Працівники Теребовлянської центральної районної бібліотеки зорганізували 04.07.2020 року виїзд на природу, а саме за грибами в район села Млиниська.  Автом їм допомогли волонтери ГО «Теребовлянська вежа». Та не лише цікавим було збирати гриби, а й дещо ще було, можливо і більше захоплююче.

Не будемо забігати вперед і опишемо все за чергою. Ранок видався похмурим, але це нікого не зупинило, всі 9 чоловік були готові до літнього дощу. Шлях з Теребовлі лежав через села Підгайчики та Долина, а вже за останнім перед знаком Буданівського лісництва гурт повернув наліво, на село Млиниська. Зупинились в зручному місці, не доїжджаючи села,  й всі подались під чималу гірку до лісу. Гриби почали траплятися ще на схилі, та основну масу їх шукачі прекрасного збирали вже на рівному плато. Серед літніх грибів попадали зрідка маслюки, знайшли навіть одну бараньку(баранячку), але в основному всі збирали голубінки(сироїжки), козарики(підберезовики), попадали підгриби(напівправдиві гриби), а також польський гриб та моховик. Козариків було маса, хоч косою коси, але більшість з них вже доживали свого віку(були старі), поїдені червами та вкриті плісенню. Всі бідкалися, – от би тиждень тому приїхати сюди, то можна було б мішками збирати. В такому ж стані перебували переважно й інші гриби, тому збирачі вибирали добрі. Місцями траплявся навіть гриб, який народна медицина здавна використовує для лікування різних хвороб, в тому числі й онкозахворювань. Багато було і моремух, але ці гриби не всі брали. А білі гриби чомусь не зустрічались, їх знайшли лише декілька на цілу команду.

В старому мішаному лісі з великими деревами через похмуру погоду стояла напівтемрява, у верховітті щебетали пташки, пахло грибами і ще чимось приємним, загадковим. Можливо то просто душа раділа волі, а тіло сприймало на всі груди свіже повітря. Друзі розійшлися врізнобіч та час від часу перегукувалися між собою. Було видно, що на цій ділянці лісу мало хто буває, практично зовсім відсутнє сміття, як в лісах на околицях міст та інших сіл. В багатьох місцях біля пеньків спостерігався розритий підстилок ґрунту з листям, це скоріше всього робота диких свиней – вепрів. Незабаром розпочався дощ, але не сильний, якийсь теплий та приємний, як кажуть – літній. Він не зашкодив подальшому збиранню грибів. Та, коли відра, кошики й пакети в кожного наповнились до верху, поступила команда до загального збору біля каплички, неподалік якої всі заходили до лісу.

Про цю капличку та саме село розповів Микола Ковальчук, теребовлянський краєзнавець, який був у команді: «Перша писемна згадка про село датується 1508 роком. В 1650-1669 рр. янівський(нині с. Долина) ксьондз з Самуель Собєрай купив це село. В різні часи воно належало Богушам, Скарбкам, Баворовським (І пол. ХІХ ст.), Лосям і Дунін-Борковським. Адам Баворовський, купивши Млиниська, віддав їх в якості приданого своїй дочці Пауліні (1831-1903), коли вона йшла заміж за Володимира Лося (1826-1873). Далі село відійшло до їхньої дочки Ельжбети (Єлизавети, 1864-1929), заміжньої з відомим геральдистом Єжи Севером Дунін-Борковським (1856-1908). Останнім власником села був їхній син Петро Дунін-Борковський (1890-1949).  Назва села походить скоріше всього від багатьох млинів, які колись стояли на тоді ще повноводному Кобиловолоцькому потоці. В 1846-1847 роках все село вимерло від холери, а в 1939 році в селі налічувалося 880 жителів. Раніше був панський палац, діяла «Просвіта», костьол (18 ст.), церква Введення у Храм Пречистої Діви Марії (18ст., з дерева). Зберігся панський парк в якому є багато 100-річних, та навіть 200-річних дубів, є 3 червоні буки, також на території парку знаходиться старий льох (засипаний за часів СРСР) — подейкують, що від нього і до костьолу проритий підземний хід завдовжки 250 м.

Дану капличку, біля якої ми зараз знаходимося, місцеві мешканці називають Млиниська Матір Божа і, як ви бачите, добре про неї піклуються».

Слід зазначити, що невеличка територія каплички гарно впорядкована, чисто прибрана. Видно місцеві люди дбають про це. Тут також є неглибока криниця з джерельною водою, наявне відро та металеві горнятка, а далі хрест, що символізує Хресну дорогу, з боків – дві таблиці, одна з молитвою, а на іншій розповідь-легенда про дане місце й джерело(не будемо описувати цю легенду, читач може її прочитати на фото), також квітник з розквітлими червоними трояндами, стрункими невеличкими ще кипарисами, іншими рослинами. На чільному місці попід горою встановлена фігура Божої Матері. З боків – лавки та навіси від дощу й сонця над ними, невеличкий майданчик святого місця викладений плиткою. Коли мандрівники опинились на цьому місці, то кожен з них відчув якусь благодать, умиротворення, спокій.

Підходила обідня пора, тому всі гуртом помолившись, сіли на лавки до трапези, адже кожен із собою взяв якусь перекуску. Ну, а жінки тут здивували кожного, повиставляли на світ Божий такі смаколики, що кожному слинка й потекла. Поволі споживаючи страви, гомоніли про все на світі, радувались спільному виходу на природу. І тут стало зрозумілим, що збір грибів був не головним, головним було єднання душ друзів, позитивна аура витала навкруги.  Товариство так захопилося, що час кудись собі гулькнув, нікому не хотілося закінчувати приємну зустріч. На майбутнє домовилися гуртом частіше зустрічатись і не лише на грибах.

Дорогою додому зупинились у селі Підгайчики біля старої розваленої каплички й дещо дослідили її та хто, що знав про неї – розповів. Та про це буде оповідь в наступній статті.

Більше фото можна переглянути ТУТ.

Віктор Аверкієв, фото автора