Давайте культивувати не оману, а таки світло (із листа до Юлі)

30.04.2019 12:43 Автор : Валентина Семеняк
Джерело: TeNews

Фото з мережі Інтернет

популярне

Як в Старій Солі вішали Юду

Укренерго попереджає про можливе обмеження енергопостачання для бізнесу та промисловості 18 квітня

На моєму письмовому столі два примірники письменницької газети «Літературна Україна». Одна за 16 березня цього року, а друга – за 20 квітня. І що з того? – промайне у когось думка після прочитання цих двох рядків. Що? Майте терпіння…

У тому числі газети, що за 20 квітня, читаю (а отже, цитую) таке: «Розуміємо: допустити закриття найстарішого україноцентричного часопису у буремну епоху творення новочасної української ідентичності було б справжнім злочином. Саме тому ми просимо Вас підтримати нас своїми меценатськими внесками і передплатою. Кожний Ваш, навіть невеликий, внесок – це суттєвий вклад у наш бюджет і розумна інвестиція в культурну розбудову України. Збережімо «Літературну Україну» разом!

P.S. У зв’язку з фінансовими труднощами газета «Літературна Україна» тимчасово буде виходити двічі на місяць» (далі публікуються реквізити для перерахування коштів)».

І що з того? Що? Та ж майте терпіння… Зараз все зрозумієте.

У попередньому числі газети за 16 березня була надрукована ціла газетна шпальта – чи то стаття, чи то передвиборча програма ( обіцянка їде – обіцянкою поганяє) невтомної Юлії Тимошенко. Заголовок нудний і популістський: «Юлія Тимошенко: якою я бачу українську культуру». Так і хочеться відразу заперечити: бачити мало, так само як і говорити, треба ж, нарешті, щось робити. Але ж… Через кожний абзац буквально «шпортаюсь» через оте «МИ»: ми зробимо, ми продовжимо, ми осучаснимо, ми обов’язково модернізуємо, ми добудуємо, ми забезпечимо, ми спільно виберемо локації, ми підтримуватимемо спеціальними стипендіями, ми підтримаємо, ми розпочнемо, ми започаткуємо, ми ухвалимо, ми видамо… У цьому місці можна витерти рясний піт, що зросив чоло і перейти до найголовнішого місця (цитую): «Ми фінансуватимемо українську культуру на рівні 8-9 млрд грн., відповідально і прозоро спрямовуючи фінансування на основі широкого публічного обговорення підтримки наших культурних потреб». Хочте вірте, хочте – ні, але у цій статті я нарахувала… аж 21 обіцянку!!! Але я так і не зрозуміла, хто ж стоїть за отим «ми». Це тільки цар самодержавець Микола-ІІ полюбляв у свій час казати від свого імені: «Ми – цар Ніколай второй…».

Між першим і другим виходом згаданих уже газет відстань (якщо не помиляюсь) у 35 днів. Подій у нашій державі за цей проміжок часу відбулося чимало. Не буду конкретизувати. Бо ви й самі все добре знаєте. Однак взятися за перо мене спонукали ось ці рядки пані Юлі (знову цитую): «Ми не маємо права втратити газету «Літературну Україну» – це унікальне видання, якому вже 92 роки. Вдумайтесь, на його фінансування державою виділяється 8,3 тис. грн. щомісяця! А друк лише одного числа коштує 6,5 тис.! «Літературна Україна» – це не лише символ нашої літературної слави, але й символ державності та незалежності України! Тому «Літературна Україна» житиме, як житиме і процвітатиме Україна і українська культура!».

Пані Юлю, золоті слова з Ваших вуст. Якщо Ви привселюдно заявили, що «ми не маємо права втратити газету», то Вам і «прапор» в руки. Будь ласка, доведіть на ділі – та ж не дайте таки газеті вмерти на 92-ому році життя! До слова. Для Вас зараз унікальний історичний момент: зробіть все для того, аби слово й справді, не розходилося з ділом. Зрештою, аби українці таки згадували Вас колись «незлим, тихим словом» (за Шевченком). Бо ж це Ви написали: «Ми не маємо права втратити газету». Із 21-ї обіцянки виконайте, будь ласка, хоча б цю одну. А так хочеться повірити, що Ви не бачили останнього числа газети і просто «не в курсі справи»… Культура – це Культ Світла. Бо вигук «Ура» у наших предків означав – Світло. Коли сходило сонце, вони вигукували «ура». Тож давайте культивувати не оману, а таки світло. Світло в наших душах.

Валентина Семеняк

Читайте більше на TeNews.