Віталій Тарасюк

Віталій Тарасюк

журналіст, репортер з Млинова

Як молодший сержант червоної армії Василь Чміль примирився зі стрільцем УПА Василем Чмілем

15.05.2019 17:18   Автор : Віталій Тарасюк
Джерело: RvNews

Коли 1967 року Микола Чміль після служби в Збройних силах СРСР звільнився в запас і збирався в райвійськкомат ставати на військовий облік, то батько Василь Іванович попросив сина спалити на городі  купу паперового непотребу: старі квитанції, документи, газети, грамоти та інше. Однак син не став бездумно виконувати цей наказ, а проревізував «бомаги». Із паперового мотлоху випалабатьковачервоноармійська книжка, у якій закарбована цінна інформація про бойовий шлях молодшого сержанта Червоної Армії Василя Чміля  і нагороди: медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», «За взяття я Берліна», «За визволення Варшави» та інші. Із цією книжкою її власник не тільки пройшов фронтовими дорогами країн Європи, а й стояв біля руїн рейхстагу. 

-Тату, навіщо викидаєте такий цінний документ? – запитав Микла. І почув відповідь:

-У мене є військовий квиток!

-Але ж і в мене є військовий квиток, - парирував син, - але таких записів немає!

Василь Іванович не відносився до балакучого племені, тому будь-яку інформацію доводилося з нього по крупинках висмоктувати

-Тату, а що означає запис: «Перенесено з другої червоноармійської книжки?».

-Була ще одна червоноармійська книжка з фотографією, але у фронтовому пеклі стала непридатним носієм інформації… Та чи всі нюанси воєнної долі червоноармійця могла вмістити ця книжка?

Із УПА в червону армію

У листопаді 1942 року Василь Чміль став стрільцем сотні УПА Леоніда Коцюка. Щоправда -  «Поліської січі» Тараса Боровця (Бульби). Із Малина в цій сотні також був Федь Радзівілл. У травні 1944 троку Леонід Коцюк розпустив сотню: на страдницькі і зачасти зневірені повстанські будні наклали відбиток розбіжності в тактиці і стратегії ведення збройного опору на три фронти: проти нацистів, більшовиків і поляків. Вихованець Львівської політехніки Леонід Коцюк не хотів брати участь у збройних акціях проти поляків. Не воював його підрозділ і з червоноармійцями: може той факт згодом зіграв «пом’якшувальну» роль у долі Василя Чміля. Відтак сотник наказав: розходьтеся, хлопці, хто куди хоче і може. Повертайтеся в рідні домівки або ж пробирайтеся на Захід!

В однострої повстанця зі зброєю на плечах Василь Чміль повернувся додому в Малин. Дружина навіть накричала:

-Василю! Чи маєш розум – совєти під боком!

Але чоловік не збирався ховатися від совєтів, а в тій же формі заявився в Острожецький райвійськкомат і попросився на фронт.

Із розвідників у чоботарі!

Відтак колишній повстанець потрапив у запасний полк, де пройшов військовий вишкіл. У якій тільки фронтовій іпостасі не випробувала малинця війна! Автоматник, полкова хімрозвідка, саперний взвод, кавалерія. Довелося навіть згадати цивільну спеціальність – став  старшим взуттєвиком! До речі, цей фах Василь Чміль освоїв вдома, бо його батько за панської Польщі відкрив у Малинішколу шевців, які конкурували із майстрами з Олики. Командир полку Батурін направив малинця в швейну майстерню, де разом з іншими майстрами шив чоботи. До речі, Василь Чміль тоді змайстрував добротні хромові чоботи для того ж полковника Батуріна та начальника полкової хімрозвідки капітана Татарінова.

Пошив чоботи – і молодшого сержанта Чміля знову повернули в хімрозвідку. Саме під час перебування в цьому підрозділі нашого земляка представили до нагородження орденом Вітчизняної війни. Хімічна розвідка виконувала специфічні завдання - відстежувала потенційні загрози застосування нацистами хімічної зброї.  Під час смертельних конвульсій ворог міг вдатися до будь яких способів захисту. І не стільки для того, щоб врятуватися, а щоб дошкульніше вжалити визволителів.

Якось розвідгрупа переправилася через річку, командир відділення Чміль набрав у пляшку  проби хімречовини для аналізів. Під час повернення до своїх розвідники «попутно» захопили «язика» - німецького обер-лейтенанта, хоча це функція полкових розвідників, але на війні як на війні.

Згодом розвідників із цінним «вантажем» вистежив гітлерівський снайпер. Відтак до нічних сутінків розвідгрупа по шию у воді ховалася в очеретах. Саме там намокла і «розлізлася» перша червоноармійська книжка Василя Чміля.

Годинник від гітлерівця

null
Фото автора

Під час переходу лінії фронту розвідники потрапили під артобстріл. Від безвиході побратими звернулися до командира:

-Василь! Кінчаймо фашиста і рвемо вперед… Нічого з ним соватися біля лінії фронту!

-А хто його тягне, - заступився за полоненого молодший сержант Чміль. – Де треба повзти – він повзе.  Де треба перебіжкою просуватися – він біжить. Одним словом, гітлерівського офіцера не «кончили».

Коли дісталися до своїх, розвідники пішли відпочивати, а командир повів полоненого в штаб військової частини. Неподалік від штабу гітлерівський офіцер дістав з кишені годинника і віддав його червоноармійцю.

-Возьми Василь на память…

З’ясувалося, що полонений володів російською мовою і в гострій фронтовій ситуації розібрався, хто врятував йому життя. А відтак захотів віддячити рятівнику, чим міг. Василь Чміль до кінці війни у речовому мішку зберігав цей подарунок.

Цей годинник і досі зберігає син фронтовика – відомий лікар з Млинова Микола Чміль. Щоправда, в годиннику немає золотих стрілок: в дитинстві Миколка виміняв їх у підприємливого односельця на цукерки і халву. До речі, така ж доля і батькових медалей…

До речі, власник годинника – Август Шульц: прізвище та домашня адреса вигранені на внутрішній частині годинника.

Бандерівцю вистачить і медалі

За успішне виконання бойового завдання розвідників представили до державних нагород. До речі, ініціював нагородження саме командир полкової хімрозвідки, зокрема,  просив нагородити командира групи Василя Чміля орденом Вітчизняної війни.

Коли про це дізналися в особливому відділі дивізії, то викликали капітана Татарінова і делікатно розтлумачили йому:

  • Для бандерівця вистачить і медалі «За бойові заслуги»!

Хоча Василь Чміль не любив, коли його називали бандерівцем. Запалювався і готовий був вибухнути залпом гніву та обурення: саме таким чином виплескувалися емоції щодо розбіжності в тактиці повстанської боротьби мельниківців, бульбівців і бандерівців.

null

Розвідник не фотографувався біля руїн Рейхстагу

16 квітня 1945 року 89-й стрілецький полк у складі 3-ої ударної армії разом з іншими військовими формуваннями розпочали штурм Берліна. 20 квітня полк Василя Чміля увірвався в Берлін. Щоправда, малинцю не довелося брати рейхстаг: це зробили бійці окремого полку. До речі, згодом після війни Василь Іванович стверджував: прокладали шлях для встановлення на колоні рейхстагу червоного стягу  лейтенант Олексій  Берест зі своїми бійцями, в тому числі -  рядовий Щербина. Воїни-прапороносці  Єгоров і Кантарія, на яких після війни звалилася небувала і неочікувана слава, були в складі цього полку, але було б об’єктивно і справедливо цю славу розділити пропорційно з іншими героями.До речі, варто згадати і те, про що радянська пропаганда не поширювалася. Коли впав Берлін, дехто з червононоармійців із повстанським минулим перейшли на Захід. Перебіжчики і Василя Чміля застерігали про можливі репресії від НКВС після повернення додому. Однак молодшому сержанту було не до Заходу: у нього підростав син Микола, якого батько ще не бачив і не тримав на руках…

До речі: розвідник Чміль не фотографувався біля руїн рейхстагу – не до знімкування йому тоді було.

«Особісти» не дрімали

Після війни Червона армія мала потребу в офіцерських кадрах. Якось командир полку провів роз’яснювальну роботу з молодшим сержантом Чмілем і загітував його на офіцерську курси: після їх закінчення курсантам присвоювали звання молодший лейтенант артилерії. Додатковим аргументом став стан здоров’я майбутнього курсанта: старший лейтенант медичної служби Бадашин під час медкомісії  не виявив у нього жодних аномалій у здоров’ї. 

Відтак із січня  до липня 1946 року малинець ревно студіював знання і вміння з артилерійської справи. Але не судилося Василю Чмілю бравим офіцером з’явитися в рідне село чи в офіцерській формі шпацерувати вулицями Берліна: не дрімали офіцери особливого відділу. Власне, вони і відкопали інформацію про повстанське минуле потенційного офіцера Червоної армії.

Назрівав скандал і під ймовірні каральні санкції міг потрапити командир полку Батурін, якому Василь Чміль колись пошив хромові чоботи. Аби згладити нештатну ситуацію, курсант Чміль написав рапорт з проханням про звільнення з курсів. Після невдалого офіцерства наш земляк дослужував до «дембеля» в одному з артилерійських підрозділів.

Фронтовику «впаяли» 12 років

Після звільнення в запас Василь Чміль рік працював на шахтах Донбасу – заробляв гріш на будівництво хати, бо під часМалинської трагедії рідна оселя згоріла. Звели хатину. Учорашній фронтовик натхненно трудився в сільському господарстві, але зачастили до нього навідувалися офіцери Острожецького райвідділу НКВС, зокрема і старший лейтенант Внуков. Приїдуть на тачанці, посеред дня заберуть, а повертався малшинець додому темної ночі. Такі періодичні наїзди тривали не один рік. Про що чекісти вели мову і чого добивалися  – невідомо. Можемо, хіба що здогадуватися.

А 1952 року колишнього повстанця і фронтовика засудили на 12 років позбавлення волі. Чому каральна сталінська система визначила саме такий термін покарання ? Очевидно, що врахували деякі моменти життєпису Василя Чміля. По-перше – фронтовик, хоробро воював із ворогом. Але, очевидно, важливішу роль зіграла та обставина, що сотня  УПА Леоніда Коцюка не брала участі в боях із енкаведистами, тому замість традиційних 25 років тюрми малинцю визначили майже вдвічі коротший термін – 12 років.

До речі, відправилася в неволю і дружина пана Василя Віра Антимонівна -  як співучасниця «злочинної діяльності» чоловіка, в повстанському русі не була задіяна. Щоправда, згодом її звільнили під час так званої амністії для матерів. У той час, коли батьки  відбували покарання, визначене радянськими каральними органами, їх старший син Миколка і молодший Костик, 1948 року народжування,  перебували в душевному затишку  бабусі і тітки.

Свої засудили, а німець допоміг

У неволі Василь Чміль займався хлібопекарською справою. Невдовзі познайомився із військовополоненим німцем, засудженим на тривалий термін. Неодноразово чужинець проливав сльози за загубленою в таборі молодістю. Водночас виявив зацікавленість до українця і дав йому цінну пораду.

  • На пекарні будеш пекти хліб 12 років – весь строк покарання. Приходь до мене в кузню – відбудеш лише половину терміну, бо кавальство – важка робота…

Німець був умілим спеціалістом, відтак біля нього ковальських премудростей навчився і Василь Чміль. А через шість років збулося пророкування полоненого: Василя Чміля випустили на волю. Хтозна: може поблажливість червоноармійця Чміля до полоненого Августа Шульца з роками бумерангом повернулася підтримкою від коваля-німця.

Після цієї життєвої науки батько неодноразово наголошував синам: Сини мої, соколи! Робіть людям добро!

Чому Василь Чміль назвав дурнем радянського офіцера?

Після звільнення з місць не так віддалених Василь Чмільу Малині шив чоботи, торгував на базарі в Олиці олією. Там випадково зустрів фронтового побратима – заступника командира хімрозвідки полку старшого лейтенанта Івана Крахіна. Саме тоді Іван Петрович вОлиці створював харчокомбінат, відтак запропонував ВасилюЧмілю перебратися у це село.Зблизило їх не тільки фронтове минуле а й дружини: обидві уродженці Малина.

Відтак Василю Чмілю став у нагоді фах пекаря, якого набув у засланні. Згодом організовував пекарню в Цумані, а хлібопекарською справою займався допоки на життєвому календарі не стукнуло 83 роки.

14 жовтня і 9 травня – особливі дні в життєписі Миколи Чміля. У ті дні Микола Васильович брав пляшку коньяку, приїжджав до батька  в Олику і під чарку вели задушевні розмови.

Якось під час застілля з нагоди 9 Травня  переглядали репортаж зі святкування Дня перемоги. На екрані з’явився фейс радянського офіцера. На той час велися розмови про примирення між вояками Червоної армії і УПА. Відтак той офіцер з телеекрана  безальтернативно заявив:

  • Нікогда нє падам рукі вояку УПА!

На цю заяву тоді 85-ічний Василь Чміль відреагував так:

  • Дурень чоловік! А я ось праву руку вояка УПА подаю лівій молодшому сержанту Червоної армії! І правицею стиснув свою ліву руку…

З цього приводу можна, хіба що, зазначити: колишні червоноармійці і вояки УПА давно примирилися. І якщо не забули  кожен про своє минуле, то не виставляли його предметом дискусій. Разом мешкали, господарили, кумували, чаркували,  одружували дітей.  Врешті, хоронили один одного. Чи не знають про це, скажімо, в наших селах? А надумане протистояння – не що інше, як наміри збити політичний капітал у каламутній життєвій водиці.

Пішов з життя Василь Чміль 2012 року на 90-у році життя. Його тернисті стежини – приклад не тільки для родини, а й для патріотів, яким в найскладніших обставинах життєві дороговкази визначають серце і розум.

 

 


Читайте більше на RvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   67
Загрузка...