Жив колись на світі чоловік, якого всі прозивали диваком тільки за те, що понад усе любив слухати як перешіптувалися поміж собою оксамитові трави, як жебоніли лісові потічки, як гучно витанцьовували на дахах дощові краплини, сміялося сонячне проміння, шелестіли дерева, дзвеніли налиті тугим зерном пшеничні колоски, лунав дитячий сміх… Звуків було надзвичайно багато і вони линули до нього звідусіль.Він неймовірно ними тішився!Ще б пак!Адже Дивак був надзвичайно талановитим. Влітку, восени, взимку і навесні він уважно прислухався до мінливого світу...  Пташки зліталися до його фруктового саду. Удосвіта Дивак прокидався разом із сонечком і вибігав на подвір’я, аби найпершим від усіх  почути як пташки вітають небесне світило.

- Тью-тью-тью-тьюрр… – першою вітала Дивака садова вівсянка.

- Кі-кі-тхій-кі-кі-тхій – приєднувалася до неї берестянка.

- Тень-тінь-тянь-тюнь – де не візьмися вівчарик-ковалик.

- Сіп-сіп-сіпсіп-сіпсіпсіп-сіпсірр… – вигулькував поряд жовтобровий вівчарик.

- Зінь-зінь-зінь-зі-зіії – долучалася до ранкової мелодії звичайна сіренька вівсянка.

Дивак хапав сопілочкуі кидався награвати почуте. Він мріяв зібрати докупи всі звуки природи і створити дивовижну мелодію. Його тугенький записник ряснів нотними записами. Але кількох – найважливіших, не вистачало. От тільки яких?Якось хтось підказав йому піти до гаю і послухати як співає гаїчка чорноголова. Може, це саме те, що він так давно шукає? Тож, не довго думаючи, Дивак так і зробив. Наступного дня рано-вранці вирушив до найближчого дубового гаю. Зачарований співом гаїчки, зупинився: – Тіу-тіу-тіу… –  ніжно раділа ранковій днині пташина. І раптом, що це?

- Фюіть-тік-тік-фюіть-тік-тік… – дивовижним чарівливим голосочком заспівала десь поблизу інша пташка. Дивак відразу її впізнав. Це була горихвістка. Пташина прославляла початок нової днини.Повертаючись додому звивистою стежиною через пшеничне поле, почув високо у небі спів жайворонка: – Ті-і, ті-і – який несподівано змінився на протяжне тю-ю, тю-ю… Довкола буяла неймовірної краси природа. Земля раділа життю. Дивак витягнув сопілку і знову спробував відтворити записані ним раніше звуки…

Ніжна мелодія заполонила все довкола:навіть розквітлі квіти схилили перед нею свої голівки , принишкли, сполохані легеньким вітерцем, трави, земля наливалася життєдайними соками… І тільки Дивак їй не радів:він відчував, що так і не зумів відшукати тієї головної ноти, яка могла б перетворити сумне життя багатьох людей на радісне. Відтак зробити усіх щасливими.

Тож Дивак вирішив не повертатися додому доти, доки не відшукає тієї заповітної нотки. У її пошуках обійшов усю Землю, але все було намарно. Його записник був ретельно списаний нотами… У нього з’явилося безліч приязних друзів, які, на жаль, нічим не змогли йому зарадити. Змучений далекою дорогою, зупинився біля знайомого потічка. Давненько він не був у рідних місцях. Опустив ноги у прохолодну водяну живицю: втома миттєво розчинилася у джерельній купелі. Ліг горілиць у шовкову травицю і почув… як вона тихо росте. Високо в небі бавилися поміж собою білосніжні хмарки. Сонечко збиралося на спочинок. І раптом, що це? Він прислухався до дивних звуків, які до нього долинали. Це була пісня. Серце Дивака немов прокинулося від глибокого сну – враз затремтіло і наповнилося лагідною ніжністю, глибоким щемом, радістю і ще чимось таким особливим, що годі було передати словами. І тоді він згадав за сопілку…

Та не встиг прикласти її до вуст, як з неї враз полинула чарівна ніжна мелодія: такої він не чув зроду-віку. Чим ближче підходив до того місця, звідкіля було чути тужливий спів, тим хутчіш прискорював кожен крок.Ноги привели його до… рідної домівки. На порозі хати сиділа старенька, посивіла від часу і самотності Матуся дивакуватого сопілкаря. Побачивши зниклого сина, просвітліла серцем. Дивак кинувся в обійми матері, яка від несподіваної радості заплакала. Непомітна краплинка материнської сльози впала на сопілку і… звідти полетіла у світ дивовижна мелодія, від якої у людей стали відкриватися серця. Довколишній світ враз наповнився добротою, ніжністю, милосердям і любов’ю. Бо що може бути вищим від музики материнського серця?