Ось він і настав, цей день, якого хтось чекав, а хтось боявся. День п’ятиріччя президентської інавгурації Володимира Зеленського. День, коли, на думку частини українського суспільства, взагалі нічого не має відбутися, день, коли, як вважає інша части

Востаннє ми говорили на мій день народження. Я знав, що він подзвонить. Він завжди дзвонив. І ми завжди мали про що говорити. Довго. Настільки, що аж не помічали час.

Тогди ти мені перший раз дала в руки писачок. Коли самій дрижєли руки – того мусіла передати внучці узір. А зараз я тобі вперше кажу на «ти», бо ти – в іншому вимірі, ти душа-берегиня.

Згадую старі великодні картки. Маю вдома кілька таких – з 1915–1920, потім мальовані з 42-го по 56-й, потім найліпших українських художників у Америці. На кожній з них є то побажання: Веселих Свят!

До нього мене привів тато. Спочатку завдяки телевізору. Як пристрасний вболівальник, він усіх з того легендарного «Динамо» називав «лебедиками». Тож перший раз Фоменко прийшов до мене «лебедиком».

Мабуть, багато хто чув містичні і страхітливі перекази про місця, де може «ймити блуд». Мається на увазі неусвідомлений стан, коли людину водить невідома їй сила і всіляко збиває з дороги.

Є такі фото, які за давністю можна уже викладати, оскільки тих будинків, вулиць і селищ уже не існує.

Глянула фрагмент інтервʼю Христини Соловій у Маші Єфросиніної, де була суперечка про мову.

З початку повномасштабного вторгнення донати та закриття зборів для військовослужбовців стали невіддільною складовою життя українців. Та з кожним днем великої війни прохання про підтримку важливих зборів зросли в тисячі разів.

Мабуть, багатьом відомий вислів: «Та їх і зі свічкою не знайти»,або «вдень зі свічкою». І можна би сприймати цей вислів лише в тому сенсі, що свічка освітлює, а отже – показує оку де є що, якби не деякі цікаві свідчення, записані на Буковині.

Я можу спокійно розглядати обгорілих самі знаєте кого, або передивлятися відео, як невідомий добрий дрон влітає у ворожий бліндаж, або якогось самі знаєте кого.

Без перебільшення чи не все життя Тарас Кияк боровся за вільну та незалежну Україну. Боровся як мовознавець, громадсько-політичний діяч, академік, професор, чудовий оратор і талановитий педагог.

«Як виростеш, Ладзю, шобис мав три анцуґи», - казала мені баба Ганна, коли я ще ходив пішки під столом. Чому саме три, я не допитувався, але бабине побажання запам’яталося.

Крим залишається невід'ємною частиною суверенної та незалежної України. Україна завжди повертає своє.