17 вересня – день скорботи в Теребовлі

18.09.2019 10:13 Опубліковано : Віктор Аверкієв
Джерело: TeNews

Від дронів до ремонтів доріг: перелік актуальних закупівель Рівненськими ТГ

Цього дня вже багато років поспіль теребовлянці збираються біля будинку по вулиці Ґжицького та кладуть квіти, лампадки пам’яті, моляться біля, так званої, «стіни смерті», на якій Спілкою політв’язнів та репресованих Теребовлянщини було встановлено меморіальну плиту, що позначила місце розстрілу націоналістів, їх рідних, усіх, кого підозрювали в причетності до українського підпільного руху, в націоналістичних настроях за часів радянського тоталітарного режиму.

О четвертій годині по полудню 17 вересня 2019 року до бувшої енкаведистської катівні прийшло багато теребовлянців, а саме – із Спілки політв’язнів та репресованих, Братства ОУН – УПА, ГО «Теребовлянська вежа», «Союзу українок», з інших громадських організацій, воїни АТО, учні шкіл міста, представники від влади та інші небайдужі люди.

Якщо заглянути в минулу історію нашого краю, то якраз 17 вересня 1939 року на Західну Україну, в тому числі, і в Теребовлю вступили радянські війська та приєднали всю територію до своєї імперії. Той час режим СРСР називав «золотий вересень» - в знак того, що ніби то населення звільнили від польського гніту, але насправді люди попали у ще більше ярмо і скоріше називали той час – «чорний вересень». Бо тоді енкаведистами-кадебістами чинились такі звірства, що й фашисти могли їм позаздрити. Ось як описує у своїй книзі «Теребовлянщина ХІ – ХХ ст..» її автор, теребовлянець Микола Ковальчук ті часи і власне про «стіну смерті»: «Під цією стіною…, починаючи з 1944 р., виставляли для впізнавання і остраху населення вбитих у боях та замучених у катівнях НКДБ воїнів УПА та підпільників ОУН. Часто напівоголеними, босими їх садили під стінку, підпирали повіки сірниками і спостерігали, хто приглядається до вбитих. Осіб, які видавали себе тим, що впізнавали близьку людину чи родича, негайно арештовували…. За спогадами очевидців, картина була жахлива»(Розділ «Повернення радянської влади. Треті більшовики», ст.. 486).

Мітинг скорботи розпочали панахидою чотири священики церков міста – настоятель УГКЦ Зіслання Святого Духа о. Степан Манорик, обласний декан, декан Теребовлянського деканату, митрофорний протоієрей, настоятель ПЦУ храму Св. Рівноапостольного князя Володимира Володимир Якубишин, парох парафії УКГЦ Святого отця Миколая о. Петро Пастух та священик цієї ж парафії о. Петро Мушинський. Після цього святі отці окропили святою водою меморіальну плиту та промовили проповіді. Так, о. Володимир Якубишин, коротко нагадавши про українську національну спадщину, про загиблих героїв-земляків ОУН – УПА в роки ІІ світової війни та за часів радянщини, сказав: «Ми маємо надію, що нарешті закінчиться та ганебна війна на Сході України і ми матимемо змогу будувати свою державу так, як того хочемо. Тому, що Україна має достатньо сил і ми маємо жити так, як і більшість народів світу – рівноправно та вільно».

Отець Петро Пастух відмітив, що люба влада, яка не визнає Бога, приречена на забуття, бо ніхто не може замінити, зрівнятись з Всевишнім.

Далі хор «Союзянки» акапельно виконав дві патріотичні пісні й всі бажаючі поклали живі квіти та запалені лампадки із свічками до меморіальної дошки.

На закінчення голова районної станичної управи братства ОУН – УПА пан Омелян Трач, репресований радянською владою за зв’язки з націоналістами, промовив: «Я — Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї. Слава Україні!»(З декалогу ОУН).