому й сталося… Між «верхами» та «низами» не порожнеча, а — вакуум, тим, хто «зверху», кажуть, нібито «на низах» усе «в шоколаді».

Водіям-порушникам потрібен… «ідіотентест»

— Ще хотів би зупинитись на відповідальності кожного за втілення реформи в нашій державі, адже це двосторонній процес: поліція — громадяни, — каже екс-патрульний поліцейський. — Прикро, але багато людей не готові до змін. «Чому до мене чіпляєтесь, якщо інші так роблять?» — дивуються. «Даішникам» можна було дати 50 грн., а ви виписуєте постанову на 250 грн.», — обурюються. Це не є позиція свідомих громадян. Патрульні працюють, але не бачать результату. Відремонтували дороги, зробили розмітку, встановили знаки, а водії й далі їдуть, як заманеться. Склав протокол, водій заплатив штраф і знову порушує правила. Коли щоразу проїжджаю і за звичкою рахую, хто що порушив, — жахаюсь. Водії масово порушують правила дорожнього руху, тому щодня чуємо з новин про жахливі аварії, загибель людей… Безкарність породжує вседозволеність. Водії й пішоходи не навчені порядку, хочуть, щоб хтось все зробив за них. Складним нині є й механізм притягнення до відповідальності водія. Буває, що автомобіль припаркований з порушенням, водій побачить поліцейських здаля і не підходить. Не чекати ж його півдня, та й невідомо, хто саме був за кермом, тому варто прописати у законодавстві про відповідальність власника авто, а не тільки водія. Чому за кордоном наші водії їздять за правилами? Бо знають, що, скажімо, у Німеччині поліція зафіксує порушення, зобов’яже сплатити штраф, а якщо водій вдруге чи втретє порушить, змушений буде пройти «ідіотентест» для з’ясування, чи все гаразд у нього зі свідомістю. І справді: якщо водій не робить висновку, то, можливо, йому не варто керувати автомобілем. А в нас, буває, перевіряєш водія, а в нього по чотири-п’ять порушень правил проїзду перехресть, світлофора, і далі порушує. Адміністративне стягнення не виконує свого завдання. Неможливо підвищити штрафи до космічних сум, бо в людей різні доходи, має бути диференціація щодо вартості автомобіля, доходу водія, а в нас досі — зрівняйлівка. В Україні непочатий край роботи у цьому напрямку, за два роки всього не зміниш…