Очільник Теребовлянської об’єднаної громади Сергій Поперечний вчить заробляти на власні потреби галузеві відділи міської ради. Тепер він мріє, щоб у майбутньому кожна галузь сама оплачувала усі свої витрати.

Теребовлянська ОТГ – одна з найбільших у Західній Україні, тут мешкають понад 30,5 тисяч жителів. Голова громади Сергій Поперечний 5 років працював у районній адміністрації і половину цього терміну був заступником голови району. Управлінський досвід та вроджена підприємливість допомогла йому запровадити у своїй громаді цікавий експеримент. Сергій Поперечний ставить задачу, щоб кожен з відділів міської ради заробляв на дрібні власні потреби. Успіхи вже є. Так, відділ культури минулоріч заробив 785 тис. грн, а спортивна галузь (ЦФЗН «Спорт для всіх») – 50 тис. грн. Про мистецтво заробляти на потреби громади ми, власне, і говорили з паном Сергієм.

- Порівняно з 2017 роком, бюджет Теребовлянської громади у 2018 році зріс на 17% і склав 190 мільйонів гривень, з яких 84 мільйони – власні надходження. За рахунок чого відбувається зростання?

- Для мене має значення тільки другий показник – власні надходження. Минулого року ми заробили 84 млн грн, цього року, зважаючи на зростання зарплат та нормативно-правової оцінки землі, повинні зібрати щонайменше 98 млн грн. А наш сукупний бюджет має сягнути 230 млн грн. Минулорічне ж зростання насамперед відбулося завдяки створенню нових робочих місць. У вересні 2018 року у нас запрацював новий молокозавод, на якому працюють 65 осіб. Суттєво збільшили штат найбільші теребовлянські підприємства: фабрика ялинкових прикрас та взуттєва фабрика, які зараз працюють виключно на експорт. Ми також розширили штат комунального підприємства, яке тепер має бригади, що прибирають території на периферії нашої громади. А ще значні додаткові надходження до бюджету нам забезпечила інвентаризацію майна громади, на основі якого ми зробили електронну зведену базу. Я думаю, в Україні вона на разі – одна.

- У чому її унікальність?

- Інформації про майно жителів громади та майно різноманітних приватних структур у нас не було, відтак податок на нерухомість стягувався далеко не в повній мірі. Щоб змінити цю ситуацію, ми виділили трьох співробітників, які два з половиною роки ретельно обліковували все, чим володіє громада. Вони мусили заглянути буквально до кожної будинкової книги та до кожного будинкового паспорту в БТІ, все ретельно описати і внести до електронної бази в Екселі. Згодом за цими даними фіскали почали нараховувати податок на нерухомість. Результат перевершив усі сподівання: якщо, приміром, з одної вулиці три роки тому ми збирали в середньому лише 700 грн податку на нерухомість, то цьогоріч його обсяг склав близько 8 тис. грн. Більше, ніж удесятеро!

- Ну, і ви, мабуть, одразу ж перебрали від держави повноваження архітектурно-будівельного контролю?

- Ні. Ми не забирали до громади ані функції цього контролю, ані посаду інспектора з праці. Головна причина – відсутність вільних приміщень. Районна рада хоч і не має коштів на утримання багатьох будівель, все одно не віддає їх нам. Не лише у нас, а й у багатьох інших громадах виникає ця проблема переходу майна від району до ОТГ, хоча об’єктивних причин для виникнення цих проблем немає… У нашій громаді, наскільки я знаю, зараз будується декілька приватних будинків. А всі дозволи на будівництва, що їх веде наша міська рада, ми отримуємо в інспекції у Тернополі. Також для нас немає жодних проблем, щоб викликати з Тернополя, до якого лише 30 км, відповідного фахівця – архітектора чи будівельника.

- У вашій структурі є сектор контролю за фінансовими надходженнями. Які його функції?

- Ми пішли іншим шляхом: створили фінансовий відділ, у якому є сектор контролю за податковими надходженнями. У цьому відділі працюють колишні податківці. Вони ж і навідуються до підприємців, ведучи з ними перемовини щодо легалізації робочих місць. Я теж підключаюся до цих перемовин. Вважаю, що така політика є набагато кращою від політики штрафів та приписів. З бізнесом треба домовлятися, а не лякати його. Кажу це як колишній підприємець. Штрафами можна лише нажити собі ворогів. Почнеш тиснути на бізнесмена штрафами, він взагалі припинить платити податки чи піде до іншої громади. Крім того, за нашої кволої правоохоронної системи підприємець цілком може і не заплатити призначений йому штраф: способів багато.

- Інспектор з праці може допомогти поставити під контроль надходження акцизного податку…

- Цей контроль не є великою проблемою. Треба лишень порахувати, скільки підприємець продав підакцизного товару за один день, потім сісти з ним, поговорити і домовитися про певний рівень податкових надходжень. Так ми робили, коли я працював у районній адміністрації, і по-іншому це не працює. Про те, що така політика є правильною, свідчать цифри: якщо три роки тому ми отримували 70 тис. грн від надходження акцизного податку на місяць, то цього року запланували вже в середньому по 200 тис. грн на місяць. А якщо говорити про легалізацію робочих місць, то тільки минулого року наші підприємці легалізували 18 працівників. А цього року зобов’язалися легалізувати ще близько 30.

- А хіба правильно визначати рівень сплати податків у ручному режимі? Адже за таких умов підприємець привчається весь час рахувати: скільки собі, скільки громаді. Натомість податок має стати аксіомою: заробив – заплатив. Чи не так?

- Коли йдеться про сплату податків, головним є не контроль, а свідомість того, хто платить. І саме тому ми ведемо багато розмов з підприємцями. З іншого боку просвіщаємо й їхніх клієнтів. Наприклад, незабаром плануємо в усіх магазинах громади розмістити плакати із написом: «Візьми чек – отримаєш ремонт дороги!» Ці плакати вже надрукували.

- Але ж це радше радянський, а не європейський підхід до бізнесу. Підприємець має лише сплачувати податки, а будь-яка благодійність – це його власна справа. Схиляючи підприємців до участі у проектах, які мали би фінансуватися виключно з бюджету, ви стримуєте розвиток економіки своєї громади.

- Якщо говорити про співпрацю бізнесу та влади у сусідній Польщі, яку нам часто ставлять у приклад, то там, особливо у маленьких ґмінах, підприємці активно допомагають органам місцевого самоврядування: допомагають проводити різноманітні свята, наприклад… Будь-який досвід копіювати неможливо, його можна тільки враховувати. І те, що у Чехії чи у Франції добре працює певна модель, ще не означає, що вона так само добре працюватиме і у нас. Як запозичати, до прикладу, польський досвід, коли у Польщі підприємець цілком може отримати безвідсотковий кредит Євросоюзу на будівництво готелю, причому розмір цього кредиту становитиме 70% від вартості усього проекту, а ще 10% додасть місцева влада?

- От Теребовлі якраз потрібен готель. Чи готова Теребовлянська міська рада виділити 10% від вартості проекту інвесторові?

- Ні. По-перше, тому що один готель вже будується приватним підприємцем, і у нього немає проблем з фінансуванням. Його готель має бути готовий максимум до початку наступного року. А по-друге, тому, що ми плекаємо плани створення комунального готелю в одному з приміщень, яким зараз розпоряджається районна. рада. Думаю, рано чи пізно, вона передасть нам це приміщення, ми реконструюємо його і створимо там готель на 60-70 місць. Поруч із цим будинком є стадіон, на якому вже зараз відбуваються чемпіонати України з волейболу Дитячої ліги. На першому поверсі ми плануємо облаштувати молодіжний центр та кафе, прибутки від якого йтимуть на фінансування цього центру. Без сенсу віддавати усе це у приватні руки, бо молодь може залишитися ні з чим, а ми втратимо ще одне приміщення, яке нам так потрібно. Загалом проектна вартість цього комунального готелю сягає 15 млн. грн. Він буде дуже скромний, подібний до хостелу. У Польщі такі хостели мають навіть деякі загальноосвітні школи.

- І все ж підприємництво не є функцією місцевої влади. От нехай би готель побудував якийсь підприємець і згодом платив би вам податки. Місцева влада за визначенням не зможе забезпечити таку ж рентабельність бізнесу, як приватний інвестор.

- Я не проти розвитку бізнесу у нашій громаді, та коли бачу можливості зекономити, я використовую їх. Все просто! Я прагну до того, щоб Теребовлянська ОТГ купувала «на стороні» тільки газ та електрику, а все решта використовувала власне. Коли «гроші залишатимуться у родині», вартість товарів і послуг суттєво знизиться. Адже частина коштів повертатиметься до нас через податки. Тому ми купуємо дрова тільки у своїх підприємців, овочі та фрукти до комунальних установ постачають місцеві фермери, масло для шкіл та садочків ми беремо на нашому молокозаводі.

- Отже, Теребовлянська громада – це та, що економить?

- Скоріше, це та, що заробляє, хоча це пов’язані речі. Ось буквально кілька днів тому я поставив перед кожним начальником відділу задачу спланувати, скільки грошей цей відділ має заробити у поточному році.

- Відділи міської ради будуть заробляти гроші?!

- Так! Причому кожен з них щороку піднімає власну планку. Якщо, наприклад, минулого року відділ культури заробив 785 тис. грн, то цього року він має на меті заробити 1,5 млн грн – майже удвічі більше. Спорт повинен принести до міської казни 250 тис. грн. І якщо ці плани стануть реальністю, усі працівники відповідних відділів отримають премії, а наступного року їхні зарплатні зростуть. Таким чином зарплата працівників міської ради напряму залежить від результату їхньої роботи, і цей результат легко виміряти. Відповідні зведені звіти щодня потрапляють до мене на стіл.

- ЦНАП ви розглядаєте теж як інструмент заробітку?

- Вважаю, що ЦНАП – це взагалі пережиток минулого. За кордоном їх вже практично немає, а всі послуги надаються в електронному вигляді. Причому прибутковість ЦНАПу має залежати не від вартості послуг, а від їх кількості. Коли цих послуг буде понад 100, можна серйозно говорити про прибутковість. А якщо ще й здати частину площі ЦНАПу в оренду, прибутковість різко зростатиме. Ми, наприклад, хочемо, щоб у нашому ЦНАПі працювали два банки і турагентство. Якщо кожна з цих структур платитиме хоча б по 5 тис. грн на місяць, матимемо близько 200 тис. грн щорічних надходжень тільки від оренди. Я завжди кажу своїм заступникам: «Думайте як бізнесмени! Гроші треба не випрошувати, а заробляти!»

- А як же може заробляти відділ культури?

- Якщо культура робить щось справді вартісне, кожен охоче заплатить від 10 до 30 грн за квиток на виставу чи концерт. А якщо нічого вартісного культура зробити не може, то навіщо вона така потрібна? У нас відділ культури не тільки успішно продає квитки на свої заходи, а ще й у ярмаркові дні торгує власними виробами. Деякі гуртки та секції у нас платні – особливо для дорослих. Центри культури та дозвілля, обладнані сучасними комп’ютерами, беруть гроші за користування цими комп’ютерами. Діти вчаться за комп’ютерами безплатно, та коли, наприклад, хочуть пограти у комп’ютерні ігри чи подивитися фільм, мусять платити.

- На що йдуть ці гроші?

- Усі гроші, зібрані тим чи іншим відділом, надходять на рахунки їхніх спецфондів. Згодом на них купують те, що потрібно відділу. Наприклад, відділ культури купує сценічні костюми, музичні інструменти, канцелярські товари, оплачує поточні ремонти своїх приміщень тощо. Ми хотіли б зробити так, щоб кожна галузь заробляла на якісь свої дрібні потреби сама, а також щоб усі у цій галузі цінували гроші і не ставилися до бюджету громади як до дійної корови.

Дмитро Синяк