Кожен, хто заходить до другого навчального корпусу НУВГП, що на вулиці Олекси Новака, 75, помічає в фойє дерев’яну рамку з накинутою на неї маскувальною сіткою. Ця неприхована «експозиція» відповідає нашому часу і, як на мене, дуже символічна. Це німий свідок і постійний нагадувальник того, що в нашій країні неспокій, що за кілька тисяч кілометрів відбуваються військові дії, а якщо чесно, йде війна зі справжнім кровопролиттям і неминучими життєвими втратами. І десь там воюють і наші земляки, які кожного дня наражаються на небезпеку.

Цікавлюся у викладачів вишу про наявну «інсталяцію» та про ініціаторів волонтерських справ. Біля дерев’яної рамки  над  своїм рукотворним витвором «чаклують» кілька дівчат. По добрій волі зі щирими почуттями студентки опановують основи нового і такого необхідного в наш час військового дизайну…

Наталія Зощук. Фото Віри Мельникової

Поряд зі студентами  бачу Наталію Володимирівну Зощук, заступника директора з виховної роботи та організаційної діяльності Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту. Від неї я й дізналася про студентський волонтерський рух в університеті:

– Пані Наталіє, як виникла ідея залучення ваших студентів  до волонтерської діяльності? Бачу, плетіння маскувальних сіток  – це внесок  ваших студентів у нашу майбутню перемогу над ворогом?

– Так,  дійсно, ці маскувальні сітки  це – справа рук наших студентів. Ідея допомоги українській армії  не нова. Революція Гідності та війна на сході країни дали потужний поштовх розвитку в Україні волонтерства як соціального явища, продемонструвавши усьому світові стійку громадянську позицію українського суспільства щодо бажання відстояти незалежність держави. Починаючи з осені 2014 року волонтерський рух трансформується в масштабну суттєву допомогу українській армії. Ситуація в країні вимагає від суспільства росту національної самосвідомості. Директор Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту пані Наталія Едуардівна Ковшун підтримала бажання студентів допомагати українській армії і населенню, що опинилося під «перехресним вогнем», і наразі ми  вже маємо чимало послідовників.

– Хочете сказати, що вашу ініціативу підхопили інші?

– Саме так. Плетуть сітки не тільки тут, а і в інших корпусах нашого університету. Беруть участь в цій роботі студенти різних факультетів. Ви можете побачити, як навіть під час великої перерви молодь приходить і кілька хвилин присвячує благодійній діяльності, або згуртовуються біля тієї ж сітки відразу після занять, приводять на поміч своїх друзів. Поруч стоїть ящик з уже підготовленими нарізаними стрічками-смужками.

Слід зауважити, що велику подібну роботу на кафедрі українознавства проводить доцент Світлана Володимирівна Шийка. Вона є організатором і координатором студентського проекту «Плетіння сітки».

– Наталіє Володимирівно, а хто навчає студентів-волонтерів техніці плетіння? Де ви берете матеріали для роботи?

– Звичайно це робить волонтер Оксана Прокопчук. Вона займається волонтерством з 2014 року, дуже відповідальна і порядна особа. Основа – рибальська сітка, а матеріал для стрічок поставляє також вона. Пані Оксана корегує розміри сіток, тому що всі вони робляться під замовлення.

– Хто з ваших студентів найбільш ініціативний  у цій важливій громадській роботі?

– О, їх дуже багато. Їх важко перелічити: можу когось не назвати,  хтось образиться.

– І все ж таки?

– Це такі студенти, як Світлана Комар, Яна Целюх, Олена Овсійчук, Борис Васильєв, Анна Михайлюк, Аліна Демчук, Роман Бондарець, Максим Галкін, Марія Косік, Орина Занієр та інші.

– Я правильно зрозуміла, що це у вас не акція, а постійний пост?

– Так, наші студенти займаються плетінням сітки постійно. Крім цього, вони займаються збором теплого одягу, різних потрібних речей, предметів гігієни, книжок, іграшок. Вони це роблять із задоволенням, відповідально і серйозно. Я думаю, що для них це дуже важливо: відчувати свою причетність до перемоги української армії.

В цей же день мені пощастило поспілкуватися з дівчатами-активістками НУВГП – Марією Косік – студенткою 3-го курсу, яка навчається в Інституті економіки і менеджменту (голова благодійного відділу студентської ради) та Аліною Демчук – студенткою цього ж інституту, що навчається за спеціальністю «Бізнес і аналітика». На моє запитання до студентів-волонтерів: «Хто і що спонукає вас займатися волонтерськими справами?" вони дружно відповіли: «Марія Косік».

– Моя національна свідомість і громадянська позиція не дозволяють стояти осторонь, коли  країна потерпає від наруги на сході. Сховатися від війни неможливо, вона все одно відчувається і у зоні відносного комфорту. Допомогти нашим воякам бодай чимсь – вбачаю за честь. Плетіння маскувальних сіток, збір коштів, одягу для наших воїнів стало звичною справою для наших студентів. Наразі ми проникнуті духом волонтерської допомоги. Зауважу, що ніхто нікого не примушує виконувати волонтерську роботу безоплатно. Це говорить про щиросердне та відповідальне ставлення моїх друзів до дорученої важливої для них справи, – каже сама Марія Косік.

 Фото Віри Мельникової

– Я навчаюсь в НУВГП з вересня 2017 року. Плету маскувальні сітки в шостому корпусі. Спочатку налагодити нам там роботу допомагали волонтери з благодійної організації – Фонд «Руєвит». Наразі ми вже добре орієнтуємося в методиці плетіння, змінюючи кольорову гаму стрічок відповідно до пори року: взимку переважають білі кольори, навесні – ніжно зелені, восени – зелено-брунатні. Тішимося, що ми хоч таким чином можемо допомагати нашим бійцям, адже там воюють наші хлопці, наші студенти, колишні випускники, наші брати і сестри. Восени 2018 року ми організували збір теплих речей, закупили тактичні рукавиці (термостатичні) і через волонтерів передали на передову. А перед Великоднем ми надіслали воїнам паски, крашанки, сувеніри, – розповідає волонтерка Аліна Демчук.

Ввечері того ж дня мені вдалося поспілкуватися з волонтеркою Оксаною Прокопчук, про яку мені неодноразово згадували усі учасники в своїх інтерв’ю.

– Пані Оксано, я багато чула про вашу велику громадську роботу, про те, що ви дуже допомагаєте студентській молоді в волонтерських справах. А ви самі, що можете сказати про роль волонтерства як явища в Україні?

– Не секрет, що світова спільнота вважає волонтерський рух в Україні унікальним явищем. І сьогодні з усією відповідальністю можна констатувати, що у 2014-му році країна зберегла свій суверенітет завдяки волонтерам. Я беру участь у волонтерському русі з 2014 року.

Сьогодні волонтерський рух (якщо вірити спостереженням соціологів) дещо ущух, можливо, позначається втома громадян від війни, що затягнулася. Ще впливає нестабільність економічної політики, помітне зубожіння населення. Але я переконана: робота в напрямку допомоги нашій армії і людям, що потерпають від війни на сході, не повинна припинятися доти, допоки не закінчаться там воєнні дії. Нами були передані посилки з одягом і продуктами мешканцям Авдіївки, Старобільська, Маріуполя. А Християнська служба порятунку (ХСБ) допомагає нам організувати збір речей і продуктів. За це їм велика подяка.

Щодо студентської допомоги. Студентська молодь входить до найактивніших верств, у волонтерському русі є чимало студентів. Не пасе задніх у допомозі нашім воякам та населенню прифронтових зон Національний університет водного господарства та природокористування.

– Пані Оксано, чи допомагає ваша волонтерська організація Фонд «Руєвит» на місцевому рівні тим, хто на фронті уже побував і хто потребує тут певної уваги і допомоги?

– Так. Постійно в полі зору наших справ Клеванський госпіталь. Ми закуповуємо нову постільну білизну, футболки, предмети гігієни. Відвідуємо бійців, які знаходяться там на лікуванні і реабілітації.

– Хто є членами вашого волонтерського об’єднання? Хто ревно несе на собі цю обрану безкорисливу і таку важливу ношу?

– В основному це медики, економісти, педагоги. Всі, хто не байдужий до долі своєї країни. – Це ініціативні люди різних сфер професійної діяльності, різні за віком і за власними уподобаннями, які добровільно і безкорисливо виконують важливу для суспільства роботу.

Щонеділі вони приходять на визначене місце і наближають нашу перемогу, як і чим можуть. Користуючись можливістю, хочу запросити усіх, хто прочитає цю статтю і захоче допомогти своєму народові у боротьбі за мир і незалежність, ПРИХОДЬТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ЩОНЕДІЛІ НА ВУЛ, С. ПЕТЛЮРИ, 26 на 13 годину і зробіть свій внесок в справу перемоги наших українських воїнів в ім’я щасливого життя наших дітей і онуків.

Отже, волонтерський рух, безумовно, є індикатором і рушійною силою росту високої громадянської свідомості українців, він об’єднав справжніх патріотів, які готові узяти на себе вирішення нагальних проблем суспільства і наблизити перемогу над ворогом. Надзвичайно важливо, що наша студентська молодь в перших рядах українців, які так сильно прагнуть перемоги і миру.

Найгірше те, що війна ще й досі триває…