Селище  Клевань,  що в Рівненському районі, з кожним днем привертає до себе увагу все більше мандрівників. Нещодавно сюди  з’їхалося чимало гостей, адже тут сталася подія, яка вже увійшла в історію: у місцевому  Благовіщенському костелі відбулося перепоховання решток князів Чарторийських, які понад п’ять століть володіли тамтешніми землями. А ще чимало пам’яток, що тут збереглися й цікаві для огляду туристів, побудовані представниками саме цього знаного роду…

Перелопативши чимало літератури, дізналася, що територія  селища була заселена доволі давно, про що свідчать знайдені  археологічні знахідки – кам’яні сокири, зернотерки, кам’яні наконечники стріл. А письмово воно вперше згадується в літописах від 1113 року під назвою Коливань. Існує декілька припущень щодо походження назви Клевань або Коливань. В одній легенді говориться, що селище, розташоване на пагорбах, і вузькі грунтові дороги дуже хилитали-коливали купців на вибоїнах під час їх торгових подорожей до Лучеська (Луцька). Тому й нарікли це місце – Коливань. За іншими переказами Клевань спочатку іменували Клебань, бо тут осіли «клебани», що прибули з Клебаня на Вінниччині. А ще одна легенда розповідає, що назва селища походить від слова хлів. Існує припущення, що Клевань дуже давно був осередком для обміну волинського хліба на польську худобу. Тут, мовляв, у «хлевах» притримували худобу, через що це місце називали Хлевань, яке згодом переродилось у Клевань.

А от уже в письмових джерелах  від 1458 року Клевань згадується як власність князів Чарторийських. Однією з пам’яток, якою б  селище могло пишатися й навіть заробляти гроші на спраглих до історії туристах, є руїни замку Чарторийських. 

 Історія  його доволі цікава та варта уваги. Перші відомості про  замок з'явились в середині п'ятнадцятого сторіччя, коли фортеця була іще дерев'яною. Протягом наступного сторіччя  власники суттєво перебудували фортикаційну споруду, зводячи нові муровані вежі. А починав все Федір Чарторийський, який вибрав для цього один із високих пагорбів річки Стубли.  Сама природа підказала йому місце – на одному з прибережних мисів, який називають Городищем. Замок складався із чотирьох корпусів, що розміщувалися чотирикутником, а по кутах було зведено дві муровані вежі. Їх цегляні стіни в деяких місцях досягали небаченої товщини – 3,8 метра! А сам замок оточений глибоким ровом, який наповнювався водами Стубли. Через нього був перекинутий чотириарковий мурований міст-віадук на міцних опорах, який й нині вражає своєю  величчю. Закінчилася побудова замку в 1561 році.

Клеванський замок. Фото з мережі Інтернет

Як і кожна давня споруда, цитадель Чарторийських  має  свої неймовірні романтичні легенди, хоча й не з щасливим кінцем. За переказами, у XV ст. місцевий князь замурував у стіни тутешнього замку молоде подружжя. Побачивши на весіллі наречену-красуню,  вельможа почав  домагався права першої шлюбної ночі з нею. Але дівчина навідріз йому відмовила. Охоплений злістю князь  наказав зв'язати пару й живцем замурувати в стіни замку.

 Може й тому не надто щасливо склалася доля споруди, так як із переносом звідси резиденції Чарторийських, замок у Клевані деякий час стояв пусткою. Потім його віддали для потреб госпіталю, а згодом у 1632 році тут розмістилась єзуїтська колегія. Та вже після поділу Польщі, єзуїти залишили замкові стіни, і клеванський замок знову пустував протягом півсотні років, й лише на початку ХІХ століття його перебудували  для потреб повітового шестикласного училища: це сталося в 1817 році. Втім 1831 року училище закрили, мотивуючи таке рішення участю учнів в польському повстанні супроти царського режиму. Тож наступні півсторіччя замок більшу частину часу знову стояв  пусткою. З перервами  тут розміщувались  гімназія та училище. Врешті-решт, наприкінці ХІХ століття до замкових приміщень перевели  духовне училище, яке проіснувало тут до початку Першої світової війни. Протягом воєнних років місто перебувало у прифронтовій зоні,  й тут розташовувався ветеринарний евакопункт. А у перші повоєнні роки в приміщення заселилися безхатченки, яким не було де жити. Згодом, в замку почала діяти семикласна школа, а потім – школа-інтернат для сиріт.

Найнеприємніший період в історії замку – це 40-і роки милулого століття: напередодні та в роки Другої світової війни НКВС-ники використовували  замок, а скоріше його підвали, як пересильну тюрму. Квартирували тут і каральні органи німецької окупаційної служби.

За радянських часів замок частково відбудували, і в п'ятидесятих роках тут розмістилася школа механізації, яка згодом "переросла" в профтехучилище. А наприкінці сімдесятих минулого століття до замку  перевели лікувально-трудовий профілакторій, що проіснував тут майже десять років. З кінця восьмидесятих і донині клеванський замок стоїть пусткою, руйнуючись від погодніх умов та мисливців за брухтом.  Витримавши стільки всього, нині замок - артефакт XV ст. – поступово зникає.

Фото з мережі Інтернет

Коли навідаєтесь до замку, будьте пильні, усі сходи та перекриття зруйновані та перебувають в аварійному стані. Замок чекає реконструкції, і хоч було зроблено досить багато всіляких заяв щодо його відбудови, віз і нині там. Давня ж історія вже надто сильно припорошена пилом забуття та байдужості.

Фото з мережі Інтернет

Фото з мережі Інтернет

Костел Благовіщення – інша принада Клевані. Збудований він у 1610 році на місці старого дерев’яного. Засновник храму Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший з цього княжого роду перейшов у католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані. Храм був освячений у 1637 році, а вже у 1739 році він згорів від удару блискавки. Але завдяки старанням князівни Ізабелли Чарторийської храм був відбудований і наново освячений у 1799 році.

Благовіщенський собор. Фото з мережі Інтернет

 Храм мав різні періоди у своїй історії – і розквіту, і занепаду. Після Другої світової війни, коли більшість  поляків покинули ці землі, костел у Клевані було замкнено, а його приміщення віддано місцевому технікуму. Потім певний час тут містилися склади. Поволі храм руйнувався, а на початку 90-х минулого століття його стан був трагічний: зруйнований дах, підмоклі стіни, повідпадала штукатурка, вибиті вікна та  двері, підлога повністю згнила. Був знищений і весь інтер’єр. Нині ж Благовіщенський костел належить католицькій церкві й  активно відновлюється, щоб збирати в своїх стінах віруючих з різних куточків нашої країни та зарубіжжя. Ось і нещодавно на перепоховання останків князів Чарторийських, які й були виявлені під час відновних робіт храму, прибули їхні нащадки з Польщі. Вони пообіцяли, що допоможуть  у  підтримці костелу  й усипальниці, а також готові профінансувати встановлення родинного герба на фасаді храму  й стати лобістами у Європі щодо збору коштів для його реставрації. А ще один із нащадків роду Чарторийських, який мешкає в Австралії, погодився профінансувати дослідження і проведення  аналізу ДНК-знахідок, за якими можна  встановити обличчя князів.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Фото з мережі Інтернет

Третьою архітектурною пам’яткою Клевані є церкви Різдва XVIII століття, яка вже відсвяткувала свій 241-й рік від часу зведення. Цей камінний храм теж збудований за кошти князів Чарторийських  спочатку як греко-католицький храм. Храм гарно зберігся, тут нині проводяться православні служби.  Об’єкту надано статус пам’ятки архітектури національного значення.

І якщо до цих пам’яток у Клевані хто доїжджає, а хто ні, – то до одного з найвідоміших природних чудес України – Тунелю кохання, намагається потрапити кожен. Нині він став місцем масового туристичного паломництва.  Відвідувати  цей чудовий куточок пощастило у різні пори року, й завжди тунель вражав.

Фото з мережі Інтернет

Це диво природи довжиною  майже в чотири кілометри простягається на відрізку залізничної колії, яка веде від Клеваня до селища Оржів. Й Тунелем кохання  нарікають  його недарма, адже до спорудження залізниці  спонукала  оця сама «хімія» між молодим польським інженером і симпатичною українкою.  Щоб скоротити собі дорогу до коханої, хлопець переконав господаря, на якого працював, у необхідності побудови колії через ліс. Але на заваді їхнім зустрічам стали батьки дівчини. Отож молоді люди віднайшли інший спосіб для спілкування: так як колія була рівною як струна, то вони,  опанувавши азбуку Морзе, ліхтарями на відстані розповідали одне одному про свої почуття.

Отож нині – це  найпопулярніше романтичне місце для закоханих. Тут  проводять весільні фотосесії, а ще є  прикмета: якщо закохані загадають будь-яке бажання, а їхні почуття справжні, то воно обов’язково здійсниться, адже дві рейки колії – це ніби символ шляху двох доль, який молодята здолають разом.

Хоча у виникненні тунелю є і більш прозаїчне пояснення:  ця залізна дорога вела до військової бази, й для маскування  її щільно обсадили деревами. Вологи в цій місцині вистачає, тож на благодатній землі все посаджене гарно заросло, а сформувати тунель допоміг поїзд, що курсував від місцевого заводу на залізничну станцію: обламуючи зайві гілки, й  змоделював тунель. Нині поїзд теж ходить, але рідше. Та все ж потрібно бути обачним на колії.

Найкраще приїздити до Тунелю кохання зранку, коли ще відвідувачів небагато, тоді можна зробити шикарні фото. Але якщо добратися до місця пізніше, теж не біда. Переважна більшість відвідувачів долають лише якихось кількасот метрів й повертають назад. Ми ж якось вирішили пройти весь шлях від Клеваня до Оржева – і не розчарувалися, хоч нас лякали далекою відстанню та хмарами комарів. Може нам пощастило й кровопивці були ситі,  а тому не дуже набридали. А ще добре, що заздалегідь подбали про зручне взуття, бо потрібно було призвичаїтися до ходіння шпалами. Але це ніщо у порівнянні з тим,  що  вдалось побачити вздовж всього шляху – зовсім незвичайні болота, віковічні дерева, під якими навіть трава не росте, а ще чимало всякого зела, квітів, ягід. Отож із деякими зупинками ми й добралися до Оржева, а вже звідти вирушили на Рівне.

Якщо заплануєте відвідати Клевань, то подорожуючи власним автомобілем, відвідати всі місця в один день – не проблема. А от коли громадським, то варто розбивати мандрівку на два дні, адже від Тунелю Кохання до замку відстань чималенька. Хоча добиратися з Рівного просто: клеванською маршруткою зручніше до Тунелю кохання, а луцькою – до замку. А ще можна приїхати і залізничним транспортом: від станції до Тунелю – рукою подати.